Розділ 5

«Все залежить від точки зору. Для когось ти й справді залишишся героєм, та це не означає що називаючи тебе злодієм я помилятимуся…» — М.

Прихід Альви та Мегумін одразу ж привернув до себе увагу кількох проклятих. Можливо через те, що вони трохи запізнилися. А може і просто тому, що виглядали поряд одне з одним досить дивно.

На новоприбулих дивилися зверхньо, ​​і водночас в їхніх поглядах легко читалася заздрість. Чому? Вбранню? Супутнику? Мегумін зіщулилася, але, зробивши глибокий вдих і видих, швидко прийшла до тями. Принаймні виглядало так, наче все що відбувається просто тут і зараз — нормально.

“Поруч з Альвою мені нічого не загрожує,” — повторювала вона і усією душею сподівалася, що це правда.

Мегумін й сама не могла второпати, чому довірилася йому. Може, у неї дійсно не було вибору, але це насправді мало що міняло. У будь-якому разі вона хотіла йому вірити. А що йому потрібно від неї? Це питання не давало дівчині спокою, та знайти на нього відповідь вона також досі не змогла.

Мегумін озирнулася. Сірі очі, в яких ніби згущувалися темні хмари перед гуркотом грому, з цікавістю ковзали по залі та гостям. Котедж викликав страх і захоплення одночасно. Для Мег, що не звикла відвідувати такі місця, він виглядав трохи моторошно. Хоча в цій похмурій атмосфері безумовно був присутній свій шарм.

По чорній мармуровій підлозі дзвінко відбивалися кроки гостей. На бордових стінах висіли гобелени, зіткані з обсидіанових та золотих ниток. У дальньому кутку зали грали музиканти, і пісні їх звучали незвичайно приманливо. Пальці проклятих майстерно перебирали струни, голоси заворожували.

Біля однієї з стін стояв стіл, вкритий різноманітними закусками. На перший погляд здавалося, що він займає більшу частину залу. На коштовному сервізі димилися ще гарячі страви з м'яса диких снігових вепрів. Нарізана скибочками риба, неабияк приправлена спеціями, викликала нестерпне бажання швидше спробувати її на смак. Між тарілками стояли ще незаймані пляшки вина та медового шампанського.

— Гей, ти що, заснула, мала? — пошепки поцікавився Альва, мало не торкаючись губами її вуха. Мегумін готова була очима метати блискавки.

— Ти можеш...

— Ні, — не давши їй закінчити, перебив Альва і, побачивши когось у натовпі, потяг за собою.

Шлунок вкотре стягнувся у вузол від надлишку нервів та стресу. Їсти перехотілося миттєво.

— Альво, куди ми йдемо? — здавлено запитала Мегумін.

Він мило, навіть трохи улесливо посміхнувся.

— Я обіцяв йому вас познайомити, — грайливо промовив проклятий знову над самим вухом Мегумін, його подих торкнулося оголеної шкіри. Цього разу очевидно спеціально. Альва поводився спокійно і навіть весело, чого ніяк не скажеш про Мегумін. Здавалося, її тіло проколють одна за одною голки. Шкіра німіла, бриніли наче ті струни. Чи було в цьому місці холодно? Чи може тепло? Мегумін все одно не помітила б, занадто знервована для цього.

— Сем.

Альва широко посміхнувся другові, і Мегумін впізнала в ньому того самого юнака, з яким він їхав верхи.

— То значить, ти та сама дівчина?

Семюель виглядав не менш здивованим, ніж сама Мег. Він засміявся.

— Я Семюель Краніум, але для друзів просто Сем.

— Мег. Приємно познайомитись, — усміхнулася вона.

Друг Альви здавався цілком пристойним хлопцем, та й при першій зустрічі він повівся дуже чемно. Словом, залишив по собі хороше враження.

Зараз на Семюелі був світло-сірий костюм, біла сорочка та бордова краватка. Він галантно вклонився та поцілував тильний бік її долоні. Щоки Мег розчервонілися.

Ззаду почулися гулкі кроки. Мегумін напружилася, повернулася і побачила того жахливого типа з провулка.

— Джесс...

— Змієня! Семмі! Радий вас бачити!

Він жадібним, голодним поглядом пройшовся по дівчині, ніби роздягаючи її. До горла Мегумін підійшов ком.

«Хоч би не знудило... Чому він так вирячився на мене?» — подумала вона.

