Розділ 7

«Не соромся шрамів, носи їх з гордістю, вони — твоя історія» — Т.

Коли Маркус нарешті прийшов до тями, його голова страшенно боліла, так само й тіло. Руки взагалі, здавалося, оніміли. Він спробував ними поворухнути, але зазнав невдачі. Вони були міцно зв'язані. Мотузка натирала шкіру ледве не до водянок. Стиснувши зуби, він не стримався і ледь чутно простогнав.

«Що, чорт забирай, відбувається?» — подумав Маркус, спробувавши розплющити очі, але відразу ж відмовився від цієї ідеї. Оточення попливло, в голові ніби пролітали іскри.

«Не так різко». Він зітхнув і спробував знову, бажаючи озирнутися і дізнатися, де врешті-решт знаходиться. Пам'ять підкидала розмиті образи: бійку, світлий та темний силуети. Першим, що він побачив, сфокусувавши погляд, стали золотаві очі, чиї зіниці почали небезпечно округлятися. Маркус сіпнувся. Не одразу зрозумів, що перед ним звичайнісінький кіт.

— Ти що, кота злякався, пташеня? — Альва, схрестивши руки на грудях, посміхнувся.

Проклятий сидів абсолютно розслаблений, наче спостерігав цікаве шоу з найкращого місця. А може, для нього все так і було.

— Якого... — голос виявися трохи захриплим, губи пересохли та потріскалися. На язиці, мов бутони квітів, розквіт солонуватий присмак крові.

— Ти б так не смикався, Тео той ще бешкетник, навіть дряпнути може.

Маркус вишкірився та метнув грізний погляд спочатку на проклятого, а потім на кота, що сидів занадто близько. Варто зазначити, хоч і з не прикритим задоволенням, але Альва говорив цілком серйозно.

— Ану геть! — шикнув Маркус на пухнастого, і той невдоволено нявкнув, почавши нервово смикати хвостом. — Геть!

Горло дерло. Маркус важко проковтнув слину, відчуваючи, як болять м'язи. Альва, спершись на стіну, з посмішкою спостерігав за тим, що відбувається. Кіт зашипів, шерсть стала дибки. Мить і Тео кинувся на гостя та вкусив за вухо.

— Паскудна груда шерсті, зараз я тебе... — договорити він не встиг.

До них підбігла Мегумін і, схопивши кота, відскочила на пристойну відстань.

— Не можна ображати мого кота! — уперто заявила дівчина. З чорного кучерявого волосся падали краплі води. Мегумін тільки-но прийняла ванну. — Альво, а ти чого потішаєшся? Ні, щоб допомогти?!

Мегумін кинула на проклятого гнівний погляд. І — будь він кулею, залишив би в ньому отвір.

— Мала, ти ж не серйозно? Не допомагати ж мені котярі гризти мисливця!

Він сплеснув руками. Брови зійшлися на переніссі. Інколи здавалося, що він дійсно говорить серйозно, а не жартує.

— Альво!

— Що?

Дівчина засопіла і, бережно опустивши Тео на підлогу, підійшла до Маркуса. Присіла навпочіпки, намагаючись розгледіти обличча хлопця.

— Що вам потрібно? — ледь не прогарчав Маркус від гніву. Її долоні на мить стиснулися в кулаки, чи то від страху, чи може й чогось іншого.

— Пробач, але ти поводився занадто агресивно. У нас не залишилося вибору, крім як зв'язати тебе, — пояснила Мегумін. Альва знизав плечима.

— Ну, я пропонував залишити тебе там, на поживу воронам. Або як корм для Тео.

Закотивши очі, Мегумін піднялась на ноги. Хитнула головою, і окинула обох хлопців поглядом, котрий не обіцяв нічого хорошого. Її терпіння закінчувалося.

— Так, заспокойтесь обоє!

— Та годі тобі, мала, — піднявши брову і вдавано надувши губи, промовив Альва. Але Мегумін проігнорувала його і знову звернулася до Маркуса. Подумки бажаючи поколотити язикатого проклятого.

— Я Мег, а це нещастя — Альва. А ти?

Мисливець похмуро дивився то на хлопця, то на дівчину. Мовчав. Напевно, це і не дивно, з чого б йому так різко проникатися до них довірою?

