Розділ 4

«Хто я? Яке гарне питання, шкода що не маю на нього відповіді…» — С.

Вітер тріпав подолом старого плаща. Змітав сніжинки з місця на місце. Розносив стогін буревіїв поміж вулиць.

На даху одного з будинків сидів хлопець та чистив револьвер. Його обличчя ховалося в тіні капюшона. Кофта з коміром була повністю застібнута. Потерті штани щільно облягали ноги і місцями вкрилися темно-коричневими плямами, що сильно нагадували бризки застарілої крові. Хлопець стежив за рутиною мирного життя довкола. Вона тяглася прямо під його ногами.

Сонце тільки но почало підійматися, освітлюючи обрій рожевими променями. Жевріли помаранчеві відблиски на підталій кризі. Внизу вешталися прокляті. Одні поспішали, інші — прогулювалися ще вологими від дощу вулицями. Вони нагадували хлопцю мурах. Вічно чимось зайняті, незважаючи на те, що багатьом належала чи не вічність.

Деякі з городян на вигляд ніяк не відрізнялися від звичайних людей, але хлопець знав — це ошуканство. Ілюзія, не більше. Прокляті — жорстокі монстри, що бажали винищити людей. Що потішалися над їхніми муками. Він знав те полум'я, що спалахувало в очах проклятих, коли вони стежили, як повільно й болісно згасало людське життя.

Хлопець знав усе це не з чуток. Знав, бо бачив усе сам.

Від цих думок злість з новою силою розлилася по венах і нагадала, з якої причини він опинився тут — у Дарквілі. Хлопець ще якийсь час просидів на даху, спостерігаючи, поки не вирішив забратися звідти подалі. Не хотілося б, щоб його помітили раніше, ніж він встигне виконати задумане. Силует розтанув у тіні будівель. Ніхто й не помітив хижака, що ось-ось готувався зловити чергову здобич.

* * *

Альва прокинувся першим, але не ворухнувся, не наважувався встати. Приємна насолода сну потихеньку розвіювалася. Було ще рано — сонце тільки починало виходити з-за обрію. Та він і не хотів будити Мегумін. Їм сьогодні треба було пережити урочистість проклятих, і Альва знав, що дівчині поряд вона навряд чи сподобається. Може, спочатку все буде непогано, але що далі, то гірше.

Альва тихо зітхнув, на мить заплющивши очі. Згадав минулі свята. Розваги, жорстокі та брудні. Повні ошалілого галасу та дзвону келихів. Коли все це почалося? Він згадував дитинство, яке проводов в різних місцях. Не скрізь до людей було таке ставлення. В Підземному королівстві далі бійок не заходило. Там не велось полювання. Принаймні так було років з десять тому.

Він розплющив очі. Надія, що їм пощастить, і що Альва встигне відвести Мегумін додому раніше, ніж почнеться те «гірше», досі теплилася в грудях.

Мегумін заворушилася уві сні. Її кучері розсипалися по всій подушці та частково по плечу проклятого. Мирно засопівши, вона повернулася обличчям до Альви. Навряд чи зробила б це, покинь її пелена сну. Дівчина горнулася до тепла, якого так бракувало.

Проклятий безсоромно почав роздивлятися дівчину. Втім, на відміну від неї, Альва міг розглядати Мег у будь-яку хвилину. Він куточком губ усміхнувся своїм думкам. Мегумін насупила брови і зморщила носа. Йому це здалося милим, якщо не сказати кумедним. Мегумін лежала так близько, що Альва чітко відчував тепло, що походило від її тіла. Людського, недоторканого прокляттям. Відчував запах, не той що мов покривало, старанно огортав її, та був маскою. Ні, він розрізняв і її власний, той що квітнув ніжними бутонами по його горлу, варто було вдихнути глибше. Той, що розпускався нотками солодкого, і в той же час освіжаючого чорного чаю, персика, та ледь помітною вуаллю кориці.

