6

Наступного дня відбувся наш перший урок. Я вирішила присвятити його Біблії, і Марися старанно виконувала мої завдання.

- Давай перепочинемо, - сказала я через деякий час, пам'ятаючи попередження Олександра Івановича.

Ми сиділи в бібліотеці за круглим столиком, посеред якого стояв розкішний букет білих троянд.

- Ти читала раніше Біблію? - поцікавилась я у дівчинки.

- Ні, тільки ворожила на ній.

- Як це - ворожила? - здивувалася я.

- Дуже просто. Задумуєте бажання і відкриваєте будь-яку сторінку. Тільки не забудьте загадати ще й рядок. Це й буде відповідь на ваше запитання. Ворожити можна по будь-якій книзі, але найкраще - по Біблії. Вона ніколи не помиляється.

- А хто тебе навчив цьому?

- Не знаю... Я, мабуть, сама придумала. То ви хочете спробувати?

Я знизала плечима, бо ніколи не вірила у гадання, передбачення майбутнього. Але не хотілося ображати Марисю недовірою.

- Чому б і ні?

- Тільки ця книга не годиться, - вказала моя учениця на Біблію, яку ми читали, - видання, переказане для дітей, з яскравими малюнками. - Я зараз принесу іншу.

Вона підтягла стілець до бокової шафи і дістала з верхньої полиці великий фоліант у чорній шкіряній палітурці. Книга зацікавила мене. Я перегорнула кілька сторінок і побачила, що видання дуже старе. Біблія була написана церковнослов'янською мовою і оздоблена вишуканими гравюрами. Жовтий папір - цупкий і місцями зовсім витертий. Мабуть, не одне покоління родини Потоцьких перегортало ці сторінки. Я відкрила титульну сторінку і глянула на рік видання. 1865 - нічого собі!

- То що, спробуємо? - нетерпляче спитала Марися. - Давайте вже, загадуйте бажання!

"Чи вийде в мене стати письменницею? Чи справдяться мої мрії? " - подумала я і навздогад розгорнула книгу.

- Який рядок? - спитала дівчинка.

- Сьомий...

- Дивіться, тут позначка, - здивовано сказала Марися, вказуючи пальцем на розгорнуту сторінку. - Хтось уже підкреслив цей рядок.

Чорнило, яким був обведений один абзац, зовсім вицвіло - певно, під впливом часу.

"Повні труду всі речі, - повільно розбирала я, - Людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням вухо... Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, - і немає нічого нового під сонцем!.. Буває таке, що про нього говорять: "Дивись, - це нове!" Та воно вже було від віків, що були перед нами!"

- Не дуже втішний прогноз. Мабуть, Еклезіаст правий - мені не слід писати, бо я не зможу створити нічого власного, тільки наслідуватиму інших...

- Я не зовсім вас зрозуміла, - обізвалася Марися.

- Вибач, люба, я просто думаю вслух. Чесно кажучи, я й сама не збагнула відповіді на своє запитання. Може, краще тобі поворожимо?

- У мене щось голова розболілася, - тихо сказала дівчинка. - Можна, я піду в сад?

- Звичайно, досить нам уроків на сьогодні. Іди, а я приберу книги.

"Дивна дитина, - думала я , наводячи лад у бібліотеці, - якісь чудернацькі фантазії, зміни настрою. Але я думала, що буде гірше... мене налякала та сільська пліткарка, сказавши, що в доньки Потоцьких "не всі вдома"... Але вона цілком нормальна, хіба трохи дивакувата."

Всі книги зайняли свої звичні місця в шафах, мені залишилося сховати лише старовинну Біблію, та я не поспішала цього робити - адже коли ще випаде нагода потримати в руках такий раритет! Перегортаючи сторінки і розглядаючи ілюстрації, я побачила засушену троянду, таку ж саму, як і ті, що стояли переді мною в кришталевій вазі. Квітка була така стара, що геть втратила колір. Проте мені видалося, що її пелюстки, тоненькі, немов крильця метелика, ще зберігали свій колишній аромат. Я хотіла піднести свою знахідку ближче до очей, проте один необережний рух - і під моїми пальцями квітка розсипалася у порох.

- Отож, - мовила я трояндам, що байдуже пишалися своїми свіжими оксамитовими пелюстками. - І немає нічого нового під сонцем...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.