6 Батькова сповідь
Коли я навчався в Університеті цілительської справи, у мене була кохана дівчина. Звали її Мелісія. Ми навчалися разом і разом поступили до магістратури. Мріяли по закінченню Університету одружитися і щасливо прожити все життя. Коханню нашому заздрили майже всі, та ми не зважали, просто були щасливі.
Перед захистом диплому усі майбутні магістри мають проходити практику. Тож мене, Мелісію й ще двох студентів (Радек та Ксенія не були парою, просто ми всі разом дружили) направили у дальню провінцію Марсул, яка знаходиться біля кордону з Темною Імперією. Тільки там ростуть ті рідкісні трави, які необхідні були для завершення практичної частини наших дипломних робіт. Отже, перед поїздкою я прийшов додому й поговорив з батьками про Мелісію. Пояснив, що не зможу без неї та попросив благословити на заручини й на подальший шлюб. Мама була щаслива й погодилася одразу, але тато мав певні сумніви, він мав її побачити та вирішити, хоча я відчув, що він погодився одразу, просто прикидався, щоб я понервував. Усім батькам важливо, щоб їх дитина була щасливою. Це я вже й сам розумію.
Батьки запросили Мелісію на вечерю, щоб познайомитися. Вона їм сподобалась і вони радо прийняли її в родину. Відгуляли заручини гучно. Було багато гостей, всі нас вітали й були за нас щасливі. Всі, крім одного гостя, але на моє питання чи щось не так, він просто відповів, що погано себе почуває, привітав нас й пішов. На той час я вважав його другом, тому запросив на свято. Радек також мав їхати з нами на практику.
Практика зазвичай проходить майже рік, тому я був щасливий, що моя кохана й вірний друг зі мною. Тільки далеко від дому розумієш хто друг, а хто ні. Радек був закоханий в Мелісію, про це я дізнався вже в Марсулі, а вона на нього не звертала уваги. Його навіть не бентежило те, що дівчина заручена й кохає його друга. Його поведінка була жахливою, він завжди намагався нас посварити… Та ми не зважали. Це виглядало навіть трохи кумедно...
Згідно з планом практики ми мали збирати трави й проводити різноманітні досліди. Записувати результати досліджень для подальшого захисту диплома. Писати доводилось багато й це займало багато часу, тому ми, вчотирьох, між собою домовились, що трави будемо збирати по черзі, щоб не ходити разом й не гаяти час, а використати його на написання дипломів. Для цього відмітили на мапі місця збору та внесли їх в розроблений графік походів. Все проходило добре, якщо не враховувати постійні спроби Радека нашкодити нашому щастю. Одного разу він навіть насмілився пригрозити мені, аби я тільки покинув Мелісію. Того дня він був напідпитку й сказав, що вб'є мене заради Мелісії. Я не зважив тоді на слова сп’янілого товариша. А дарма...
Пробули ми в провінції Марсул майже десять місяців і вже готувалися додому. За кілька днів ми мали відгуляти весілля. Батьки вже готувалися. А ми не могли дочекатися того дня, коли, нарешті, будемо подружжям. Проте, як кажуть, не судилося…
Одного дня, коли я мав іти до лісу за графіком, мені зробилося зле після обіду. Мав алергію на кардамон, його в той день додали до м’ясного рагу. Та я пізно це відчув, і, звичайно ж, нікуди йти не міг. Те місце, куди я мав сьогодні потрапити, було в лісі, не дуже далеко від нашого гуртожитку. Важливо було збирати рослини саме у післяобідній час, щоб одразу приготувати зілля, бо воно мало бути готове вже вранці, мало настоятися.
Отже, щоб не гаяти часу й не чекати поки я одужаю, Мелісія запропонувала замінити мене сьогодні. До того ж вона зголосилася зробити настоянку для мене, щоб зняти алергічну реакцію, та й трави хотіла підібрати сама. Я погодився, бо іншого вибору не було. Ми нікого не сповістили про заміну й вона пішла. Я залишився очікувати в її кімнаті, бо повернутися вона мала скоро. Мене нудило і я приліг на ліжко, трохи відпочити. За кілька хвилин, після того, як Мелісія пішла, я заснув. Прокинувся різко від стуку дверей.
