Історії Мавки

Сім першоцвітів

Молода дівчина, років двадцяти п’яти сиділа на пеньку, посеред лісової галявини неначе чекала когось. Дівчина була сумна, навіть краса галявини на якій розквітли килими з найрізноманітніших квітів не могла викликати в неї усмішки. Дівчина все сиділа і дослухалася до кожного звуку, кожного шелесту трави, кожного подуву вітру, вона уважно вдивлялась в кожен кущ, кожне дерево, та щоразу розчаровано відводила погляд. Зрештою втомлено і засмучено видихнувши дівчина промовила сумним голосом :

-Я знаю що ти тут, просто ховаєшся, не хочеш показуватись мені на очі. Ти завжди тут, піклуєшся про нашу галявину, підтримуєш порядок, тут ростуть твої улюблені квіти, і так гарно, цього року ти постаралась краще ніж торік. – На мить дівчина замовкла прислухаючись до навколишніх звуків, та потім знову заговорила з нотками образи в голосі. – Пам’ятаєш, ми з Марічкою посадили на цій галявині перші квіти в той рік як тебе не …. Як ти стала жити тут, а потім кожного року ми приносили сюди нові квіти, я й сьогодні принесла чудові крокуси, ти напевно знайдеш де їх висадити,- неначе на підтвердження своїх слів дівчина підняла з землі велику коробку з якої виглядали різнокольорові бутони крокусів, що саме готувалися розпустити свої квіти.

- Шкода що ти більше не виходиш до нас, Марічка казала що ти пішла в глиб лісу, щоб не бачити більше людей, що ми набридли тобі, і тебе тут більше нема, тому вона більше не буде приходити на пусту галявину щоб не ятрити старі рани. Та я знаю що Марічка час від часу таки приходить, хоч і не заходить в ліс. Щоб там вона не казала та Марічка не забула тебе, і я ніколи не забуду. Ти можеш і далі ховатися, та я буду приходити кожного року в цей самий день, і буду приносити тобі нові квіти. Я ніколи не забуду того що ти для нас зробила. – Дівчина підвелася витираючи сльози що виступили на очах, зробила кілька кроків а тоді повернулася і на останок оглянула всю галявину, присіла і провела рукою по пролісках і фіалках що росли впереміш і рясно цвіли, доторкнулася до білосніжних підсніжників що росли густим кущем, підставивши під промені весняного сонця свої ніжні пелюстки, і вже не стримавшись дівчина гірко заплакала, і так і пішла з лісу проливаючи сльози.

Весь час що дівчина провела на галявині за нею мовчки стежили дві невидимі жительки цієї галявини, дві мавки що сиділи в затінку дуба, берези і клена, що росли так близько одне від одного що переплелися і зрослися в одне дерево, так що важко було сказати де чия гілка. Ц е дерево було особливим, воно служило домом для мавок.

- Чому ти не вийшла до неї, вона ж кожного року приходить сюди, говорить з тобою а ти все ховаєшся. – Запитала струнка зеленоока мавка із волоссям заплетеним в товсту косу, що сягала аж землі і було прикрашена ромашками, вдягнена вона була в легку просту сукню зеленого кольору.

- Так буде краще для неї, Катя повинна почати жити власним життям а не обертатись постійно на минуле яке не в змозі змінити. Тепер ми належимо до різних світів і краще якщо так і залишиться. – Відповіла їй на вигляд трохи старша і вища мавка в такій самій легкій сукні, тільки більш темного насиченого зеленого кольору. Та в цієї мавки волосся було салатового кольору, неначе молоде кленове листя що тільки розпустилося, що вільно спадало аж до колін легкими локонами, а голову прикрашав вінок із весняних квітів.

- І все одно я не розумію тебе Іреніє, вона твоя подруга і любить тебе, вона просто хвилюється і хоче знати що з тобою все гаразд,- не здавалась молодша мавка, і з нотками заздрощів сумно добавила,- от якби про мене так хтось турбувався.

- Ти ще надто молода, тому не розумієш Саміє, коли я тільки стала мавкою подруги приходили до мене мало не щодня, але з часом це ставало все болючіше для нас. Ми розуміли що тепер я лісовий дух, і мені ніколи не повернутися до світу людей, а вони ніколи не зможуть бути зі мною бо не залишать свого людського життя, своїх рідних. Я не хотіла мучити дівчат тому перестала являтися їм, щоб вони почали жити своїм життям, в якому мені більше не було місця.

- Ну схоже ця Катя все ж не здається Іреніє,- зауважила Самія кивнувши в сторону де ще мить тому була Катя.