На обличчях парубків з'явилися невдалі подоби посмішки. Краєм ока дівчина помітила як стиснулось щелепа Альви. Може в них з Джессом була якась особиста сутичка? В будь-якому розі її це не мало бентежити чи стосуватися.

— Ну, лялечко, не хочеш розважитися? — тон його їй не сподобався навіть більше ніж погляд. Чи зникне він, якщо просто ігнорувати? Досвід підказував, так само як і будь-яка інша проблема — ні, не зникне.

Джесс зробив крок до неї, і Мегумін з огидою скривилася.

— Ні, не хоче, — холодно відрізав Альва, дивлячись прямо на

проклятого.

Дівчина стримала полегшене зітхання. Вже ледь не повірила що з усим прийдеться розбиратися самій.

— Це вже не тобі вирішувати. Чи боїшся, що вона вибере мене? — зареготав Джесс.

«Хто в здоровому глузді обере його?» — мелькнуло в голові.

— Та пішов ти, — прошипіла Мег, дивлячись на нього палаючими від люті очима.

Та як він смів? Дівчина ледь не тремтіла від злості, що витіснила страх і тривогу геть.

— Ти чув, Джессе.

Семюель ступив уперед і поклав руку Мегумін на плече. Дівчина здригнулася від несподіванки, проте за мить трохи розслабилася, пильність втрачати не поспішала. Альва та Джесс вперлися один в одного поглядами. Мегумін подивилася на свого супутника. Таким вона ще його не бачила. Здавалося, зараз Альва готовий випустити Джессу кишки. Стиснуті кулаки, пульсуюча вена на шиї, все це підказувало їй, здогади про щось особисте можуть таки виявитися правдою.

«Та ти взагалі його не знаєш!» — панічно сказала сама собі.

Джесс також не зводив з нього не менш красномовного погляду.

— Альво! — голос долинув до них ніб зверху.

Проклятий неохоче обернувся. Його кликав не хто інший, як Клод. Всі в Дарквілі знали, що він один з головних мисливців. Дехто казав, що він ручний пес когось жахливішого. Проте підтвердити цього також ніхто не міг.

Альва перевів погляд на Мегумін і притулився до неї так близько, що серце пропустило удар від несподіванки. І все ж таки дівчина не відсторонилася.

— Скоро повернуся, тримайся поряд із Семом. Добре?

Вона кивнула. Прошепотівши Сему пару коротких фраз, Альва вирушив до проклятого, що його покликав. Мегумін залишилася наодинці з двома хлопцями. Шлунок стягнувся в тугий вузол.

Неочікувано поруч з'явилася дівчина. Золотисте волосся, світла кремового кольору шкіра. Незнайомка сперлася на Семюеля, пустила йому бісики і зневажливо огляділа інших.

Альва тим часом розмовляв із Клодом. Той намагався вивести його із загальної зали, і нехай Альва чинив опір, але ватажку мисливців важко відмовити. І небезпечно. Кинувши у Мегумін застережливий погляд, він попрямував за Клодом.

— Ну що, лялечко, ходімо. Чи хочеш прямо тут? При всіх? — Обличчя проклятого почервоніло. Джесс був п'яний, хоча важко сказати, наскільки сильно.

— Забери від мене свої лапи. — Мегумін відсахнулася, скинувши з себе його мерзенні рученята. Його дотики викликали лишень одне бажання — блювати.

— Ти ще пошкодуєш, стерво, — ледь не плюючись, зі злісною гримасою прогарчав Джесс і схопив її за підборіддя.

Семюель рушив з місця, але його загальмувала незнайомка, що повисла на руці хлопця. Дівчина з неприхованою цікавістю спостерігала за тим, що відбувається. Здається, вони були знайомі. На обличчі проклятого майнула емоція, що нагадувала чи то розчарування, чи то жаль, змішаний з несхваленням. Вона спеціально заважала Сему заступитися Мегумін.

То що ж робити?

Мег щосили штовхнула коліном Джесса в пах, і той зігнувся, завивши від болю. Проклятий чи ні — а слабке місце є у будь-кого. Мегумін хитро посміхнулася, відчуваючи, як швидко б'ється серце. І як страх разом із адреналіном біжить по венах. Усе це викликало у ній дивну подобу ейфорії. Момент, коли помилково вважаєш себе всесильним. Здібним на все. Ілюзія сили. Їй подобалося це почуття. Нехай і брехливе, як вона сама.

