Талісман

Вступ

Людина, завжди жадібна до чужого, коли ледача та, до того ж, бідна. Є й такі, що при таких властивостях характеру, вважають, що їм за це всі винні. Народжується жадібність і тим більше до чужих надбань. Та коли, такі люди, ще й здобувають підтримку з потойбіччя, їх ангелам охоронцям душ, доводиться вступити в бій за життя цієї грішної людини. Плоть втрачає духовну недоторканість, а душа застрягає між двох світів у пошуках себе.

***************""""""""

Сонце повільно ховалося за горизонтом морських хвиль. Вони омивали пісок на березі і наче в калейдоскопі змінювали картинку з різнокольорових камінців, та мушель. Дві фігури йшли вздовж берега, про щось енергійно балакаючи. Одна була одягнена в пляжний білий ковер-ап у богемському стилі, а друга в блакитну туніку.

Жінці, одягненій в ковер-ап, на вигляд було років сорок. Вона йшла спокійно, іноді жестикулюючи рукою, що надавало її рисам впевненості. Молода дівчина, десь років вісімнадцяти, одягнена у туніку, постійно бігала, інколи стрибала, щось жваво розповідала, не минаючи ні однієї хвилі, щоб не підняти ногою бризки. Доволі часто, вона нахилялася, щось піднімаючи, напевно мушлі, чи камінці .Ті, що сподобалися клала у пакетик жовтого кольору з написом "Море - чекає на вас!"

- Мамо, сьогодні я знайшла, якийсь дивний квадратик з цупкого паперу. На ньому зображене коло, всередині якого намальовано дивну фігуру від якої, по колу спірально прописано дивний текст, що теж, через певні проміжки зупиняється символами. Ти, не знаєш, що це значить? - і витягнувши з пакету гаманця, протягнула їй свою знахідку.

- Господи! Для чого ти це піднімала? Воно тобі треба? Це ж, чортівня, якась...

- Та я, й не брала б, але, то була чиясь теніска, а в кишені у ній, було оці три тисячі євро, - показала гаманця, - і цей квадратик, а людей поблизу не було .

- Ой, Наталка, вічно ти десь влізеш! А, як ту теніску шукатимуть? Це ж гроші!

- То, ми й віддамо.

- О, віддамо, а теніска де?! - хвилювалася мама Наталки.

- Я її, там, недалечко від пляжного бару, до саморобного тину причепила.

- Ой, Наталко, Наталко! - вона покрутила його в руці, намагаючись бодай щось прочитати, чи пізнати, та почула печіння в долоні, а ще невідомо тихий голос застереження наче промовив у вухо: не бери! Не бери! Цей шепіт розривав їй мізки, тому вона швидко перевернула папір на інший бік, від чого, по тілу пробігла нотка задоволення.

- Мамо, що там написано?

- Ой доню, зовсім не знаю нічого, а з іншого боку був простий напис червоним кольором , по- латині: " Ne chipay chuzhoho!" -розумієш доню .

- Що мамо?

- Ой, мені не добре! Зараз же викинь і гроші і цей клятий папірець!

- Їх же багато, мамо!?

- Кинь кажу, від гріха подалі!

Наталка розплакалась, та мусила зробити, так як казала мама.

Вечірній легкий, морський бриз, ніжно віяв краплі моря на щоки. Вони, ще довгенько йшли, поки не дісталися кам'яної бухти, за якою були бунгало для відпочинку.

З криком чайки, все містечко пронизав ґвалт дівчини:

- Матусю, дивись, це такий само колір, як у тієї теніски, що я знайшла,- і вона показала пальцем в низ, зі скелі на яку вони щойно піднялися.

- Боже! - тепер волала і жінка. Там серед хвиль, що билися об каміння, плавало тіло потопельника у шортах, червоного кольору з малюнками .