- Вона завжди була впертою,- зітхнула Іренія,- зате тепер приходить сюди лише раз на рік, в день коли я стала мавкою.

На галявину вийшла ще одна мавка і направилась в сторону подруг. Як і інші вона була струнка юна і прекрасна, що підкреслювало ніжне салатове плаття підперезане поясом із зеленої лози. Темно зелене волосся що здавалось аж чорним, було розпущене і неймовірно пряме, тільки зелений плющ прикрашав його, неначе ріс разом із волоссям мавки.

- Тепер у нашому лісі стало на три лисиці більше, малюки народилися здорові і сильні,- промовила новоприбула до подруг,- а наша гостя вже пішла?

- Ага, от тільки що, ви розминулись,- відповіла їй Самія,- ех шкода що я не пішла з тобою Маріс, люблю маленьких звіряток, вони такі кумедні і смішні, за ними так весело спостерігати.

- Послухай Іреніє, а чому ти не хочеш зробити її однією з нас, мене і Самію ти перетворила на мавок,- проігнорувала слова Самії Маріса.

- В Каті все життя попереду, я не хочу її примушувати. Життя мавки не просте, та воно мені подобається і підходить,- відповіла Іренія і змахнувши рукою змусила квіти принесені Катею самі по собі закопуватись в землю, формуючи нову часточку квіткового килиму що вкривав галявину. – Вас двох я обернула не просто так, Самія загубилась в лісі піл час бурі, і її привалило деревом, від отриманих ран вона могла померти, тож в мене не було іншого виходу окрім як перетворити її на мавку щоб врятувати, хоча я буду не чесною якщо скажу що не була рада цьому, я надто довго була самою, а так в мене з’явилася компанія. Ти ж Марісо сама прийшла до лісу в пошуках смерті, ти прожила довге людське життя але так і не створила родину, в тебе не було нікого кого можна назвати рідним, і з відчаю ти прийшла в мій ліс щоб накласти на себе руки. І коли я запропонувала тобі альтернативу ти сама свідомо зробила вибір. Але Катя і Марічка не такі , їм є що втрачати і від чого відмовлятися, в них є їхнє справжнє життя сповнене радощів і смутку. Тому допоки вони самі того не захочуть я не буду навіть пропонувати їм стати однією з нас. Зрештою Марічка змогла почати жити далі, ще трохи і Катя також зможе, а я стану для них лише спогадом із юності і це буде правильно.

- А знаєш сестро,- раптом промовила Самія після хвилинного мовчання,- мене давно цікавить як саме ти стала мавкою. Я знаю тебе вже більше п’яти років але ще ніколи не чула цієї історії.

- Мені також дуже цікаво дізнатись про це,- приєдналась до неї Маріса присідаючи на м’який зелений килим з молодої трави перед сестрами мавками. – Я знаю що раніше ти була людиною, та ти ніколи не казала як саме стала мавкою.

- Це дуже довга історія, промовила задумано Іренія і стомлено видихнувши присіла на мох, прихилившись до дерева, Самія також присіла на траву готуючись до розповіді подруги, а навколо неї одразу розквітли ромашки, так завжди бувало коли мавка хвилювалася.

- Напевно треба почати трохи здалеку, тож почалася ця історія більше десяти років тому,- почала свою розповідь Іренія,- я тоді була простою п’ятнадцятирічною школяркою, людиною, просто Ірою і не дуже замислювалася над своїм майбутнім, жили одним днем. Марічку я знала ще з дитячого садка, ми були найкращими подругами. Як зараз пам’ятаю в Марічки було каштанове ледь хвилясте, волосся і карі очі. А ще в неї були великі повні губи, я завжди їй заздрила, мої ж були тонкі і непоказні, тому я часто кепкувала з її губ. Це так злило Марічку, та вона ніколи довго не ображалась на мене. Ми були схожі, я жила з бабусею якій була непотрібна, а в Марічки була тільки мама яка постійно пропадала на роботі. Так як виховувати нас особливо не було кому тож ми росли собі самі і робили що хотіли, могли цілу ніч гуляти на дискотеці, днями не появлятися в школі. А коли ми приходили до школи то навіть вчителі не хотіли з нами зв’язуватися. Ми були крутими, хуліганками для яких неписані закони.