Він здався йому нетиповим. Приємним, навіть занадто. Можливо він став ще одною причиною послідувала тоді за нею…

Вона щось пробурчала під ніс. Занадто тихо і нескладно, щоб розібрати слова. Момент, і Альва злетів з матраца, стягуючи за собою ковдру. Холодна підлога неприємно обпекла спину. Він ошелешено поглянув на сонну Мегумін, яка, здавалося, здивувалася не менше за нього. Можливо, не одразу згадала, хто він такий і що робить у її будинку, ліжку.

— Доброго ранку, — за якусь мить видала дівчина.

Альва невесело посміхнувся.

— Доброго ранку, золотко.

Мегумін захихотала.

— Пробач, мабуть, учора я забула тебе попередити, що іноді кидаюся уві сні, — сказала вона і посміхнулася. І це дійсно була не насмішка чи саркастична усмішка, а саме справжня та невимушена посмішка.

Альва сторопів, дивлячись на Мегумін і не розуміючи, що з ним таке.

— Гей, ти чого? — зауваживши його дивний вигляд, поцікавилася вона.

Альва витяг ковдру і кинув нею в Мег, так що вона накрила дівчину з головою.

— Так, мала, ти забула попередити.

Похитавши головою, Альва піднявся з підлоги та пішов до ванної кімнати. Мегумін застелила ліжко, з горем навпіл зігнавши з подушки Тео, який до останнього люто шипів і боровся за своє місце. Погляд Мегумін зупинився на коробці, в якій лежала сукня. Їй не подобався факт, що доведеться йти до лігва мисливців на їхній страшний бенкет, але думка, що вона одягне розкішне вбрання, гріла дитячі наївні мрії.

Раніше тітка Дакота читала їй казки. В них люди відвідували бали, кружляли всю ніч у танці, одягнені в неймовірне вбрання. Зустрічали на святах споріднені душі. Шкода, звичайно, але казки залишалися лише казками. За вікном щодня чекала сувора реальність, готова будь-якої миті штовхнути тебе обличчям у бруд.

Мегумін подивилася в дзеркало, зазначивши, що виглядає сьогодні навіть краще, ніж звичайно. Дівчина вперше за кілька тижнів справді виспалася. З ванної долинало монотонне дзюрчання води.

«Дивно, ще пару днів тому сказав би мені хтось, що я спокійно перебуватиму з проклятим в одному будинку, не повірила б. А зараз — ми спали поряд, і він запропонував мені допомогти вижити, — майнуло в голові Мегумін. — Але все ж таки це дуже незвичайно. Неможливо, щоб йому нічого не потрібно було натомість, адже так?» Мегумін зиркнула у бік ванної.

У цю секунду звідти вийшов Альва. Він мовчки підійшов до дівчини, підчепив пасмо чорного волосся, накрутив на палець і підніс до обличчя. Вдихнувши запах, Альва задоволено посміхнувся. Заблищали білі ікла.

— Що ти робиш? — Мегумін розгублено зробила крок назад. Серце зайшлося у прискореному темпі. І хоч тепер вона потрохи почала звикати до нього, голосок страху час від часу озивався зсередини. Бив тривогу та намагався змусити її тікати.

— Пахнеш мною. Те, що потрібно, мала. — Куточок його губ знову насмішкувато піднявся.

«Приб'ю гада,» — подумала Мег, і Альва розсміявся від одного погляду на її насуплене, гнівне обличчя. Вона наче і не чула, щоб прокляті їли людей, проте інколи він дивився на неї так, наче ось-ось проковтне з тельбухами. Замість страху тепер панувало роздратування. І воно було набагато сильнішим.

— Збирайся, золотко. — Альва схрестив руки на грудях.

— Тобі так складно запам'ятати моє ім'я? — повторюючи його позу, парирувала Мегумін, вперто не зводячи з нього погляду. Як там кажуть? Клин клином вибивають? Чому б і не спробувати.

— Мег... Ти така смілива... — тихим, солодким голосом, повільно розтягуючи слова і роблячи крок до неї, простяг Альва.