Вона — звичайне людське дівчисько щойно вдарило одного зі страшних мисливців. На очах у всіх. Шкода, що Альва цього не бачив! Але її захоплення було не довгим. Джесс оскалив зуби, люто глянув на Мегумін і в наступну ж мить кинувся на неї, немов скажений звір. Дівчина ледве встигла відскочити, дивом не зачепивши стіл.

— Джессе! — гримнув на нього Семюель.

По червоних сітках вен біля очей почала пульсувати кров. Але проклятий, здавалося, зовсім не чув попередження. Вдаривши Сема, так що той гепнувся на підлогу, Джесс зі звірячою силою накинувся на Мегумін.

Боги, що ж їй робити!? Мег забігала поглядом навколо, шукаючи Альву, але його й слід охолов. Лайно! Усі присутні мовчки спостерігали за тим, що відбувалося. Ніби за виставою. Ніхто не намагався допомогти. Ніхто навіть не думав про це. Мегумін помітила криваву пляму на плечі Сема.

Це зробив Джесс? Але вона навіть не помітила як! Він же просто штовхнув його! Уривчасте зітхання зірвалося з пухких губ. Погані її справи, дуже погані.

— Дружки тобі не допоможуть, лялечко. Ти хіба не знала, що мені не відмовляють?

— Все буває вперше, — доклавши максимум зусиль, сухо промовила Мегумін, продовжуючи думати, що їй робити.

Джесс кинувся вперед. Швидко. Злісно гарчачи і з огидним божевільним блиском в очах.

Мегумін змусила себе зрушити з місця. Зараз її єдиний порятунок — вона сама. Вхопивши поділ сукні, дівчина різко розвернулася і кинулася геть. Музиканти продовжували грати. Світ закрутився перед очима. Злісний сміх долинав з різних боків, віддаючись гулкою луною у вухах. На них із Джессом зійшлися погляди усіх гостей. Підбори сповільнювали біг, їхній цокіт розносився залою. Спиною Мегумін відчувала наближення власного кінця. Ще крок. Ще. І ще. Нога підігнулася, і Мег стрімголов повалилася на підлогу.

Джесс не встиг зупинитися, спіткнувся через свою здобич та теж розпластався на чорному мармурі.

Їхні погляди перетнулися. Серце відбивало чечітку. Мегумін вже сама не до кінця розуміла, що робить. Просто діяла, підкоряючись якимсь інстинктам. Глибоким, а може й зовсім первісним.

Вона скинула туфлі і перекотилася під стіл, плутаючись у спідницях. Із зусиллям вибралася з-під нього вже на іншому боці і знову кинулася бігти, куди дивилися очі.

Проклятий за мить виявився поряд. Він перестрибнув стіл, скидаючи за собою посуд. Скло з тріском посипалося на підлогу.

«Як на такого громилу він надто швидкий.» О Боги, ну за що їй все це!? Мегумін вже не відчувала ніг від бігу по крижаному мармуру. Стопи поколювало. Оточення пливло перед очима.

Чіпка лапа схопила її за волосся, і Мегумін втратила рівновагу. Від падіння з грудей вибило повітря. Тіло пронизав тупий ниючий біль. Але здаватися було зарано. Життя — це низка випробувань. І ми повинні їх долати, щоб рухатися далі. Коли Джесс виліз на Мег зверху і однією рукою почав душити, а другою грубо ковзати по талії, рваними рухами піднімаючись до грудей, вона гнівно зашипіла.

— Відпусти! — задихаючись прохрипіла Мег, але проклятий лише оголив у злісному оскалі гнилі жовті зуби.

«Не думай, просто дій,» — майнуло в голові наче чийсь далекий але знайомий голос. І вона послухалася. Це жорстокий світ — або ти або тебе. І бували моменти, коли милосердя могло коштувати тобі життя. Мегумін лівою рукою тримала долоню, що душила її. Повітря вже не діставалося легень, перед очима танцювали чорні плями, у вухах дзвеніло. Вона не могла дихати. Страх бився всередині, мов дикий птах у клітці.

Правою рукою дівчина потяглася до понівеченого обличчя проклятого. Великий палець із силою вп'явся йому в око. І, не звертаючи уваги на огиду і жах того, що відбувалося, Мег продовжила натискати. Джесс відскочив, як ужалений. Завищавши на все горло від болю і тримаючись руками за обличчя. По залі луною прокотилися здивовані зітхання та шепіт.