— Бачиш, казав, що треба було воронам лишити.

Дівчина стиснула губи, повільно видихнула.

— Не слухай його, він просто так жартує. — Мегумін зневажливо махнула рукою.

— Хіба? Гей, пташеня, я схожий на жартівника? — звернувся до Маркуса Альва. Від його вдаваного невдоволення хотілося сховати обличча в долонях і закричати. Звісно, Мегумін не стала цього робити.

— Ні, ти більше нагадуєш клоуна, — нарешті озвався Маркус. Куточок його губ повільно підтягнувся вгору. Хоча погляд і надалі залишався настороженим. Мегумін протяжно зітхнула.

— А ну припиніть обоє! Що ж це таке!?

Кіт поряд нявкнув, ніби цілковито погоджувався. Пухнастий хвіст нервово смикнувся.

— Та що ж тут такого, мала?

Мегумін, ігноруючи Альву, знову подивилася на їхнього так званого полоненого.

— Ну, то може вистачить пручатися? Як тебе звати?

Хлопець вагався. На якусь мить здалося, що він все-таки не стане відповідати. Проте...

— Маркус, можна просто Марк, — крізь зуби процідив хлопець.

Мегумін кивнула. Вже краще. Початок покладено. Головне, щоб на цьому все не закінчилося.

— Звідки ти і що тут робиш?

Маркус знову здригнувся на місці, мотузки продовжували неприємно натирати шкіру. Зуби скрипнули. Одна водянка лопнула, і в тому місці болюче запекло.

— Може, розв'яжете мене для початку? — видавив з себе Маркус, майже беззлобно поглянувши на дівчину.

Мегумін повільно кивнула, потяглася до мотузок, але Альва перехопив її руку, заперечливо похитав головою і підійшов до бранця. Він з легкістю підняв Марка і допоміг йому сісти, але мотузки не розв'язав. І Мегумін не дозволив.

— Не поспішай так, брюнеточко, він ж безсоромно встромить тобі тріску в око.

Мегумін насупилася. Альва відзеркалив її вираз на власному обличчі. Тільки в бурштинових райдужках ховалася ледь помітна тривога.

— Чому ти так вирішив?

Альва цокнув язиком, і Мегумін здалося, що він роздвоєний. Чи він справді такий? Думки її точно пішли не в те русло.

— Тому що уважніший і розумніший за тебе. Тому що помітив, як він стиснув у руці шматок марної тріски. А ти надто наївна.

Її губи стиснулися в тонку лінію. Не хотілося визнавати очевидного — Альва мав рацію.

— Марку, тобі тут нічого не загрожує, годі бути таким ворожим, — звернулася до нього Мегумін, все ще плекаючи надію на мирне рішення. Краєм ока помітила, як побіліли кісточки його пальців. Як сіпнувся кадик.

— Мег, ти серйозно?

Вона кивнула.

— Ти зв'язалася з проклятим, вони монстри, хіба ти цього не розумієш? — рівним тоном констатував Маркус.

Від цих слів напружився Альва. Йому явно не подобалося, куди хилить їхній новий знайомий. Та, хоч би що собі думав, він продовжував мовчки слідкувати. Сердце стиснулося від болю. Спогади знову замиготіли в голові. Все те жахіття, живе, прочитане запахами та звуками. Так, неначе відбулося то все вчора. Мить завагавшись, Мегумін все-таки промовила:

— Ти помиляєшся. Це не цілком правда. Не всі прокляті погані! Навіть Альва. Він та ще скалка в дупі, але, в цілому, дуже навіть непоганий. А якщо постарається, то навіть може бути милим, — згадуючи про доволі непогані і хороші моменти їхнього короткого знайомства, підвела Мег.

— Що я чую, ти вважаєш мене милим, мала? — хитро посміхаючись, поцікавився проклятий.

Та сум'яття, яке його охопило, нікуди не зникло.

— Ой, замовкни! — шикнула Мегумін, не надавши його поведінці сенсу.

— Мегумін, ти серйозно вважаєш, що серед проклятих є добрі? Ти справді така ідіотка? — не вірячи своїм вухам, спитав Маркус.