Від кожного його руху — плавного та хижого, шкірою бігли мурахи.

— Що? — Мегумін розгубилася ще більше.

— Ну, я ніби проклятий. А ти людина, — роблячи ще два кроки, сказав Альва. — Справжня зірвиголова. Очищала кишені у проклятих, а зараз раз-по-друге сперечаєшся зі мною.

Вона не могла зрозуміти, чи чує в його голосі захоплення, чи, навпаки, зверхність. Альва підійшов упритул і пильно зазирнув у вічі. Першим її поривом було бажання відступити, але Мегумін змусила себе залишитись на місці і з гордістю дивитися йому в обличчя. Хоча тепер вона сумнівалася, що це була така гарна ідея. Його бурштинові очі з вертикальною зіницею, — наче зміїні, — хижо виблискували в променях сонця, що пробивалися крізь дошки, нагадуючи тим самим рідке золото. Тягнучи за собою кудись у невідомість.

— Збирайся, мала. Чи чекатимеш, поки я тебе вкушу?

Говорив він тихо, і здавалося, це не скільки запитання, скільки пропозиція. Вона не знала як на це реагувати.

— Ти ж не серйозно? — нахмурилася Мегумін.

— А ти хочеш перевірити? — весело поцікавився він. Куди й подівся минулий тон.

Мегумін здригнулася. Чи то їй здавалося, чи він справді міняв маски в одну мить.

— Альво, ти нестерпний!

— Так? — Альва підійняв коробку та простягнув її Мегумін.

— Так!

Вона взяла її в руки, якими хотіла б зараз потягами Альву за патли.

— Одягайся, — насмішкувато і лагідно наказав проклятий.

Мегумін замислилася, брови зійшлися над переніссям. Погляд опустився на коробку.

— Але ще ж рано.

— Нам далеко їхати. Маєток Клода за Дарквілем, ближче до гір, — пояснив Альва.

Вона кинула на нього мученицький погляд і дістала сукню. Та хоч трішки, та підійняла дівчині настрій.

— Іди, прогуляйся десь.

Альва косо подивився на неї. Кілька разів глипнув, і лише потім подав голос:

— З чого б це?

— Ти ж не думаєш, що я переодягатимусь перед тобою?! — не стрималася Мегумін. Він закотив очі. На обличчі мелькнула посмішка яка так швидко зникла, що можна було вирішити наче це тільки привиділося.

— А чому б і ні?

— Альво!

Він засмучено засопів і вдарив себе по ногах. Знову розвів браваду на рівному місці.

— Та годі тобі, мала!

— Ні! — Мегумін почервоніла та продовжувала стояти на своєму. Відчувала, як палає обличчя і тремтять від гніву руки.

— Одягайся, — кивком вказавши на сукню, наказав Альва.

— Піди десь прогуляйся, — знову повторила Мег.

— Мені що, самому тебе роздягти та одягнути? — награно втомленим голосом поцікавився проклятий.

Мегумін аж задихнулася від обурення. Тупнула ногою. Підлога жалібно скрипнула.

— Ти... Ти не посмієш!

По руках та спині дівчини побігли мурашки. Гнів клекотів усередині, стукав об стінки ребер. Хотів вибратися назовні.

— Впевнена?!

Мегумін видала звук, що нагадував гарчання. Але здалася, поступаючись Альві. Сперечатися — тільки гаяти час і нерви.

— Гаразд, але тоді відвернись і не дивись!

Проклятий зробив глибокий вдих і видих, щоб заспокоїтися. Альва відвернувся.

— Та не дуже й хотілося! Давай швидко, інакше сама будеш винна.

Мегумін пару секунд посвердлила його спину поглядом і почала стягувати піжаму, залишаючись в одній спідній білизні. І недовірливо поглядаючи на проклятого. Той не ворушився. У будь-якому разі в ту мить. Може, відчував на собі її пильний погляд.

