6 Батькова сповідь

Коли я навчався в Університеті цілительської справи, у мене була кохана дівчина. Звали її Мелісія. Ми навчалися разом і разом поступили до магістратури. Мріяли по закінченню Університету одружитися і щасливо прожити все життя. Коханню нашому заздрили майже всі, та ми не зважали, просто були щасливі.

Перед захистом диплому усі майбутні магістри мають проходити практику. Тож мене, Мелісію й ще двох студентів (Радек та Ксенія не були парою, просто ми всі разом дружили) направили у дальню провінцію Марсул, яка знаходиться біля кордону з Темною Імперією. Тільки там ростуть ті рідкісні трави, які необхідні були для завершення практичної частини наших дипломних робіт. Отже, перед поїздкою я прийшов додому й поговорив з батьками про Мелісію. Пояснив, що не зможу без неї та попросив благословити на заручини й на подальший шлюб. Мама була щаслива й погодилася одразу, але тато мав певні сумніви, він мав її побачити та вирішити, хоча я відчув, що він погодився одразу, просто прикидався, щоб я понервував. Усім батькам важливо, щоб їх дитина була щасливою. Це я вже й сам розумію.

Батьки запросили Мелісію на вечерю, щоб познайомитися. Вона їм сподобалась і вони радо прийняли її в родину. Відгуляли заручини гучно. Було багато гостей, всі нас вітали й були за нас щасливі. Всі, крім одного гостя, але на моє питання чи щось не так, він просто відповів, що погано себе почуває, привітав нас й пішов. На той час я вважав його другом, тому запросив на свято. Радек також мав їхати з нами на практику.

Практика зазвичай проходить майже рік, тому я був щасливий, що моя кохана й вірний друг зі мною. Тільки далеко від дому розумієш хто друг, а хто ні. Радек був закоханий в Мелісію, про це я дізнався вже в Марсулі, а вона на нього не звертала уваги. Його навіть не бентежило те, що дівчина заручена й кохає його друга. Його поведінка була жахливою, він завжди намагався нас посварити… Та ми не зважали. Це виглядало навіть трохи кумедно...

Згідно з планом практики ми мали збирати трави й проводити різноманітні досліди. Записувати результати досліджень для подальшого захисту диплома. Писати доводилось багато й це займало багато часу, тому ми, вчотирьох, між собою домовились, що трави будемо збирати по черзі, щоб не ходити разом й не гаяти час, а використати його на написання дипломів. Для цього відмітили на мапі місця збору та внесли їх в розроблений графік походів. Все проходило добре, якщо не враховувати постійні спроби Радека нашкодити нашому щастю. Одного разу він навіть насмілився пригрозити мені, аби я тільки покинув Мелісію. Того дня він був напідпитку й сказав, що вб'є мене заради Мелісії. Я не зважив тоді на слова сп’янілого товариша. А дарма...

Пробули ми в провінції Марсул майже десять місяців і вже готувалися додому. За кілька днів ми мали відгуляти весілля. Батьки вже готувалися. А ми не могли дочекатися того дня, коли, нарешті, будемо подружжям. Проте, як кажуть, не судилося…

Одного дня, коли я мав іти до лісу за графіком, мені зробилося зле після обіду. Мав алергію на кардамон, його в той день додали до м’ясного рагу. Та я пізно це відчув, і, звичайно ж, нікуди йти не міг. Те місце, куди я мав сьогодні потрапити, було в лісі, не дуже далеко від нашого гуртожитку. Важливо було збирати рослини саме у післяобідній час, щоб одразу приготувати зілля, бо воно мало бути готове вже вранці, мало настоятися.

Отже, щоб не гаяти часу й не чекати поки я одужаю, Мелісія запропонувала замінити мене сьогодні. До того ж вона зголосилася зробити настоянку для мене, щоб зняти алергічну реакцію, та й трави хотіла підібрати сама. Я погодився, бо іншого вибору не було. Ми нікого не сповістили про заміну й вона пішла. Я залишився очікувати в її кімнаті, бо повернутися вона мала скоро. Мене нудило і я приліг на ліжко, трохи відпочити. За кілька хвилин, після того, як Мелісія пішла, я заснув. Прокинувся різко від стуку дверей.