- Кохана, ти повернулася? - Прошепотів я.
Вже звечоріло, в кімнаті було темно і я зі сну ніяк не міг второпати, хто в кімнаті, аж поки не почув чоловічий голос:
- Ти? Ти чому тут? Де Мелісія? - майже проричав Радек.
- Радек?! Якого ящура ти тут робиш?
Він не відповів, запалив свічку для впевненості, що я тут один та сповз по стіні. На його обличчі була гримаса безвиході, горя й страху. Я, все ще нездоровий, проте ця ситуація трохи привела мене до тями, підбіг до нього і допоміг піднятися.
- Поясни!!! - прокричав я і дав йому легкого ляпаса, щоб він отямився нарешті і почав щось говорити.
- Ти! Це ти мав там бути! - з їдкою ненавистю прохрипів Радек і гірко заплакав.
Не дослухавши його, бо він голосив щось, як божевільний, я вибіг з гуртожитку та побіг до того місця, де мала бути моя Мелісія. Але її ніде не було. Шукав я кохану пів ночі, втомився й хвороба давалася взнаки. Але я продовжував пошуки і голосно її гукав. Гілля дерев і кущів боляче розсікали моє обличчя, руки, ноги, але я не зупинявся. Я мав знайти свою наречену, а її ніде не було.
Навіть відчуття страху мене покинуло, залишивши тільки одержимість та рішучість. Я вже не розумів де я і куди мені бігти, бо загубився в темному нічному лісі. Трохи перепочив і пішов просто вперед, сподівався натрапити на стежку й вийти з лісу. Може поруч є якесь поселення, та добрі люди допоможуть мені у пошуках. Йшов довго… Думав божеволію. Розпач перемагав надію, але я не здавався.
Раптом побачив попереду тьмяний вогник поміж дерев і стрімголов побіг туди. Стара, понівечена роками хатинка стояла посеред невеликої галявини. Добіг до хати й вломився туди як розлючений звір.
На ліжку, біля каміна, лежала моя кохана і… не дихала. Я впав на коліна перед нею та тихенько застогнав. Раптом позаду відчув кроки, повернувся побачив стару жінку, здається, відьму. Вона похитала головою та тихенько, майже пошепки вимовила: "Пробач, юначе, я не встигла врятувати її".
Стара жінка знайшла Мелісію у яру зі зламаною спиною. Щось трапилося на її шляху й вона, ймовірно, не втримала рівновагу та полетіла вниз. А на дні того глибокого яру було гостре каміння. Вона зламалася як гілочка, та не померла одразу. Трималася за життя, проте підвестися так і не змогла. Відьма як раз проходила повз і почула слабкий стогін. Підбігла, намагалася допомогти на місці, але потрібних їй інструментів і ліків не мала, тому, завдяки магії перенесла дівчину у свою хатину, але та не дочекалася допомоги і померла одразу ж, тільки-но потрапила на ліжко. Як пояснила відьма, дівчина довгий час пробула на місці падіння, що коли знайшлася, було вже пізно. "Якби я раніше прийшла, можливо, вберегла б твою красуню", - з важким серцем сказала стара. - "Пробач, що не допомогла, але маю надію, що ти допоможеш мені…" - загадково продовжила вона, та я був у жахливому стані, що навіть не відреагував на її слова.
Рідних у Мелісії не було, тому я єдиний, хто оплакував її. Я залишився у відьми до ранку, не був упевнений, що вночі знайду дорогу до гуртожитку.
Того ранку я прокинувся від крику дитини. Підвівся та пішов на крик. У сусідній кімнаті на ліжку, у якихось лахміттях рухалася маленька дівчинка. Я не втримався й взяв її на руки. Ще досі я не міг оговтатися від пережитого, тихенько плакав і обіймав немовля. Відьма повернулася з лісу, тихо підійшла до мене та почала розмову:
- Юначе, вчора сталася жахлива подія, ти втратив свою половинку і я розумію, що зараз зовсім не готовий до розмов. Але часу у мене немає, тому благаю тебе про допомогу. Прихисти це дитя, стань їй батьком і вирости як своє. Тут її обов’язково знайдуть і вона постраждає. Ця дитина має вижити і здійснити своє призначення. У тебе її ніхто не буде шукати й ти зможеш дати їй батьківську любов та захист.