Згодом Альва трохи повернув голову і скосив очі, краєм погляду стежачи за Мегумін. Тепер він нехай так, але міг оцінити її постать: тонку талію, довгі ноги, великі округлі груди. Він посміхнувся, замислившись. Дуже необачно з його боку. Але так вже вийшло.

В цей момент Мегумін обернулася. Їхні очі зустрілися. На якусь секунду вони обидва завмерли, не наважуючись ворухнутися. Проклятий навіть вирішив, що нічого не станеться. Але ні. Боги, як він помилявся.

— Збоченець! Ти ж обіцяв! — крикнула Мегумін, абияк натягуючи сукню і притримуючи ліф на тоненьких бретельках руками. Її обличчя стало червоним чи то від злості, чи то від збентеження. Хоча, швидше за все, причиною служило і те, й інше. Вона жбурнула в нього коробку, та хлопець і не став ухилятися.

— Тобі допомогти застебнути блискавку? — піднявши брову, спитав Альва, наважуючись змінити тему.

Мегумін оторопіла від такого нахабства, але раптом зрозуміла, що сукня зісковзує, а вона сама навряд чи дотягнеться до замку. Чи ні?

Мегумін насупилась і спробувала дотягнутися сама. Злість все ще кипіла в ній, а упертість не давала так просто прийняти допомогу. Та ще й після того, як цей зухвалець так відверто підглядав за нею! У вухах луною розносився прискорений стукіт власного серця.

— Ну-ну, — посміхаючись, кивнув Альва.

Здавалося, він зовсім не зніяковів і виглядав цілком задоволеним, як на людину, яку впіймали за підгляданням. Він чекав. Знав, що зараз вона здасться. Занадто очевидно, щоб шукати іншу причину такого самовдоволення.

Через пару невдалих спроб Мег зрозуміла, що це марно, але здалася, лише коли верх з'їхав, відкриваючи край білизни. Зараз Мегумін вже не була така задоволена сукнею і вирішила, що може бути і на краще, що вона такого не носила. Альва неквапом підійшов і трохи грубувато розвернув її спиною до себе. Холодні руки торкнулися оголених лопаток, і по тілу побігло тремтіння.

«Боги, як соромно! Сподіваюся, він не помітив!» — подумала Мегумін, не бачачи, як Альва задоволено усміхнувся за її спиною.

— Вже? — грізно спитала вона, але проклятий ніби спеціально дражнив її, повільно застібаючи блискавку, майже невагомо торкаючись спини, плечей. Вона здригнулася.

Альва відступив і насупився. Що це на нього найшло? Ні, йому, звичайно, подобалося трохи знущатися з оточуючих, але поруч із цією особою... Втім, не важливо. Він не збирався заходити далі. Цього було більш ніж достатньо.

— Готово, — тихо видихнув Альва, оглядаючи свою супутницю.

Проклята на прізвисько Павучиха не збрехала: сукня підійшла ідеально, підкресливши незвичайну красу Мегумін. Швидше за все, сама вона й не здогадувалася, як привабливо виглядала.

— Ну? А ти що, будеш у цьому?

Сірі очі пройшлися по хлопцеві, щоки порозовіли — він усе ще був без футболки.

— Ні, зараз переодягнуся.

Руки Альви, не поспішаючи, почали возитися з ременем, пряжка якого мала вигляд змії. Мег завила і відвернулася, вже не кажучи жодного слова. Ну а що йому доведеш? Перед тим, як повернутися до Альви спиною, Мегумін відзначила татуювання на правій руці: чорного змія, що яскраво виділявся на тлі блідої сіруватої шкіри.

Незабаром Альва був одягнений у чорний костюм та сорочку. Мегумін тим часом привела до ладу волосся, заплітаючи його в ажурну косу на бік і залишивши попереду вільно звисати пару темних локонів.

— Ходімо, брюнеточко?

Мегумін проковтнула ком, що утворився в горлі, і повернулася до Альви.

— Ходімо.

Тільки зараз їй в голову прийшла думка, але ж ця його бравада справді допомогла на якийсь час забути про страх перед місцем куди вони прямують.

«Чи зумисне це він?»

Проте, питання вона не озвучила. Швиденько оглянула проклятого. Біле волосся зібране в акуратний хвіст, костюм сидить, як влитий. Вона хвилювалася, але присутність Альви якимось чином заспокоювала її. У будь-якому випадку в цій ситуації. Наперед їй не хотілося заглядати. Та й сенс?

* * *

Людина розчинилася у натовпі. Один серед проклятих. Ніхто не звертав на нього уваги. Він теж умів ховатися. Перебивати запах. Прикидатися. Це було питання виживання. І помсти…

Попереду йшла дівчина, така ж — торкнута прокляттям, як і інші. Монстр. На ній струменіла червона оксамитова тканина — дуже дорога сукня для звичайної прогулянки. Але хлопець і так знав, куди вона прямує.

На бенкет проклятих в честь початку кривавого полювання.

Дівчина виглядала не набагато старшою за свого переслідувача. Наче їй років зо двадцять, може, двадцять два. Але в тому була ще одна з особливостей торкнутих прокляттям. Монстри жили набагато довше за звичайних людей. Декого взагалі вважали безсмертним. Проклята перекинула через плече золотисте пасмо і на мить зустрілася поглядом з горіхового кольору очима, після чого зніяковіло відвернулася. Хлопець клацнув зуби.

«Те, що я роблю — правильно. А зовнішність буває оманливою, як і все інше в цьому брехливому світі,» — подумав він і продовжив слідувати за дівчиною, залишаючись у тіні.

Світловолоса відокремилася від натовпу і зробила крок у провулок.

Те, що треба. Хлопець рукою торкнувся холодного металу револьвера, що лежав у нього в кишені, і пішов за своєю жертвою.

* * *

Альва та Мегумін разом йшли Дарквілем. Сонце теплими променями пестило холодні землі, що тисячоліття тому стали схожими на скуті льодом, неживі території. Навіть якось дивувало, що в таких місцях, подібних до цього та навіть гірших, і далі тліло життя.

— Отже, ми поїдемо у візку?

Альва кивнув, ліниво ковзаючи поглядом по оточуючим. Що чи кого він шукав залишалося для Мегумін загадкою. Вона знову заговорила:

— Ти чого такий мовчазний?

— Значить, визнаєш. Тобі подобається, коли я поводжуся, як завжди. — Він скосив на неї зміїні очі.

— Я цього не казала, — буркнула вона.

Проклятий лише посміхнувся однією з тих своїх нахабних усмішок.

Попереду почав накопичуватися натовп. Мегумін з Альвою обмінялися поглядами.

— Що відбувається? — Мег насторожено вдивилася у збіговисько і прислухалася до галасу. Усередині виникло неприємне передчуття.

— Не знаю. — Губи Альви витягнулися в тонку лінію. — Тримайся поряд зі мною, мала, зрозуміла?

Вона кивнула. Чим ближче наближався час бенкету, тим більше страх пробирався під шкіру, поїдаючи Мегумін зсередини. Вони наблизилися до решти народу, дивлячись туди, куди й інші. Альва начепив маску байдужості. Занадто швидко, занадто звично. Мегумін посмикала його за рукав, звертаючи на себе увагу.

— Альво, що там? Мені ж не видно.

Він глянув на супутницю, і його губ торкнулася легка добра посмішка, ось тільки очі вона не зачепила, вони залишилися такими ж холодними. Відстороненими.

— Тобі не треба турбуватися про це. Ходімо, нам вже час.

Мегумін не рушила з місця.

— Альво, що відбувається?

Хтось із натовпу обернувся. Руде волосся, підібране у високу зачіску, шкіра персикового кольору, оливкові котячі очі. У ній Мег впізнала ту жінку, в якої тиждень тому вкрала накидку. Навіть ніяково якось стало.