Хоча правильніше було б сказати, що ледве не плюнув в неї цим запитанням. Напевно, в нього були свої причини для ненависті. А в кого їх зараз не було? Проте...

— Дорогенький, мій терпець також має межі, краще не ображай мене, — зітхнувши, процідила Мег з нервовою посмішкою. — Так ось, посуди сам, серед людей теж трапляються повні засранці, і не так вже й рідко. І ти не вважаєш їх монстрами? Ти ж сам почав полювання на проклятих, подібно до них самих. Чи не став ти таким самим?

В тиші, що за мить запанувала в кімнаті, почувся скрегіт зубів. Пилинки, які можна було розгледіти в тьмяному світлі, кружляли в повітрі, безшумно осідаючи на одяг та підлогу.

— Ти гадки не маєш, про що говориш! — скрикнув хлопець.

Об ногу Мегумін потерся Тео, уважно спостерігаючи за Маркусом своїми золотистими очима. Здавалося, кіт зацікавився ним.

— Чи ти думаєш, що твій проклятий не брав участь у полюванні? Чи не вбивав людей? Чи, може, тобі начхати, що всі твої рідні та близькі померли через їхнє полювання? — злісно посміхаючись, поцікавився Маркус, зиркнувши на Альву.

Альва скляним поглядом дивився на нового знайомого, його обличчя не виражало жодної емоції. Серце Мегумін пропустило удар. Вона вже думала про це кілька разів. Мала свої підозри. Та й до всього цього... вона все ще не знала, чому Альва вирішив допомогти їй вижити. Кількість незліченних питань, які вона боялася йому поставити... Вони впліталися в тугу мотузку, і все сильніше затягувалися на шиї.

Пролунав гучний хлопок. Всі в кімнаті збентежилися. Навіть кіт дивився на свою господиню з подивом. Обличчя Маркуса витяглося — на щоці залишився яскраво-червоний відбиток дівочої долоні. Сірі очі дівчини палали від гніву і образи, що підступила до горла. Вона мовчки піднялася з місця, взяла на руки Тео, підійшла до вікна і визирнула надвір крізь щілини в дошках.

— Це ти не маєш уявлення про що говориш... — прошепотіла вона так тихо, що хлопці не одразу розібрали слова.

І після — замовкла. З вулиці доносилося відлуння галасу. Скрип дощечок під їхньою вагою, та тихе мурчання кота в неї на руках заполонили кімнату. Та вона все одно залишалася холодною, здавалася навіть більш пустою, ніж коли тут знаходилися лише Мег та Тео.

— Мала? — невпевнено покликав проклятий. Його погляд ковзнув по її поставі. Напружені руки, шия та тіло загалом багато про що могли розповісти, якщо ти вмів слухати. — Хочеш накачати його зміїною отрутою? У крайньому випадку пропозиція віддати його на з'їдання птахам ще в силі.

Але Мегумін ніяк не відреагувала. Здавалося, вона й не чула їх. Або їй було байдуже.

— Ну ти молодець, пташеня, тепер вона не хоче з нами розмовляти. Навіть я її до такого ще не доводив. То що ми будемо з тобою робити?

Здавалося, Альва трішки розслабився, проте деяку нервозність, ледве вловимо, та ще можна було помітити. Він наблизився до полоненого.

— Якщо хотіли вбити, то краще якнайшвидше покінчити з цим, змію!

Альва театрально відкинув голову назад.

— Та вгамуйся вже ти. На щастя, Мег не хоче тебе вбивати. — Проклятий поглянув на дівчину. — Принаймні не хотіла. Що зараз думаєш із цього приводу, мала? — Мегумін продовжувала вперто мовчати. — Думаю, мовчання — це знак згоди. Гаразд, пташеня, твоя взяла. Як хочеш померти? Чи є особливі побажання?

Альва зробив ще один крок до бранця і захрустів пальцями.

— Альво, ні! — крикнула Мег.

Проклятий поцокав язиком.

— Ти надто добра.

— Радів би, бо як би я тебе ще терпіла? — піднявши брову, сказала Мегумін.

— Хочеш сказати, що тобі не подобається моя компанія? Мег, мала, не бреши хоча б собі.

Її щоки почервоніли, але зараз було важко зрозуміти, чи це від слів хлопця, чи від гніву.