Я пообіцяв допомогти й забрати дівчинку до себе. Цього дня я повернувся до гуртожитку з тілом коханої та почав готуватися від'їжджати. Я мав поховати Мелісію, та й дипломна робота майже дописана, тому немає сенсу залишатися тут. Замовив спеціальний екіпаж, щоб довезти наречену додому, зібрав наші речі та рушив геть з того проклятого місця. А Радек, той покидьок, трус і зрадник навіть не вийшов зі своєї кімнати, щоб провести Мелісію в останню путь…Тільки Ксенія вийшла і співчутливо попросила мене бути мужнім і триматися. Їй також було важко переживати це горе. Вони були добрими подружками, тому Ксенія безутішно плакала без перестанку…
Перед виїздом з провінції Марсул, я наказав візнику поїхати до лісу, де мене вже чекала жінка з немовлям. Забрав дитину, попрощався з відьмою та рушив додому.
Дорогою аналізував те, що сталося. Впала Мелісія невипадково, на тому місці, де відьма її знайшла, була перетягнута мотузка. Через неї Мелісія і перечепилася. Той, хто ту мотузочку протягнув, мав знати, що там проходитиму в той день саме я. Звісно, не важко зрозуміти хто то був, але я свідомо не звертався до стражів порядку. Суд над Радеком не поверне Мелісію до життя, та й не отримаю я ніякої насолоди від його страти. Але покарання, яке він отримав сам, мене цілком влаштовує. Він буде жити довго і згадувати цей випадок кожного дня, кожної хвилини свого життя й буде страждати до скону. А у мене тепер є дочка і я маю займатися нею, а не помстою колишньому другу.
Коли ми приїхали додому, я поховав Мелісію як дружину. Всім сказав, що ми одружилися в Марсулі одразу і дружина померла, коли народжувала. Усі прийняли мою історію, співчували й допомагали. Проте своїм батькам я сказав правду, що з Мелісією ми мали одружитися по поверненню додому і я ніколи не був з нею як чоловік, тому дитина не наша.
Розказав усе, звідки дитина і батьки одразу прийняли тебе, Алессіє, як свою рідну онучку. Відьма нічого не сказала про твоїх рідних батьків, про Дар чи магічний спадок. Єдине, що вона сказала, що ти в небезпеці й що тільки я здатен захистити тебе, щоб ти виконала своє призначення. А ім’я твоє, Алессія, дала твоя мама. Звідки вона з’явилася у тій хатинці й куди поділася, відьма не сказала, просто запевнила мене, що краще мені не знати, так безпечніше…
***
Я приголомшено слухала батькову розповідь, навіть не наважувалася нічого запитувати. Бідненький мій! Що тільки він тоді пережив? Одразу захотілося знайти того Радека і покарати. Проте, це батькова справа і він вирішив не переслідувати його, а віддати но розсуд долі… І якщо цього не сталося, то моя доля склалася б зовсім інакше… Завдяки тому покидьку, Радеку, я росла під опікою люблячої родини, в безпеці й злагоді.
Після почутого я зрозуміла, яку саме хатинку я бачила у своїх снах та де саме вона знаходиться. Тепер я впевнилась, що та жінка не зашкодить мені, вона навпаки, намагалася мене врятувати. Я отримала шанс дізнатися більше про себе. Тому вирішила, що при першій можливості поїду в ту провінцію, знайду ту жінку. Вона повинна розповісти подробиці мого народження і якусь інформацію про моїх батьків, якщо стара ще й досі там живе...
Тепер, на додачу, виявляється, що я маю виконати якесь там призначення. Мало того, є хтось чи щось, що не бажає цього виконання і тому мені, дійсно, може загрожувати небезпека...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!