Мегумін судомно хапала ротом повітря, торкаючись шиї холодною долонею. Шкіра горіла під невидимим тиском чужих пальців. Перекотившись і підвівшись рачки Мегумін із завмиранням серця стежила за оточенням. Світові починали повертатися звичні контури. З кожним новим ковтком повітря вона знову почувала себе живою.

Джесс відірвав одну руку від обличчя, другою продовжуючи прикривати око. Мег з жахом усвідомила, що його долоні рясно вкриті кров'ю. По її власній руці теж зміїлася тепла червона рідина. Кров проклятого багряними півмісяцями виділялася під нігтями. Джесс прибрав другу долоню, і люто, все ще не до кінця приймаючи те, що сталося, подивився на Мегумін. Віко напухло, закриваючи поранене око, з якого наче сльози стікали краплі крові. О боги! Невже це зробила вона? Мегумін заціпеніла.

Іноді милосердя може коштувати тобі життя, — так казав її дядько. І тепер вона чіплялася за ці слова, як за рятівне коло. У жорстокому світі панували не менш жорстокі правила.

— Ах ти ж сука! Тепер я тебе точно вб'ю, шльондро! — прогарчав Джесс, Мегумін здригнулася. Вона почала задкувати. Ноги підгиналися. Ще кілька кроків, і Мегумін вперлася у стіну. Відступати нікуди. Серце впало у п'яти. Невже це кінець?

Ну ні! — обізвався впертий бік її сутності, змушуючи зібратися з силами. Хоча Мегумін вже давно хотілося просто розплакатися, страх і адреналін не дали скотитися і сльозинці. Примушуючи, тремтячи від страху, продовжувати боротися.

— Не підходь! — здавлено видавила Мег, відчуваючи спиною стіну.

«Що ж робити!? Що!?» Очі забігали на всі боки. Джесс був надто близько, не поспішав, розуміючи, що його жертва загнана у кут. Що їй нікуди тікати. Руки вперлись в стіну. Клинок… далеко… Ні! Над головою. Має бути над головою, але чи зможе вона дістати до нього!? Мегумін різко розгорнулася і так! Вона була права! Тут висів клинок — довгий витончений меч, що швидше нагадував катану. А може, це вона і була. Лезо до блиску начищене. Пальці впевнено обхопили руків'я, і Мегумін стягнула зброю.

Набагато легше, ніж вона думала! Воно хоч справжнє? Дівчина абияк спрямувала кінець катани на Джесса, а той шалено розреготався з її відчайдушних спроб вижити.

— Не підходь! — ще раз попередила Мегумін, хоч уже знала, що проклятий не залишить їй вибору.

Або ти, або тебе.

Альва та Клод сиділи в просторому кабінеті: світлі кавові стіни, меблі з червоного дерева, величезний вишитий золотом гобелен над робочим столом. Ватажок мисливців простяг гостю кубок, але той лише скривився.

— Чому ні? — насупившись, поцікавився Клод. Густі брови зійшлися на переніссі, на засмаглому обличчі відобразилося здивування.

Він уже не раз намагався вмовити Альву приєднатися до мисливців на постійній основі. Занадто хороший, щоб впустити такого. Хоча варто визнати, що з ним говорити про це було набагато простіше і приємніше, ніж з Джессом.

— Хто той чоловік що спускався сходами перед нами? — замість відповіді поцікавився Альва. В його голові промайнула постать незнайомця. Таємнича, загрозлива, і сама вся наче вирізана з темряви. Чоловік зник через чорний вихід, схоже не хотів щоб про його присутність тут хтось дізнався. Не усвідомлюючи причини, Альва всеодно відчував що незнайомець набагато старший за них всих, і небезпечний.

Клод кашлянув, мовчи споглядаючи йому в очі. Прийшлось облишити це питання.

— Я маю деякі власні плани. І зараз саме час взятися за них, — знизав плечима Альва, поглядаючи на годинник, що висів на стіні.

Обіцяв доглядати за нею, а зараз вже майже двадцять хвилин стирчав тут, поки Мег була там, унизу, де Джесс снував неподалік. Знизу почувся гучний здивований вигук. Прокляті обмінялися поглядами і поспішили до решти.

Джесс без попередження стрибком рушив до Мегумін. Вона інтуїтивно виставила клинок перед собою, обхопивши ручку обома тремтячими руками. Лезо увійшло прямо між ребер, і проклятий здивовано витріщився на те, як метал прорізає його масивне тіло.

Та хто вона така, що посміла таке зробити? Знайшло ж собі змієня шльондру! З горла Джесса вирвалося булькотіння. Кров пофарбувала нерівні жовті ряди іклів. Мегумін вся побіліла. Сірі очі широко розплющилися. Проклятий продовжував рухатися далі. Ще більше сідаючи на лезо.

Людина, що стежила за вікном, захоплено свиснула. Він уже хвилин двадцять як спостерігав за тим, що відбувалося всередині, залишаючись прихованим в тіні котеджу. Та й та кучерява попрацювала на славу. Усі погляди були спрямовані лише на них. Він чув чутки, що ходили про Джесса, але не думав, що в них так багато правди. А ця чорнява не промах. Хто знав, чим їй так не догодив проклятий, але вона дійсно вражала. Видавити цьому громилі око, а потім ще й катаною продірявити! Але ж зірвиголова!

«Й тендітна на вигляд дівчина, нічого не скажеш. Навіть якось трохи шкода, що її вб'є такий покидьок, як Джесс, а не я сам. Шкода, що їй доведеться мучитися. Смілива дрібнота. Потрап до мене в лапи, подарував би їй швидкий порятунок, без страху і болю,» — мислив хлопець. Горіхові очі не пропускали жодної секунди подій за вікном.

Альва на мить завмер, зупинившись разом з Клодом, і не міг повірити власним очам. Він глянув на тепер ще більш понівеченого громилу Джесса. З його ока стікала кров, а зі спини стирчав кінчик леза катани. Невже це з ним зробила Мегумін? Невже це людське дівчисько настільки хоробре і сильне? Широко розплющені сірі очі без вагання дивилися в обличчя проклятому, в них не було жаху, тільки здивування.

Або так тільки здавалося.

Альва кинувся до Мегумін. Вона витягла катану, краплі крові приголомшливо гучно вдарилися об підлогу. Альва, перш ніж Джесс наздогнав дівчину, схопив і кинув його на підлогу. Мегумін втислася в стіну. Тепер, опинившись поруч, Альва помітив, як її трясе. Очі дівчини ніби заскліли, на тонкій шиї червоніли сліди Джессової долоні.

Альва легенько торкнувся її руки, але Мегумін не відреагувала. Проклятий витягнув короткий кинджал з піхов і підніс його до рота, акуратно затиснувши між зубами, щоб нанести отруту. Не вагаючись ні секунди, Альва кинув його прямо Джессу в груди. Тіло громили здригнулося, наче його поламали. Альва ніжно торкнувся обличчя Мег, змушуючи подивитись собі у вічі.

— Підемо додому? Все добре...

Мегумін затремтіла. Альва обійняв її за талію і міцно притиснув до себе, не даючи впасти. Мег ледь рухала ногами. Клод хотів щось заперечити, але Альва його перебив.

— Ми йдемо. — Його тон змусив усіх присутніх зіщулитися і відвести погляд.

Альва глянув на дівчину поруч із Семом, насупився і перевів погляд на самого приятеля. Той важко дихав і тримався за плече. Отже, Джесс застосував свій «дар». Альва вивів Мегумін геть із котеджу, вони йшли мовчки. Хлопець м'яко погладжував її по спині, намагаючись вгамувати тремтіння. Заспокоїти. Шепотів на вухо, але Мегумін не реагувала. Можливо, не могла розібрати слів.

Альва міг тільки здогадуватися, що коїлося у неї всередині.

Мисливець потягнувся за револьвером. Ніч надійно приховувала його під своїм покровом, але людина засумнівалася. Він бачив, як дівчина боролася. Як її супутник в останній момент кинувся до неї та врятував від неминучої загибелі. Не сховалося від людини й те, що дівчина тремтіла. Його губи стиснулися в тонку рівну лінію. Очі звузилися. Поки мисливець думав, вони повільно рухалися до свого воза. Він глянув у вікно. Повалений проклятий все ще лежав на підлозі, здригуючись від болю. Його крики слабким відлунням долинали навіть ззовні.

Мисливець сплюнув і сунув свою зброю назад.

Гаразд. Не сьогодні. І з якого часу він жалкує проклятих!? Злість закипала всередині, але людина хитнула головою. Пара вже сідала в візок, і робити щось стало небезпечно.

Наступного разу, голубки. Наступного разу…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.