Принц Зоран та чорний ворон

Мільйони років люди на землі воювали сім'ями, кланами, народами, один з одним, поки їм не набридло служити смерті, яка заправляла світом.

- Чому, ми повинні вмирати заради неї?Давайте, просто знищимо, її ! І все, війни скінчаться.

Та великий мудрець Даар сказав: хіба смерть заставляє вас воювати? Це просто ваша жадібність! Та люди не почули його, мов смерть, все одно винна.

- Що нам робити, Даар?

- Смерть так просто не здолати! Треба три прояви життя. Людина, розумний птах та рослина ,що росте навкруги.

Від людей назвався найсильніший рицар Зорон, від птахів летить чорний ворон, а рослина кропива.

Йшов Зорон тридцять три дні і тридцять три ночі, поки день не пропав, а ворон завжди був поряд , але не попадав на око. Аж бачить , смерть сидить...

Очі червоні, язик, як у змії. Шипить! Зрозуміла, що Воїн, по її душу прийшов. Сама вся біла ,ще й в білому вбранні, через те Зоран смерть і побачив. Вона схопилася і побігла, та прямо в кропиву. Зоран за нею з мечем.

- У-у-у! - заволала,- як боляче. Смерть, теж у вогонь прикинулася. А ворон недовго думаючи, набрав у свій здоровенний клюв води, та й загасив її. Одна головешка зосталася. Рицар, хотів розтоптати, а вона у воду теж вбралася, та й у землю пропала.

Зоран встромив в те місце меч, та й думає все. А смерть все повітря зробила газом. Ворон пірнув у воду, щоб не дихати, а як злетів знову, бачить - від Зорана один череп лишився й кропива вся лежить, а смерті нема ніде. Тоді, він сів зверху на череп охопив своїми пазурами, злетів високо в гору.

- Знаю, смерте, ти тут у черепі цьому. А, вона: не вбивай, змилуйся, будеш за то першим здобич мати, коли я пройду. Віщуном присутності моєї будеш, першим бачитимеш жертви мої. У найбільшу посуху ситим будеш. Ворон сів на землю, поклав череп , вклонився смерті і повернувся додому.

Мудрець Даар, бачить ворон летить, а за ним темно навкруги.

- Все,- каже,- віщун смерті летить. За те живий, що жадібний до інших став, захотів мати те, чого нема в інших.

Де жадібність - там і смерть!