Софійка

СОФІЙКА

Підходжу до будинку, відкриваю двері і запитую:

- Чи є хто вдома?

- Баба приїхала, баба…- голосно кричить Софійка і зі швидкістю вітру мчить сходами з другого поверху, стрибає мені на руки, міцно обіймає.

- Баба, я тебе люблю, дуже-дуже..!

- І я тебе люблю, моя пташечко, - промовляю, наповнена з ніг до голови любов’ю цієї маленької дівчинки, моєї пташечки.

- А я тебе більше люблю! Найбільше на світі!

І у мене «виростають крила…» Мені так легко на душі, радісно. Я хочу злетіти до небес і дістати для цієї маленької усміхненої дівчинки найяскравішу зірочку, щоб вона завжди осявала її життєву стежину. Забуваю про роботу, про усі негаразди та проблеми. А у вухах і надалі чую дзвінкий голосочок:

- Я тебе люблю…

І так легко мені та затишно в її обіймах, здається, що Софійка – це Сонечко, яке своїми промінчиками зігріває усіх навкруги і промовляє:

- Я тебе люблю, дуже-дуже… Найбільше на світі.

І заради таких слів варто жити і «здійматися до небес», до мрії. Адже на світі є Маленька дівчинка, яка любить тебе сильно-сильно, найбільше у світі, просто за те, що ти є у її житті.

Я тебе люблю…