— Голубки, може вирішуватимете свої проблеми потім? Мене від вас зараз знудить.

— Я зараз тобі знову вріжу, — грізно промовила Мегумін, нервово гладячи кота.

* * *

Семюель переглядав уже двадцяту книгу, як раптом натрапив на те, що шукав. Видання виявилося дуже старим, у твердій, але вже добряче пошарпаній палітурці. Пил в'ївся глибоко в самі сторінки, а слова місцями настільки вицвіли, що їх не вдавалося розібрати. Проте мапа всередині пережила випробування часом, і, доклавши зусиль, можна було зрозуміти, де і що знаходиться. Семюель сунув книгу в сумку і зібрався вже йти, коли... Ніжний і водночас владний голос прошепотів його ім'я чи не над самим вухом!

— Семмі.

Сем протяжно зітхнув і обернувся.

Перед ним стояла золотоволоса дівчина. Та сама проклята з бенкету, що не дала йому вчасно кинутися на захист Мегумін. Та сама, що допомогла перев'язати рану, нанесену Джессом.

— Єва, — кивнув їй хлопець, розуміючи, що треба якнайшвидше забратися звідси.

— Ти випадково не знаєш, де Альва? Ви ж ніби як друзі, — невинно закліпавши блакитними очима в оправленні довгих чорних вій, поцікавилася вона.

Що їй треба? Сем лише знизав плечима. Спогади про те, як вони товаришували всі разом, давно потьмяніли. Зараз Єва — не більше ніж знайома.

— Гадки не маю.

Єва пирхнула, відкинувши світле пасмо собі за спину.

— Не бреши мені.

— Чого тобі треба, Єво?

Проклята ображено надула губи.

— Гаразд, чорт з тобою. Попередь Альву, що Джесс сьогодні збирається прочесати Дарквіль у пошуку його самого та його шаленої подруги. Їм потрібно якнайшвидше забратися звідси. Джесс розлютився не на жарт, і навіть Клод не може його втихомирити.

Дівчина розвернулася на підборах і, похитуючи стегнами, рушила до виходу.

— Єво?

Вона зупинилася і повернула голову вбік. Промінь світла ковзнув по жіночому обличчі, виразних очах, акуратних бровах, трохи кирпатому носику. Її пурпурна сукня в квіточку під шкіряною курткою ідеально підкреслювала фігуру.

— Дякую.

Єва кивнула. М'які хвилі золотистих локонів струменіли по плечах до попереку.

— Передавай нашому змію привіт від мене.

Семюель кивнув, але Єва цього вже не бачила. Вона зникла за масивними червоними дверима сховища. Проклятий ще раз оглянув полиці з книгами і, не довго думаючи, сунув ще два екземпляри, що його зацікавили, в сумку, а потім покинув приміщення.

— І де мені тебе знайти, Альво? Ось ви з Мег і встряли в неприємності. — Семюель прикрив за собою двері і, переконавшись, що ніхто не слідує за ним, рушив на пошуки друзів. — Головне знайти вас раніше за Джесса.

* * *

— Альво...

Проклятий підійшов до Мегумін і, перегнувшись через її плече, глянув у щілину. Надворі зчинився сильний галас. Повсюди снували мисливці. Прокляті щось кричали одне одному, прочісуючи Дарквіль.

— Мені це не подобається, — тихо промовив Альва, все ще спираючись на плече Мег.

Вона кивнула. Маркус спробував виглянути, і хоч щось там розгледіти. Проте не мав успіху.

— Гей, ви, може, скажете мені, що відбувається?

Атмосфера різко змінилася, хлопець відчував це на власній шкірі. Нервове тремтіння пробігло спиною. Відлуння рокотало десь в горлі, бажаючи вирватися стогоном змішаним з болем. Альва не відривав погляду від вікна. Вираз його обличчя щонайменше можна було назвати настороженим. Мегумін нервово смикала локон чорного волосся. На мить замислилася, чи не смикнути краще Альвине біле пасмо, та швидко покинула цю ідею.

— Та нічого цікавого, делегація злісних мисливців нишпорить містом.

— Він завжди так? — поцікавився Маркус, і Мег мовчки кивнула.