Катя перевелася в наш клас в кінці осені, пам’ятаю на вулиці вже було холодно, тож ми з Марічкою прийшли на уроки щоб погрітись. Катя мені одразу не сподобалась, вся із себе така правильна, добренька, вдягнена як справжня заучка, і все в неї гарно попрасоване, і її пишне русяве волосся зібране у пишний хвіст. З того дня у нас з Марічкою з’явилася нова розвага і причина ходити в школу, ми постійно чіплялися і ображали Катю. Ні вона не зробила нам нічого поганого, напевно ми заздрили їй, на відміну від нас у Каті була щаслива повноцінна родина, батьки її любили, і все в неї було добре. От ми і чіплялися до неї щоб вона не була такою щасливою.

- Але я не розумію, якщо ви дражнили її то як стали подругами?- Перебила Самія, розлігшись серед ромашок.

- Яка ти нетерпляча,- посміхнулась Іренія і спеціально витримавши довгу паузу продовжила розповідь,- Один випадок змінив усе. Було це після новорічних канікул, Всі однокласники ділилися враженнями від проведених свят, із захватом розказували як їздили відпочивати в Карпати, чи бодай на село до родичів. А для нас із Марічкою свята пройшли як усі інші дні. Ми були вдома самі, покинуті тими хто мав бути нам найріднішими. Слухати ці радісні розповіді було просто нестерпно, і тоді Марічка запропонувала:

- Слухай, давай раз ми не мали нормальних сват,то влаштуємо собі свято самі.

- І що, є конкретні пропозиції? – запитала я без особливого ентузіазму.

- Ну звісно що є, ти ж мене знаєш я завжди повна ідей,- засяяла змовницькою посмішкою Марічка і потягла мене за руку із класу.

- Ось тому що я тебе знаю і не можу повірити що ти придумала щось путнє,- пробурчала я вивільняючи руку, та продовжила іти за нею.

- Знаєш я так можу і образитись, - награно ображеним голосом відповіла Марічка, і зупинилася біля дверей кабінету інформатики. - Отже слухай, я чула як Гримза хвалилась фізруку що нашій школі подарували новенькі комп’ютери, але вони ще не зібрані і не настроєні, і поки приїде майстер за два тижні в кабінет нікого пускати не будуть, тому поки що замість інформатики будуть додаткові уроки фізкультури.

Я тоді не дуже розуміла до чого веде Марічка. Ну відмінила Гримза, так ми називали нашу директрису, на два тижні інформатику і що. Та план Марічки стосувався саме привезених комп’ютерів. Марічка добре розбиралася в техніці, у неї в дома був комп’ютер, тож зібрати і настроїти парочку шкільних вона могла доволі легко. До того ж її батько коли ще був живим працював айтішником, в якійсь компанії, і всього що знав навчив свою доньку.За мною був злом замка, свого часу я передивилася багато шпигунських фільмів і з цікавості навчилася відкривати замки звичайною шпилькою для волосся.

Так ми потрапили в кабінет, посеред якого акуратно були складені коробки з новенькими комп’ютерами. Ми вдвох змогли зібрати всі сім новеньких комп’ютерів менш ніж за годину. А далі над ними стала чаклувати Марічка, я ж бо не дуже в цьому програмуванні розбиралась. І от коли все було готове і ми приготувалися до кількох годин віртуальних ігор сталося страшне, в кабінет зайшла Гримза, і звісно стала на нас верещати і погрожувати що вижене зі школи, що ми малолітні хуліганки за якими тюрма плаче.

- Ой Леся Василівно, ну чого ви зайшли сюди, зіпсували весь сюрприз,- раптом почули ми знайомий голос, коли Гримза замовкла щоб перевести дух.

- Який іще сюрприз, що ти мелеш,- нічого не розуміючи запитала Гримза у Каті що невідь звідки появилася у дверях за її спиною із трьома півлітровими бутилками мінералки у руках.

- Ну як який, ми з дівчатами хотіли підготувати нові комп’ютери для школи, щоб усі учні вже чим швидше могли приступити до навчання, - стала плести Катя вигадуючи на ходу.

- Це правда, ми випадково почули що майстер зможе приїхати аж через два тижні, тай напевно схоче багато грошей за роботу,- підтримала я Катю і штовхнула Марічку яка трохи затупила від страху, і та також закивала головою.

Звісно що Гримза не повірила нам на слово, але коли все ретельно провірила і переконалась що комп’ютери працюють справно, все ж визнала що була не права зі своїми поспішними висновками, та зазначила що якби не Катя, наша нова майбутня медалістка, то нізащо б не повірила в добрі наміри таких хуліганок як ми з Марічкою.

- І так ви подружились? – знову вивела із спогадів Іренію, своїм запитанням Самія.