- Кохана, ти повернулася? - Прошепотів я.

Вже звечоріло, в кімнаті було темно і я зі сну ніяк не міг второпати, хто в кімнаті, аж поки не почув чоловічий голос:

- Ти? Ти чому тут? Де Мелісія? - майже проричав Радек.

- Радек?! Якого ящура ти тут робиш?

Він не відповів, запалив свічку для впевненості, що я тут один та сповз по стіні. На його обличчі була гримаса безвиході, горя й страху. Я, все ще нездоровий, проте ця ситуація трохи привела мене до тями, підбіг до нього і допоміг піднятися.

- Поясни!!! - прокричав я і дав йому легкого ляпаса, щоб він отямився нарешті і почав щось говорити.

- Ти! Це ти мав там бути! - з їдкою ненавистю прохрипів Радек і гірко заплакав.

Не дослухавши його, бо він голосив щось, як божевільний, я вибіг з гуртожитку та побіг до того місця, де мала бути моя Мелісія. Але її ніде не було. Шукав я кохану пів ночі, втомився й хвороба давалася взнаки. Але я продовжував пошуки і голосно її гукав. Гілля дерев і кущів боляче розсікали моє обличчя, руки, ноги, але я не зупинявся. Я мав знайти свою наречену, а її ніде не було.

Навіть відчуття страху мене покинуло, залишивши тільки одержимість та рішучість. Я вже не розумів де я і куди мені бігти, бо загубився в темному нічному лісі. Трохи перепочив і пішов просто вперед, сподівався натрапити на стежку й вийти з лісу. Може поруч є якесь поселення, та добрі люди допоможуть мені у пошуках. Йшов довго… Думав божеволію. Розпач перемагав надію, але я не здавався.

Раптом побачив попереду тьмяний вогник поміж дерев і стрімголов побіг туди. Стара, понівечена роками хатинка стояла посеред невеликої галявини. Добіг до хати й вломився туди як розлючений звір.

На ліжку, біля каміна, лежала моя кохана і… не дихала. Я впав на коліна перед нею та тихенько застогнав. Раптом позаду відчув кроки, повернувся побачив стару жінку, здається, відьму. Вона похитала головою та тихенько, майже пошепки вимовила: "Пробач, юначе, я не встигла врятувати її".

Стара жінка знайшла Мелісію у яру зі зламаною спиною. Щось трапилося на її шляху й вона, ймовірно, не втримала рівновагу та полетіла вниз. А на дні того глибокого яру було гостре каміння. Вона зламалася як гілочка, та не померла одразу. Трималася за життя, проте підвестися так і не змогла. Відьма як раз проходила повз і почула слабкий стогін. Підбігла, намагалася допомогти на місці, але потрібних їй інструментів і ліків не мала, тому, завдяки магії перенесла дівчину у свою хатину, але та не дочекалася допомоги і померла одразу ж, тільки-но потрапила на ліжко. Як пояснила відьма, дівчина довгий час пробула на місці падіння, що коли знайшлася, було вже пізно. "Якби я раніше прийшла, можливо, вберегла б твою красуню", - з важким серцем сказала стара. - "Пробач, що не допомогла, але маю надію, що ти допоможеш мені…" - загадково продовжила вона, та я був у жахливому стані, що навіть не відреагував на її слова.

Рідних у Мелісії не було, тому я єдиний, хто оплакував її. Я залишився у відьми до ранку, не був упевнений, що вночі знайду дорогу до гуртожитку.

Того ранку я прокинувся від крику дитини. Підвівся та пішов на крик. У сусідній кімнаті на ліжку, у якихось лахміттях рухалася маленька дівчинка. Я не втримався й взяв її на руки. Ще досі я не міг оговтатися від пережитого, тихенько плакав і обіймав немовля. Відьма повернулася з лісу, тихо підійшла до мене та почала розмову:

- Юначе, вчора сталася жахлива подія, ти втратив свою половинку і я розумію, що зараз зовсім не готовий до розмов. Але часу у мене немає, тому благаю тебе про допомогу. Прихисти це дитя, стань їй батьком і вирости як своє. Тут її обов’язково знайдуть і вона постраждає. Ця дитина має вижити і здійснити своє призначення. У тебе її ніхто не буде шукати й ти зможеш дати їй батьківську любов та захист.

Я пообіцяв допомогти й забрати дівчинку до себе. Цього дня я повернувся до гуртожитку з тілом коханої та почав готуватися від'їжджати. Я мав поховати Мелісію, та й дипломна робота майже дописана, тому немає сенсу залишатися тут. Замовив спеціальний екіпаж, щоб довезти наречену додому, зібрав наші речі та рушив геть з того проклятого місця. А Радек, той покидьок, трус і зрадник навіть не вийшов зі своєї кімнати, щоб провести Мелісію в останню путь…Тільки Ксенія вийшла і співчутливо попросила мене бути мужнім і триматися. Їй також було важко переживати це горе. Вони були добрими подружками, тому Ксенія безутішно плакала без перестанку…

Перед виїздом з провінції Марсул, я наказав візнику поїхати до лісу, де мене вже чекала жінка з немовлям. Забрав дитину, попрощався з відьмою та рушив додому.

Дорогою аналізував те, що сталося. Впала Мелісія невипадково, на тому місці, де відьма її знайшла, була перетягнута мотузка. Через неї Мелісія і перечепилася. Той, хто ту мотузочку протягнув, мав знати, що там проходитиму в той день саме я. Звісно, не важко зрозуміти хто то був, але я свідомо не звертався до стражів порядку. Суд над Радеком не поверне Мелісію до життя, та й не отримаю я ніякої насолоди від його страти. Але покарання, яке він отримав сам, мене цілком влаштовує. Він буде жити довго і згадувати цей випадок кожного дня, кожної хвилини свого життя й буде страждати до скону. А у мене тепер є дочка і я маю займатися нею, а не помстою колишньому другу.

Коли ми приїхали додому, я поховав Мелісію як дружину. Всім сказав, що ми одружилися в Марсулі одразу і дружина померла, коли народжувала. Усі прийняли мою історію, співчували й допомагали. Проте своїм батькам я сказав правду, що з Мелісією ми мали одружитися по поверненню додому і я ніколи не був з нею як чоловік, тому дитина не наша.

Розказав усе, звідки дитина і батьки одразу прийняли тебе, Алессіє, як свою рідну онучку. Відьма нічого не сказала про твоїх рідних батьків, про Дар чи магічний спадок. Єдине, що вона сказала, що ти в небезпеці й що тільки я здатен захистити тебе, щоб ти виконала своє призначення. А ім’я твоє, Алессія, дала твоя мама. Звідки вона з’явилася у тій хатинці й куди поділася, відьма не сказала, просто запевнила мене, що краще мені не знати, так безпечніше…

***

Я приголомшено слухала батькову розповідь, навіть не наважувалася нічого запитувати. Бідненький мій! Що тільки він тоді пережив? Одразу захотілося знайти того Радека і покарати. Проте, це батькова справа і він вирішив не переслідувати його, а віддати но розсуд долі… І якщо цього не сталося, то моя доля склалася б зовсім інакше… Завдяки тому покидьку, Радеку, я росла під опікою люблячої родини, в безпеці й злагоді.

Після почутого я зрозуміла, яку саме хатинку я бачила у своїх снах та де саме вона знаходиться. Тепер я впевнилась, що та жінка не зашкодить мені, вона навпаки, намагалася мене врятувати. Я отримала шанс дізнатися більше про себе. Тому вирішила, що при першій можливості поїду в ту провінцію, знайду ту жінку. Вона повинна розповісти подробиці мого народження і якусь інформацію про моїх батьків, якщо стара ще й досі там живе...

Тепер, на додачу, виявляється, що я маю виконати якесь там призначення. Мало того, є хтось чи щось, що не бажає цього виконання і тому мені, дійсно, може загрожувати небезпека...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.