— Здається, у Дарквілі з'явився мисливець, — злякано прошепотіла вона.

Дівчина набурмосилася, проте намагалась зостатися ввічливою.

— Ну так. Тут багато хто бере участь у полюванні, — обережно пояснила Мегумін, незрозуміло дивлячись на прокляту.

— Ні. Хіба ви не чули? Це вже четвертий випадок за кілька днів. У Дарквілі з'явився мисливець на проклятих, — схвильовано пробурмотіла жінка, дивлячись на Мег. — Будь обережна, дитино. Ти з ним?

Вона вказала на Альву, і Мегумін згодно кивнула.

— Тоді бережи свою дівчину, хлопче. Тут тепер небезпечно.

Мег кинуло в жар. Вона вже збиралася заперечити, але Альва відповів швидше.

— Звичайно, мем. Ви теж бережіть себе, а нам, мабуть, вже час.

Альва схопив Мегумін під лікоть і потяг за собою. До воза вони йшли, занурені в глибоке мовчання. Але думали про одне й те саме.

Хтось почав ще одне полювання. І вбивав не людей, а проклятих.

* * *

Хлопець, ховаючись у тіні, стежив за тим, що відбувалося. Як він і очікував, галас від нової смерті не забарився. Тепер по Дарквілю ходили чутки про нового мисливця, про нього — людину, що за кілька днів забрала життя чотирьох. Городяни, ті самі прокляті, тремтіли від страху в очікуванні нового вбивства.

Хто стане наступним? Де ховається вбивця? Чому мисливця все ще не зловили? Стривожені голоси долинали звідусіль.

Хлопець провів рукою по каштановому волоссю, відкидаючи чуб з чола. Тіні грали на худому, незграбному але досить привабливому обличчі. Торкалися вилиць, брів, носа з невеликою горбинкою і в міру пухких губ. Горіхові очі помітили, як геть з натовпу йде досить цікава парочка. Високий, широкоплечий, блідий хлопець з білим, наче сніг, волоссям тримав під лікоть дівчину. Зростом вона діставала його грудей, мала шкіру кольору шоколаду і кучеряве синювато-чорне волосся.

* * *

Небо починало фарбуватися у низхідний багрянець. Золоті промені створювали ілюзію мережива, накинутого на сонце, що заходило за горизонт. Віз прибув до місця призначення. Котедж знаходився біля підніжжя гір на північному сході міста. Він виявився величезним. Набагато більше, ніж уявляла Мегумін. Побудований з темно-сірого каменю. П'ять поверхів. Масивні вікна до підлоги.

Мегумін зробила глибокий вдих і затримала у легенях повітря. Потім повільно видихнула.

— Гей, Мег. — Альва дивився прямо перед собою, а потім з млявою усмішкою розвернувся до неї.

Мегумін хотіла, щоб він звертався до неї по імені, а не давав прізвиська, але в тому, як він вимовив її ім'я, було щось таке, що змусило зажмуритися.

Здається, Альва теж турбувався про майбутній вечір. І це… нервувало її сильніше, ніж що-небудь інше. Якщо лячно навіть йому, то що до неї самої?

— Все буде в порядку. Поводься як завжди, тільки не відходь від мене. Зрозуміла?

Мегумін кивнула.

— Альво, я ж не ідіотка.

Він посміхнувся і зустрівся з поглядом блискучих сірих очей.

— І ще одне... Мала, щоб не відбувалося тут, не видавай своїх емоцій. Не піддавайся на провокації.

Вона озирнулася на котедж.

— Думаю, якщо там не знайдеться ще однієї такої самої скалки, як ти, турбуватися нема про що.

Мегумін гірко посміхнулася і ліктем штовхнула проклятого в бік. Той засміявся і галантно простяг їй лікоть, щоб вона сперлася на нього.

Проклятий хлопець і людська дівчина, начепивши на себе маски повної байдужості, вирушили прямо в лігво мисливців.

Нехай почнеться кошмарний бенкет!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.