- Ну не зовсім, та початок до примирення було покладено. Спочатку ми для директриси тримались разом, щоб зберегти нашу легенду про настройку комп’ютерів, ми ж бо сказали директрисі що тепер дружимо, і Катя підтягує нас по навчанню. Потім ми з Марічкою стали захищати Катю від всіх хто чіплявся до неї, не тільки ми в двох чіплялися до сірої тихенької заучки, та напевно саме ми заварили цю кашу. Так мало помалу ми стали справжніми подругами, і ця дружба пішла на користь усім нам. Катя стала підтягувати нас по навчанні, а ми зробили з неї круту штучку, навчили правильно вдягатися, наносити макіяж, і саме головне ми навчили її розважатись, а то раніше її розвагами були домашні завдання і книжки.

-А чому вона допомогла вам, тим хто кілька місяців знущався і принижував її, не розумію. – На цей раз перебила Маріса.

- Виявилося що і в Каті все було не так гладко як ми думали, її батьки були дуже суворими, і тримали доньку в міцних лещатах. Катя заздрила нам, тій свободі яка в нас була, і хотіла бути схожою на нас, тому і терпіла всі наші нападки. Так це напевно дивно та саме так воно і було. А в той день, після канікул коли ми з Марічкою розробляли план розваг вона підслухала нас, вона хотіла бути з нами, прогуляти нарешті хоча б один урок, і тому принесла нам воду в знак примирення, і саме вчасно, підійшла якраз коли в кабінет зайшла Гримза.

Отож так ми якось подружилися, і як це не дивно стали справжніми подругами. І ось коли настала весна, знаєте саме той період коли природа тільки прокидається від зимового сну, на деревах починають набухати бруньки, а в лісах зацвітають перші первоцвіти, весняні квіти що так манять своєю красою. Вже досить потепліло тож ми могли гуляти допізна, хоча Катя не часто могла собі таке дозволити. Але в останні весняні вихідні ми пішли в кіно на якийсь новий бойовик, вже навіть не згадаю що то був за фільм. Пам’ятаю тільки що нам було дуже весело, сеанс тоді трохи затягнувся, тож додому ми верталися коли на вулиці вже звечоріло, і почало смеркатися. Катя поспішала, щоб її не покарали через запізнення, а от ми з Марічкою дуркували під враженням від побаченого фільму. Переживання подруги через майже напевне покарання нас веселило, і ми стали кепкувати з неї. Так ми сміючись ішли, і щоб скоротити шлях пішли через базар. Вже майже на виході з базару Марічка раптом схопила жартома Катю і сказала сміючись:

- Ір, а давай затримаємо Катю, тоді її напевно покарають, і сидітиме вона вдома цілий тиждень.

Марічка звісно лише жартувала, але Катя все одно стала вириватися з її хватки, поки я не прийшла на допомогу. Ми так були поглинені своєю боротьбою що не помітили старенької бабці, що продавала букетики весняних квітів. Катя з Марічкою налетіли на букети і порозкидали їх, дивом втримавшись на ногах.

- Ой та що ж ви робите малахольні,- забідкалась бабка схопившись за голову,- та як же я тепер продам ці квіти, вони ж зіпсовані, безголові ви такі, зовсім не дивитесь куди йдете, і чого вас батьки тільки вчать.

- Вибачте будь ласка, ми не хотіли,- стала вибачатися Катя, навіть нагнулась щоб допомогти зібрати розкидані букети.

- Навіть не думай вибачатись перед цією старою,- зупинила я Катю, може якби бабка не викрикала так голосно, що аж люди довкола стали обертатись на нас, я б не розізлилась, хоча ні, якби вона не згадала батьків, я б себе точно стримала, та ці слова зачепили мене за живе, в мене ж не було батьків. - Поглянь на ці квіти, більшість з них заборонено зривати і продавати отак на вулиці. Стара сама винна в тому що сталося, це їй за те що займається браконьєрством, за таке взагалі карають. – Я любила квіти і добре розбиралась в них ще тоді, і побачивши в букетах першоцвіти занесені до Червоної Книги України я розізлилась іще більше, ніколи не любила коли хтось плюндрував чудові квіти заради букету що проживе пару днів, а тут ще й вимираючі види, яких і так мало. А на додачу Дівчата послухались мене і вже не виглядали такими винуватими, але й стара бабка також тепер дивилась на нас скривившись в недобрій посмішці.

- Отже ти така розумна, знаєшся на тому що правильно а що ні,- зашипіла стара до нас гнівно,- вам слід було просто вибачитися і йти своєю дорогою, так ні ви в нас горді, самовпевнені, думаєте що можете безкарно творити все що вам здумається, так от тепер ви поплатитесь за все.

