Справа орхідеї

Виписавшись із лікарні, Саєн насамперед відвідав родину дядька Круша, щоб висловити співчуття.

– Ти здурів? Слава в голову вдарила? На наркотики підсів? – не надто люб’язно зустрів його сам «покійний». – Я, по-твоєму, помер? Не дочекаєтесь! Бач, які всі моралісти! Вже п’яним полежати не можна. Ось у мій час…

Саєн не слухав. Він хотів знати правду, а отримав у сонячне сплетіння і побажання ніколи не приходити в дім Круша.

А як щодо місцевого поліцейського відділку?

Саєна там впізнали. Не зраділи, але про інспектора, що вів справу орхідеї, розповіли. Великий, гучний, смердючий, схильний до насильства…

Його адреса? Вулиця Мертвих, двадцять п’ятий ряд, третє місце зі сходу. Аварія. Збили на пішохідному переході за тиждень до суду над Крейлом, хоча його печінка й так відмовила б найближчим часом.

Таксі? Номери дев’ятнадцять-сімнадцять? Так, це таксі і збило, водій під арештом. А що?

Саєн повернувся до Круша. Втратив передній зуб, натомість дізнався, що жодних підтасувань дядько не робив, усі матеріали – точні офіційні копії.

Він знову проїхав маршрутом, що ніколи не зітреться з пам’яті. Свідки, сусіди, далекі родичі… Вони мовчали. Ну чи лихословили, але частіше мовчки дивилися чи то переляканими, чи винуватими очима і стежили з-за фіранок, поки Саєн не ховався з поля зору.

Лише цвинтар не змінився.

– Брешуть усі. – З-за розпухлих губ і розхитаних зубів Саєн насилу міг говорити, але чомусь здавалося важливим вимовити це вголос. – Брешуть усі, крім мертвих. Вони чекають справедливості. Я напишу нову історію. Я журналіст. Я повинен.

***

– Він повірив?

– Так, пане Рис. Він збирає матеріал і готовий розповісти світові правду про справу орхідеї.

– Правду, хе-хе-хе… Правду! Та ти жартівник, Шуяне. Хоча… Заради справедливості, в його оновленій історії правди буде набагато більше, ніж у попередній.

– Приблизно дев’яносто дев’ять відсотків, пане Рис.

– Ти вважаєш ім’я вбивці одним відсотком? Нічогенька арифметика! Але я з тобою погоджусь. Яка різниця, хто вбив? Головне – хто заплатить за все. О, згадав. Щедро заплати актору і переконайся, що таксі дев’ятнадцять-сімнадцять більше не спливе ніде. Коли я кажу «щедро», мені ж не треба уточнювати, що це означає?..

– Я розплатився свинцем і землею, пане Рис. Чи маю я додати деталі до звинувачень проти судді Дано? У журналіста немає доказів. Йому не завадило б трохи… емм…

– Ні. Будь розумнішим, Шуяне. Якби суддя замітав сліди, він би не залишив жодної ниточки. Довірся писаці. Нині його веде брак доказів. Його завдання – знищити репутацію судді, прибрати Дано зі списку кандидатів до Верховного суду. Ми запасемося терпінням і чекатимемо. Дев’яносто дев’ять відсотків правди… Шуяне, тобі не здається, що це набагато гірше, ніж дев’яносто дев’ять відсотків брехні?

***

«Справа орхідеї. Хто хоче підставити суддю Дано? Журналістське розслідування Саєна Муша».

Саєн пишався собою. Боявся за своє життя, чекав найгіршого будь-якої хвилини, але пишався.

Він зумів. Йому вистачило мужності не прикидатися ні перед самим собою, ні перед читачами.

«Мертві не брешуть», – повторював він подумки в моменти, коли хотів кинути все, наслідувати приклад інших причетних і вдати, ніби нічого поганого не відбувається, ним не грають, сім’я Крейлів не козирна карта в руках когось могутнього.

Чи міг суддя Дано вбити? Так.

Замести сліди? Звичайно.

Чи покривав би його Румел Крейл? Ні.

Підсудний не мав причин для послуху. Він втратив усіх. Єдине, що йому залишилося, – право лежати в землі поряд із сім’єю, але він зізнався у вбивстві і відмовився від цієї останньої милості.

Чому Крейл не виправдовувався і не вимагав, щоб смерть доньки розслідували як годиться? Тому що помста – не виправдання, а обтяжлива обставина. Це закон. Крейл здійснив своє правосуддя, суд – своє. До того ж його дочка не фігурувала у справі як потенційна вбивця. Та історія не заплямувала її пам’ять.

Чому поліція сприйняла це як норму? Тому що унікальна орхідея все ж таки принесла комусь кругленьку суму. Ні, світ побачив не вкрадену квітку. Іншу. З оранжереї Крейлів. Не таку гарну, як підготовану до виставки, але не менш ексклюзивну. Про неї не писали на перших шпальтах, але згадали в журналі садівників через місяць після тої трагедії.