— Як гадаєш, що вони шукають? — дівчина підняла погляд на Альву.

Він задумливо прикусив нижню губу, перш ніж відповісти.

— У мене є кілька варіантів, але тобі не сподобається жоден, — невесело посміхнувся проклятий. Він знову подивився на вулицю, і обличчя його скам'яніло.

— Сиди тут і не вилізай. Незабаром повернуся, — наказав він Мегумін і швидко попрямував до виходу. — І не вздумай розв'язувати нашого мисливця, мала.

Мегумін ще секунду розгублено дивилася йому вслід, після чого знову визирнула крізь щілини вікна.

Маркус протяжно зітхнув, спершись на стіну. Йому здавалося, треба було звалювати, поки була можливість. Хлопець стомлено прикрив очі. Голова все ще боліла, воно й не дивно — так прикластися об кам'яну стіну.

Альва збіг сходами. «Що ти робиш тут, Семе?»— думав проклятий, намагаючись встигнути, доки друг не пішов. Альва зупинився біля дверей якраз у той момент, коли Семюель проходив повз. Їхні погляди зустрілися. Сем, озирнувшись, ледь помітно хитнув головою. Альва насупився, але відступив вглиб будинку. Семюель зосередився, сіткою вен коло очей заструмилася кров. Переконавшись, що всі мисливці пройшли повз нього, проклятий рушив до товариша.

— Ти певна, що йому можна довіряти? — все ще не розплющуючи очей, подав голос Маркус.

Мегумін перевела погляд з двору на нього. Каштанове волосся сплуталося. Худе незграбне обличчя було повністю вкрите брудом. На пухких губах засохла кров. І все це сліди бійки з Альвою. Дівчині стало цікаво, він бився у всю силу чи ні?

— Так. І якщо ти не помітив, він прикрив мене собою, коли ти спробував вистрілити.

— Не спробував, а вистрілив, — знизив плечима хлопець і одразу ж пожалкував про це. М'язи віддалися хвилею болю.

Мегумін знову відвернулася.

— Чому він взагалі носиться з тобою? Ти ж людина, а він проклятий.

На жаль, вона й сама не знала відповіді на це питання. Звичайно, вголос Мегумін цього не вимовила. А що вона могла відповісти? Мег просто сподівалася, що їй і справді вдасться пережити криваве полювання. А що буде далі... вона не мала ні планів, ні сподівань. До кімнати влетів наче вихор Альва, а за ним Семюель. Поглянувши на хлопців, Мегумін одразу зрозуміла: щось трапилося. Причина в тих проклятих, що всюди нишпорили?

— Мала, збирай речі, тільки швидко, бери найголовніше. — Зміїний погляд зупинився на катані, прихопленій із котеджу Клода. — І свій кинджальчик теж захопи, може знадобитися.

— Що відбувається? — не наважуючись зрушити з місця, поцікавилася Мегумін.

— Ворушись, мала, у нас мало часу.

Дівчина кивнула і кинулася запихати в сумки перше, що траплялося на очі: одяг, їжу, ліки, що в неї були, і дещо з посуду. Мегумін збиралася напрочуд швидко, і Альва вирішив не дорікати їй у тому, що половина взятого — непотрібний мотлох. Адже його позбутися — не проблема.

— Ти настільки добре обробила Джесса, мала, що він вирішив нас відшукати і помститися, — зі зловісною посмішкою пояснив Альва, Семюель лише похмуро кивнув. Його погляд зупинився на полоненому, що сидів у кутку, і великому чорному котові поруч з ним.

— Але ж він сам винен! Не треба було до мене лізти, — зло буркнула Мегумін, закриваючи рюкзак, і попрямувала за Тео.

Альва на мить завмер. Простежив за її рухами, суплячи брови.

— Гей, стоп, мала. Ти ж не збираєшся тягнути з нами цього громилу? — Альва здивовано вказав на кота.

Тео нявкнув, невдоволено дивлячись в бік проклятого.

— Звісно, збираюся. — Спокійно підтвердила дівчина. Відступати вона не збиралася.

— Ні, Мег.

— Так! Я не покину його тут!

Мегумін протестуюче притиснула чорну грудку до себе, і кіт знову нявкнув, цього разу згодно. На загальний подив, він навіть не виривався, і, здавалося, був цілком солідарний з рішенням господині.