Як зійде в сьомий раз сонце на небі,

А місяць у сьоме сховається, поступившись ранку,

Бути вам дочками лісу,

Захисницями природи, порядку і гармонії.

Ми з дівчатами боязко перезирнулись не розуміючи про що говорить ця схиблена стара. Марічка оговталась першою і розізлилась іще більше.

- Залякувати нас надумала стара відьмо,- вигукнула вона і стала топтати квіти що лежали на тротуарі. Я з Катею приєднались до неї, а стара бабка почекали поки ми не затоптали останню квітку а тоді сказала:

- Ти Марічко, правильно замітила, я справді стара відьма, найстарша із нині живущих, якщо говорити точно. Я прокляла вас, і через сім днів ви станете мавками, лісовими духами, що вічно будуть захищати природу, і твоя правда, ці квіти заборонено продавати, їх лишилося дуже мало, тож треба комусь захищати їх у лісах,- засміялась стара таким моторошним сміхом, нас аж пересмикнуло. – Та я не лиха відьма, щоб там про мене не говорили, тож для вас є спасіння, сьогодні ви затоптали сім перших квітів що розцвітають весною. Зможете знайти такі ж сім за цей тиждень що вам лишилося і прокляття спаде, а не зможете бути вам до віку мавками.

- Ну ось так я і стала мавкою,- закінчила історію Іренія, піднімаючись на ноги.

-Е ні так не піде, ми хочемо знати подробиці, чому тільки ти стала мавкою, що то була за відьма, і взагалі не можна обривати історію на самому цікавому,- затараторила Самія махаючи руками на Іренію, а Маріса лише повела бровою і Іренію одразу обвив зелений плющ, скувавши її рухи.

- Ну добре, розкажу я вам що було далі,- здалася мавка, і плющ на ній розвіявся неначе був простим маревом. - Звісно що ми з дівчатами не повірили у слова божевільної старої, от тільки коли ми відвернулися на мить вона неначе в повітрі розчинилась. Ось це справді було моторошно. Настрій у нас був зіпсований тож ми розійшлися по домах. Пам’ятаю, я як тільки дійшла до ліжка то відчула таку сильну втому що одразу завалилась на ліжко, навіть не зняла верхній одяг, і заснула міцним сном.

Та справжній жах розпочався зранку. Я тоді носила коротку, майже хлопчачу стрижку, із трохи довшим з переду волоссям, та коли я підійшла до дзеркала то побачила що моє волосся стало мало не в двічі довшим. Але спросоння я не звернула на це увагу, тай в дзеркало я не те щоб часто заглядала. А в школі мене вже чекали дівчата демонструючи свої коси. Ми не могли зрозуміти як лише за одну ніч наше волосся відросло так сильно, і воно продовжувало рости, вже після третього уроку моє руде волосся доставало до пояса. Марічка запропонувала обрізати волосся, що ми і зробили, закрившись у туалеті, та це не допомогло, наше волосся продовжувало рости шаленими темпами. А під кінець уроків на нас очікував новий сюрприз, в моєму волоссі почали рости підсніжники, в Каті фіалки а в Марічки крокуси. Спочатку це була лише одна непомітна квіточка, та варто було її вирвати як одразу виростали дві нові.

- Це все напевно та стара відьма,- сказала з відчаєм Марічка, намагаючись зав’язати своє довге волосся так щоб воно виглядало коротшим.

- Та ну, якась маячня, я не вірю в магію,- відповіла я відмахнувшись рукою.

- Не віриш в магію, а це що по твоєму, як пояснити якщо тільки не магією,- затрясла переді мною своїм волоссям Катя, в якої вже починалась істерика,- о боже, воно ще й зеленіє.

Ми з Марічкою уважно придивились до Катіного волосся, поки вона почала плакати, і справді помітили що деякі пасма стали зеленими, а провіривши свої коси виявили теж саме.

- Так Катя, заспокойся, ми обов’язково щось придумаємо, - заспокоювала Катю Марічка, що сама ледве стримувалась щоб не заплакати, - о придумала, давайте найдемо ту стару, вона ж нас прокляла то нехай знімає це дурнувате прокляття.

Поки ми йшли на базар, до того місця де все почалося, я не могла перестати думати про те що з нами сталося. Я пригадала слова старої, вона казала що ми станемо мавками, лісовими духами. І хоч дівчата тряслись від страху та я чомусь відчувала радість, я була щаслива що тепер у мене є змога кардинально змінити своє життя. Бо що мене тоді чекало, жодних перспектив, якщо дівчата могли поступити кудись на навчання, то в мене просто не було на це грошей, моїй бабі завжди було начхати на мене, вона напевне тільки й чекала коли я стану повнолітньою щоб вигнати мене з дому. Отаким було моє людське життя, та тепер у мене був шанс поринути в світ магії і казки де на мене чекали неймовірні пригоди, та тоді я ще не знала на що насправді схоже життя мавки, і чим мені доведеться пожертвувати.