Чому Круш дав справу орхідеї племіннику? Бо з ним не поділились. Він розраховував, що журналіст розкопає чимало бруду, адже історія помітно смерділа, однак Саєн побачив у ній те, що зачепило його за живе, і пішов легким шляхом.

Чому суддя Дано, знаючи обставини вбивства Морла, не перетворив справу на щось більше, ніж «украв – убив»? Бо тоді розслідування торкнулося б і його сім’ї. Навряд чи суддя співчував Крейлові достатньо, щоб ризикнути власним ім’ям. До того ж на вирок правда не вплинула б.

Чому хтось влаштував поїздку в «примарному таксі»? Бо суддя Дано балотувався до Верховного суду, а газетний галас хай і не відправив би його за ґрати, але зіпсував би кришталево чисту репутацію.

Хто стоїть за фальшивим викриттям? Кандидатів десять, вакансія одна.

Саєн виділив найвірогіднішого комбінатора і тепер чекав розплати, насолоджуючись кожною хвилиною буття, що залишилася. Нарешті він мав славу, про яку мріяв, – здобуту чесністю й оплачену ризиком. Його репутація бігла поперед нього, листи підтримки приходили десятками, редактор обіцяв золоті гори за ще один гарячий матеріал, але прикра дійсність полягала в тому, що наступного разу ім’я Саєна з’явиться в газеті під фото з чорною стрічкою, а навіть якщо станеться диво і його помилують, у нього не вистачить духу влізти ще у щось вагоме і знову переживати те, що він переживав зараз.

До Саєна постукали пізно ввечері. Він нікого не запрошував, тому взяв незаконно куплений револьвер і відчинив двері готельного номера, де жив від моменту публікації, не бажаючи наражати на небезпеку сім’ю.

«Настав час і мені стати героєм якогось репортажу», – подумав відсторонено, готуючись або вбити, або загинути.

За порогом стояла дівчина. Не з мрії, але й не з тих нав’язливих вертихвісток, що клеїлися до Саєна та його нового популярного життя.

– Пане Муш? – запитала вона, злякано дивлячись на револьвер. – Мене звуть Марта Врон, і я… я… я принесла історію, яка може вас зацікавити! – випалила ця невисока пухка блондинка й почервоніла, прикрила шарфиком обличчя в ластовинні. – Можна увійти?

Вона носила все чорне, на руках ні сліду від перснів, у матер’яній сумочці з вишивкою проглядалися обриси зброї.

– Ви від Парса Ріса? – холоднокровно запитав Саєн.

– Я хочу добитися справедливості!

Він утомився боятися, втомився тремтіти ночами, втомився обливатися холодним потом від кожного стуку за вікном. Йому хотілося повірити хоч комусь. Чим погана ця дівчина з провінційною вимовою і незнайомим вогнем у очах? Чому б не ризикнути й не подивитися, куди заведе доля?

– Проходьте, будь ласка.

Пропускаючи гостю, він на мить повернувся до неї спиною.

«Це як лотерея. Я виграю? Якщо виграю, то присягаюсь надалі не…» – думав, боячись обернутися.

Периферійним зором Саєн помітив, що рука Марти чи як її там пірнула у сумочку.

Дівчина не вистрілила. Вона витягла фотографії.

«Виграв», – полегшено зітхнув Саєн.

Далі – легше. Відтепер він ніколи не підставиться добровільно. Він буде обережним, проживе довге насичене життя і викриє ще не одного негідника!

Або не викриє. Сховається на краю світу й ніколи не напише жодного рядка.

Або ж зустріне небезпеку відкрито і з честю!

Двері вибили ногою. Марта вистрілила крізь тканину. В кімнату впало озброєне тіло з діркою у лобі.

– Ой… Ось бачите, постійно так. Це і є моя проблема, пане Муш, – сором’язливо пролепетала дівчина і прикрила дірку в сумочці хустинкою, яка ідеально підійшла за кольором, ніби її підбирали саме для цього, причому не вперше. – Мене переслідують, розумієте? Я маю шість виправдувальних вироків за самозахист, але це відбувається знову і знову. Ви допоможете мені? Я зібрала багато матеріалів на різних злочинців, але чомусь редактори уникають зустрічей зі мною і друкують будь-яку нісенітницю на кшталт гороскопів та історій знаменитостей!

Саєн сумнівався, що в цій ситуації можлива відповідь «Ні». Він не хотів так відповідати.

– Докладу максимум зусиль, пані Врон, – сказав, намагаючись не дивитися на труп, але потайки уявляючи на його місці свого ворога.

Йому сподобалось, як це звучить. Він вирішив, що якось вимовить ці підбадьорливі слова знову. Оновлений Саєн Муш готовий до серйозних випробувань… і не готовий відмовити людині з револьвером, але нехай про це знає лише уїдливий внутрішній голос.

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам.

І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState