Сорока
Сорока прилетіла
і всілась на ворота
Та нумо стрекотати:
«Диви, яка краса!» –
Хизується боками
ця дивная істота
Й розпушує пір'їнки
довжезного хвоста.
Дивлюся я на неї –з
патяка що є сили,
Напевно розказати
про себе хоче все:
Про зльоти і падіння,
про страхи і надії,
Про ношу, яку мужньо
вона усе несе.
А я сиджу на ґанку,
кільцем в руках іграюсь,
Бо думи накотили
безбарвні і важкі.
Всього лиш восьма ранку,
а я вже загоняюсь,
Кільце перебираю
між пальцями руки,
А сонце сліпить очі.
Сорока на воротах
зірвалася із місця,
із неї вийшов крик.
Я голову підняла,
сказавши: «Ну чого ти?»,
І раптом на обличчя
мені сорока – плиг!
Тут я вже закричала,
кільце зі звоном впало.
Сорока ні секунди
не стала марнувать –
Кігтями учепилась,
немов голодний – в сало,
в прикрасу – і щодуху
у небо утікать!
Всі думи відступили,
важкі і темні думи,
Бо мене обікрала
Сорока! Уявіть!
Я щиро засміялась.
Ні постріли, ні буми
Мені вже не зіпсують
Цю чудернацьку мить!
11.11.24
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!