- То якби ти тоді все знала то не стала б мавкою? – Знову перебила розповідь Самія.

- Навіть якби я тоді все знала то все одно зробила б так як зробили, і нічого б не стала міняти,- відповіла їй Іренія, і зручніше вмостившись на траві продовжила розповідь:

Ми обійшли весь базар, заглянули в кожний куток, але так і не знайшли ту відьму, та й люди ніколи не бачили такої жінки на базарі. Та пошуки не пройшли марно, поки ми бродили базаром, марно розпитуючи людей, дівчата змогли трохи заспокоїтись.

- Знаєте, я тут раптом згадала слова прокляття, що нам говорила стара відьма, вона сказала що порятунок ми знайдемо лиш коли зберемо букетики такі як ті що були знищені нами. – промовила до нас Катя сидячи на лавці біля базару.

- Проблема в тому що ми точно не знаємо які саме там були квіти,- відповіла сумно Марічка.

- А хіба так погано якщо ми станемо мавками?- Запитала я у дівчат, які одразу подивились на мене як на божевільну, тож я швидко продовжила свою думку, поки подруги і в голос не сказали що я несповна розуму. – Ну самі подумайте, це ж так класно, зможемо цілим днями гуляти і нічого не робити, не потрібно буде ходити до школи, вчити уроки, і в нас буде магія, ми ніколи не постаріємо, та це ж просто мрія.

- Ага та ще мрія, сидіти цілими днями в лісі, не мати змоги побачитись із рідними, стати потворою у якої зі спини видно всі внутрішні органи. – Стала перераховувати мінуси, про які я навіть не думала Марічка.

-А давайте не будемо сперечатись а подумаємо що тепер робити,- перебила нашу назріваючу суперечку Катя,- якщо не хочете дізнатися як це бути справжньою мавкою давайте краще згадаємо які ж в тих клятих букетах були квіти?

- Здається відьма щось казала про сім перших весняних квітів,- замислено промовила Марічка, що вже встигла охолонути після нашої невеличкої суперечки, і переключилась на обговорення нашої проблеми,- давайте пошукаємо в інтернеті про те які квіти зацвітають в Україні весною першими.

-А для чого нам інтернет, забули що я чудово розбираюся в квітах, я не тільки запам’ятала які саме квіти були в тих букетах, але і знаю як вони називаються,- сказала я дівчатам, ображено склавши руки на грудях, ми вже стільки дружили а вони все ніяк не запам’ятають про мої унікальні таланти у знанні квітів. Це було моє хобі з дитинства, єдиний мій спогад про живих батьків, як моя мама із захопленням розповідає мене про різні екзотичні квіти, показуючи їх фото у великій енциклопедії.

- То чого мовчиш, говори скоріше,- сказала вимогливо Катя, витягши блокнот і ручку.

- Ну в тих букетах точно були підсніжники, шафран і проліски, а ще ряст, морозник і білосніжник весняний,- стала я перелічувати квіти, а Катя все ретельно записувала у блокнот,- Так що там ще було, а згадала цибуля ведмежа, любка дволиста і останні зозулині черевички, якщо я не помиляюся.

- А ти точно не видумала останні три? – запитала мене Марічка,- Щось не схоже щоб були такі назви квітів.

- Назви це пів біди, ще й не такі бувають, в нас тут інша проблема,- промовила Катя показуючи нам свої записи,- дивіться відьма сказала що ми маємо зібрати букети із семи квітів, але якщо ти Ір, все добре запам’ятала то у нас виходить дев’ять квітів, і які лишні я не знаю.

- Тоді зберемо всі дев’ять, краще так ніж взагалі ніяк, я не хочу стати лісовим духом що витягує життя з чоловіків,- заключила єдине розумне рішення в нашій ситуації Марічка.

Коли ми зустрілися наступного дня то в Каті вже були готові роздруківки фото потрібних нам квітів, по екземпляру для кожної з нас. До школи ми вже не пішли, тай приховувати довге майже зелене та ще й заквітчане волосся було важкувато, тож ми пішли одразу в ліс. Ми блукали лісом цілий день та змогли знайти лише Ряст, Проліски і Весняний Білосніжник. А от решта квітів як ми не шукали так знайти і не змогли.