— До біса, мала, у нас немає часу на суперечки!

Сплеснув він долонями, показуючи зміїні клики в оскалі.

— Тому ти мовчки приймаєш те, що я беру Тео з нами!

Альва заскрипів зубами і демонстративно відвернувся.

— Гаразд, але якщо через нього ми матимемо проблеми, обіцяю, я сам зроблю з нього рукавички, — махнув рукою проклятий, закидаючи сумки собі за спину. Їх було зовсім небагато, тому він захопив ще й сумку Мегумін.

— Гей! Стоп! Ви ж не залишите мене тут? — округливши очі, протестуюче заволав Маркус. До цього моменту він лишень спостерігав та безуспішно намагався послабити мотузки.

— Що у вас взагалі робить зв'язана людина? — здивовано спитав Семюель, кладучи в сумку до Альви свої книги. Альва знизав плечима.

— Довга історія, — коротко відповів він, навіть не глянувши в сторону хлопця.

— Гей!

— Пташеня, на якого біса ти нам здався? Нам і без тебе вистачає головорізів, що прямо зараз йдуть по наші душі.

Мегумін тим часом засунула Тео до себе в рюкзак, витягши катану, щоб кіт прибув до місця призначення цілим. Вона залишила невеликий просвіт, щоб до вихованця вільно надходив кисень, і зафіксувала замок шпильками, щоб він не розкрився дорогою.

— Поверніть мені зброю, і я вам допоможу, — нервово запропонував Марк. Засмикався зі сторони в сторону, вже і забувши за незручності та біль.

— Нам чи мисливцям ззовні? — саркастично поцікавився Альва.

Маркус пирхнув. Перевів погляд на дівчину, сподіваючись, що хоч вона не дозволить так з ним вчинити.

— Ми не можемо покинути його тут,

— випустивши протяжний видих, підвела вона. Старалася не дивитися в очі ні Альві, ні їхньому новому знайомому. Котрий, очевидно, покладав на неї надії щодо спасіння власного життя.

— Мег...

— Але ти маєш пообіцяти, що допомагатимеш нам, і не надумаєш шкодити нікому! — розвернулася до Маркуса дівчина, шукаючи на обличчі підказки щодо його чесності. Мегумін вперто дивилася на бранця, ігноруючи суворий погляд проклятого.

— Чорт із вами! Гаразд! Розв'яжи мене нарешті!

Мегумін не зрушила з місця.

— Марку. Пообіцяй!

— Добре, обіцяю! — хлопець знову засмикався, і Мегумін лезом катани розрізала мотузку. Він підскочив на ноги, трохи похитуючись і потираючи зап'ястя.

— Марку, якщо збрешеш, сама насаджу тебе на цей меч.

Хлопець пирхнув, але насторожено кивнув.

— Зрозумів я, зрозумів.

Альва кинув у нього кілька сумок.

— Хапай. Повинна ж бути від тебе якась користь, — насупившись, сказав проклятий.

Мегумін подивилася на Семюеля.

— Семе, а де твої речі?

Хлопець похитав головою.

— Я з вами не піду. У мене ще є незакінчені справи тут, та й мусить їх хтось затримати.

Мегумін підійшла до Семюеля і обійняла його.

— Дякую, Семе. Бережи себе.

— І ти, Мег. Ми не прощаємось. Мине не так багато часу, як ми зустрінемося.

Вона кивнула.

— Ну, що ви заклякли? На вихід! Чи ми не втрачаємо час?! — Семюель оглянув Маркуса дивним поглядом. — Давай, людино. І краще тобі не викидати дурниць.

Речі були зібрані, Тео тихо влаштувався у рюкзаку на спині Мег. Альва допоміг з розміщенням катани на поясі і показав, як при необхідності її швидко дістати. Тріо рушило вниз сходами.

— Удачі, — сказав Сем, а подумки додав: «Вона вам знадобиться».

— Спасибі. Тепер залишилося лише непомітно покинути Дарквіль і справа в капелюсі, — посміхнувся Альва, оглядаючи своїх супутників вивчаючим поглядом.

От так компанія, нічого не скажеш.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.