Наступного дня ми пішли ще дальше в ліс, облазили всі закутки, галявини і діброви, дивились під кожним кущем, за кожним деревом, та знайшли тільки підсніжники і шафран.

Так за пошуками по всіх навколишніх лісах час непомітно для нас збіг, і настала неділя, останній день коли можна було зняти прокляття. Ми вже були мало схожі на себе колишніх, наше волосся вже повністю позеленіло, змінився колір очей, ми стали стрункішими, худішими, тай в лісі чудово орієнтувалися вже без компаса. В нашій колекції були вже вісім квіток із дев’яти, та я чомусь була впевнена що та остання дев’ята, квітка морозника, якого ми ніяк не могли знайти, це насправді була та квітка що повинна завершити наші букети. Я тепер могла більш чітко пригадати які саме квіти були в знищених нами букетах, там і справді було дев’ять видів, от тільки ряст і проліски були не у всіх букетах, а решта сім першоцвітів з нашого списку складали переважну більшість. Дівчата тепер також добре стали розбиратися в рослинах, і це їх лякало. Ми розуміли що кожен наш новий талант, нова зміна чи властивість все більше наближали нас до перетворення в мавок. Та останньою краплею стало відкриття Марічки, ми саме шукали той злощасний морозник, як вона стоячи позаду мене раптом закричала.

- Що сталося? – запитала і так перелякана Катя підбігши до Марічки, але та лише вказала на мою спину. – О боже Іро, в тебе зі спини видно всі внутрішні органи, і в Марічки теж,- додала вона подивившись на спину Марічки.

- Це все, кінець, ми вже ніколи більше не станемо людьми, заридала Марічка присівши на зелений мох. Катя стала заспокоювати її, хоч сама була готова розридатися в любу хвилину.

Я розуміла почуття подруг, хоч і не розділяла їх, я точно знала що за мою ніхто не буде сумувати, ніхто не буде шукати мене якщо я раптом пропаду, вже зараз ніхто не чекав мене вдома. Моя бабуся цікавилась тільки спиртним, я вже і не пам’ятала коли в останнє бачила її тверезою. А моя доля нікого не цікавила, стати мавкою для мене було просто ідеальний варіант, щасливий білет як я тоді думала. Я для себе вже все вирішила, та я не хотіла щоб подруги страждали, я хотіла врятувати їх.

Тож я перестала опиратися і прийняла свою нову сутність, і як тільки я відкрилася лісу він відкрився для мене, я воднораз змогла відчути весь ліс і кожну його окрему рослину, кожну тварину і комашку що була в лісі. Тепер я знала що робити, тож зосередилась і змогла відчути морозник, я точно знала де він росте, і як його знайти.

- Ще не все втрачено, ми ще не стали мавками а отже не час розкисати, ще є трохи часу щоб знайти квіти і зняти прокляття. – Я була переповнена рішучості, і точно знала що маю зробити, моя рішучість передалася і дівчатам, вони змогли трохи заспокоїтись і пішли за мною. Краєм ока я бачила як дівчата ідучи позаду розглядаються довкола в пошуках квітів. Так я привела їх на цю галявину, правда тоді вона мала зовсім інший вигляд. Це місце колись облюбували люди і приходили сюди відпочивати, смажити шашлики, але після них постійно залишалося сміття, і в результаті ця галявина перетворилася на смітник, навіть ті люди що відпочивали деінде і збирали своє сміття, залишали його тут думаючи що це лісовий смітник. Поодинокі нещасні рослини боролись за життя серед усього цього сміття.

- Невже ти думаєш що морозник може рости в такому місці,- запитала Катя бачачи що я зупинилась посеред галявини і роздивляюсь довкола.

- А чим це місце гірше за інші, тай решту лісу ми вже обстежили до міліметра, тож давай тут шукати. – Відповіла за мене стомленим і якимсь неначе приреченим голосом Марічка.

Поки дівчата бродили по галявині серед куп сміття, шукаючи вже без особливого ентузіазму, вони вже й не вірили що зможуть врятуватися від прокляття. Я закрила очі і зосередилась, прислухалась до своїх внутрішніх відчуттів, почула шепіт лісу і відчула все його єство.. Квіти морозника я відчула майже одразу, на протилежному кінці галявини було старе зламане сухе дерево, і морозник ріс собі в тріщині цього дерева на висоті двох метрів. Ми могли б просто пройти повз і не звернути на нього уваги, ніхто ж не думав що квіти можуть рости десь іще окрім як на землі. Дістати квіти виявилося не так уже і просто, та я таки змогла дотягтись і розтиснувши долоню я побачила дві квіточки в кожної по п’ять великих листків зеленаво білого кольору із серединою всіяною дрібними нектаринками.

- Отже все вже вирішено,- промовила я сама до себе дивлячись на лише дві квітки в моїй руці, а тоді голосніше покликала дівчат. Побачивши такі довгоочікувані квіти Катя з Марічкою застрибали від радості, та не довго вони раділи, бо Катя раптом із переповненим страхом обличчям схопила мене за руку і мало не викрикнула:

- Але тут лише дві квітки…

- Треба ще пошукати, якщо є дві то має бути і більше,- промовила Марічка пориваючись розпочати пошуки, та я її зупинила.

- Більше нема, це єдині квіти морозника на увесь ліс, сама знаєш, ми уже все обдивились.

- Але як же тоді, хтось так і не зможе зняти прокляття,- сказала Катя осівши на землю, по її щоках вже текли сльози. Мені здається вона думала що мавкою стане саме вона, квіти знайшла я отже логічно що одна дістанеться мені, а другу отримає Марічка ми ж з нею довше дружимо.

- Саме так, прокляття знімуть тільки двоє з нас,- сказала я дівчатам,- і це будете ви. Іншого вибору нема, у вас є сімї, нехай і не ідеальні та все ж вам є що втрачати, а в мене нема нічого, вже дуже давно моєю родиною була ти Марічко, а потім і ти Катю, ви підтримували і виручали мне, тепер моя черга.

- Але ти не можеш, це не правильно,- заридала Марічка.

- Ти як ніхто інший знаєш що так буде правильно, тому не сперечайся, зрештою в моєму житті мало що зміниться, я і раніше ночувала на вулиці, а тепер я буду жити тут у лісі, не все так погано. Ви зможете приходити до мене коли захочете, і хто знає можливо і я зможу приходити до вас.

Ми всі троє заплакали, потім обнялися і не перестаючи плакати простояли так настільки довго що в мене аж по затерпали руки і ноги. А тоді я відчула що починаю остаточно змінюватися, тож я швидко сунула дівчатам по квітці і трохи відійшла від них.

- Ну чого чекаєте, часу майже не залишилося, швидше додавайте їх до букетів поки не пізно.

Дівчата швидко витягли свої букети з рюкзаків, квіти в них зовсім не зів’яли, та цьому вже ніхто не дивувався. Як тільки квіти борозника були добавлені в букети між нами неначе вибухнула якась невидима енергетична хвиля, що мало не збила нас з ніг роз ходячись у різні боки. Ми стояли чекаючи що буде далі, та нічого так і не сталося, а тоді на небі зайшов останній сонячний промінь, на галявині враз стало трохи темніше. Але новий спалах світла засліпив нас і ми не одразу зрозуміли що джерело цього світла кожна з нас. А коли все припинилося і ми змогли знову бачити то виявили що з нами відбулись зміни. Катя з Марічкою знову стали такими як були, навіть волосся прийняло свою природну довжину і колір, а от я стала повноцінною мавкою, такою як от зараз сиджу перед вами.

Декілька днів дівчата не приходили до мене, а коли прийшли то розказали що мене шукає вся поліція міста, їх довго допитували і відділку, та вони придумали неначе я зустріла якогось хлопця і кудись із ним поїхала, а куди не сказала. Моя баба навіть кинула пити, хоча я не впевнена що це було надовго. А ще дівчата принесли перші квіти мені на день народження. Ми так захопилися пошуками квітів щоб зняти прокляття, що зовсім забули про те що мені стукнуло шістнадцять, саме в ту неділь коли я стала мавкою. Цікаво виходить, я переродилась в той самий день коли народилась.

Цю галявину до речі я прибрала з допомогою Каті і Марічки, і потім вони кожен раз як приходили в гості приносили з собою квіти які я тут висаджувала, і поступово галявина прийняла такий вигляд як ви зараз бачите.

- Але звідки ти тоді стільки знаєш про мавок і наші можливості, я ж бо думала що ти народилась мавкою,- запитала Маріса, поправивши пасмо свого волосся.

- А це вже інша історія, в якій є старий лісовик, і пошуки його наступника, але розкажу я її якось іншим разом, а зараз у нас ще повно роботи, ліс сам не приготується до весни. – промовила Іренія піднімаючись на ноги і заплескала в долоні підганяючи мавок.

- Ну от як завжди на самому цікавому,- проказала розчаровано Самія, слухняно ідучи за іншими в ліс, доглядати хворі дерева, чи лісових тваринок.