Отруйне джерело

— Роби що хочеш, тільки припини це, — з відчаєм сказав молодий король. Він був п’яніший за власного виночерпія, що взагалі ніколи не просихав, і через це фея у його очах двоїлася, а тріпотливі крильця нудотно майоріли перед зором, навіть коли він, боячись осоромитися, дивився убік. — Знайди мені якусь іншу королеву. Це ж позорисько на весь світ! Медійна катастрофа!

— Я ж не змушувала тебе брати її за дружину! — сердито відповіла фея. — Це була ваша ідея, чи не так? Міг би трохи почекати, познайомитися поближче!

Молодий король набулькотів собі у кухоль пива, вихилив весь, довго й розгонисто ригнув.

— Яке там в дідька почекати, ти що, не пам’ятаєш, що навколо коїлося? — він махнув рукою, ледь не розбивши кухля. — Істерика! Захват! Всі дівчата ридають, весілля сторіччя, любовна історія, що зтирає кордони між принцем й жебрачкою! Та мене б порвали в клоччя, до соціального бунту б дійшло… черевичок ще цей, чорти б його драли…

Він замовк і тільки крутив червоними очима, що вже геть не нагадували ясні та звабні очі чарівного принца. Втім, він і сам вже був не принц. На камзолі, якщо придивитися, була зашита дірка. Декілька старанно зведених плям все ж таки виднілися на рукаві. Панталони на принці також були затерті, ще дідівського фасону.

— Черевичок був що треба, — вперто сказала фея. — Муранське скло, справжня магічна річ. Сам спробуй-но зробити скляне взуття, аби в ньому і танцювати, і не натерти все на світі, і не розбилося в якому-небудь па-де-де. Я вже не кажу про інший антураж. Карета, коні, слуги! Сукня, кінець кінцем! Я зробила все, що від мене залежало, а що у відповідь? Королівські капризи?

— Гей, хто там! М’яса сюди! Та нормального, матері його ковінька, м’яса! — зненацька загорлав король. Товстий корчмар підтюпцем підбіг ближче, підкотив новий жбан пива, забурмотів, обіцяючи кабанятину от-от, вже зовсім скоро, любий королю, не звольте гніватися, зараз все буде. Не слухаючи його підлабузницького белькотіння, король кинув до рота жменю горішків з глибокого слоїка, скривився, все ж проковтнув та гарикнув на фею. — Капризи?! Подивись-но навколо! Ну? Придивись, курр-р-рва мати, до деталей! Як гадаєш, що кипить он у тому котлі?

— Капуста, — з огидою сказала фея.

— То ж бо воно і є, що капуста! — гірко погодився король. — Клята капуста, чорти б її поїли! “Любий, вона дуже корисна і до того ж економна, моя покійна матінка залишила мені книгу “Тисяча рецептів з капусти на кожен день”, і мені зовсім не шкода провести на кухні весь день, це ж заради тебе!” Чорт забирай! Я навіть м’ясо тепер бачу лише на свята! Бо це, ти бач, колись було живою істотою, а вона їх всіх підряд жаліє, та й ціни на худобу дуже зросли, а ми — це її слова, не мої, — маємо дбати про бюджет королівства і бути прикладом відповідального споживання.

Фея вилупила на короля круглі, мов чайні блюдечка, очі.

— Не може бути, — тільки й прошепотіла вона.

— А одяг! — майже скрикнув король. — Вона весь день щось шиє, зашиває, штопає, виписала з сусіднього королівства посібник для економних принцес, бо так звикла до бідного життя, що не хоче починати звикати до розкошів. Розкоші — це ціла спідниця й штани без латок, якщо хочеш знати. Але при цьому відвалила двадцять золотих за дурну книжку “Як прясти золото з соломи”. Автор — якийсь там Румпельштильцхен, чула про такого? От і я не чув, але з самого імені зрозуміло, що хлоп ще той пройдисвіт, га? Згодна?

Фея тільки кліпала очима.

— І бог би з ним, чи мало буває дивних звичок, — втомлено сказав король. — Але слуги!.. і гості. Це просто жах. Кришталь вона миє сама, нікому не довіряє. Срібло чистить сама. Вона б і вікна мила сама, якби могла розірватися. Покоївку вигнала — мовляв, сама не без рук, здатна зробити постіль. Перукарка ледь не плаче: навіть не підпустила до себе, так і ходить з отією зачіскою, що була на весіллі. Нащо, каже, міняти, це ж дорого, та й ця хороша. Хороша, чорт забирай, була перші два тижні! А гості! Позавчора прибула королівська пара з Неверлендії. Мало того, що моя прекрасна дружина не дозволила себе ані вдягти, ані зачесати як слід — вона, мовляв, все сама, бо так звикла, — але хтось з делегації попросив води. Просто так попросив, у простір. І вона, мов служниця, кинулася по воду! Дідько забирай, вона королева, а не хлопчик-побігайчик! Колега-король ледь власними вусами не вдавився, так жував, аби нічого не бовкнути!

Якась з молодих подавальниць підскочила до їхнього столу, принадно крутячи стегнами, зробила великі очі, стала прибирати пусті кухлі і все пускала та пускала бісики очима. Король втомлено дивився на ці спроби, потім похитав головою і зауважив:

— Може, й дійсно було б краще взяти ту принцесу, що радив батько. Я тоді відмовився навідсіч, а воно он як обернулося. Втім, варто було одразу зрозуміти, що то буде — ще коли вона помчала вдягати, бач, свого черевичка на ногу своїй же ж сестрі! Просто тому що мачуха попросила, а як же ж можна відмовити, коли просять! Але я тоді якось не второпав, що це збіса ненормально, а тепер от думаю: припустимо, у нас будуть діти. І — тільки припустимо! — буде й дочка. Чого її навчить рідна мати? Кидатися відчепляти плащі, що зачепилися? Намивати за всіма, хто є в палаці? Бабратися у лайні? А, до речі, троянди! Троянди, як я міг забути!

— А що троянди? — не втрималася фея. Розчароване дівча поділося десь з пустими кухлями разом, а товстий корчмар вже різав широким ножем м’ясо, що парувало смачним запахом. — З ними що не так? Вколола палець? Але ж цього не було в книзі…

— Їй-же богу, я б погодився навіть на сплячу королеву, — зопалу запевнив король. — Було б менше сорому від сусідів. Де це бачено, аби її королівська величність сама сапала ті кляті троянди? Сама! Власною монаршою рукою! Оприскувала якоюсь мерзотою — чи курячий гній, чи якесь зілля, я не вникав. Садівник подав у відставку від такої ганьби. А підлога!

— Сама натирає? — здогадалася фея. — І посуд миє? І шиє одяг? І все це з радістю?

— Так, най би шляк мене трафив! — гарикнув король. Корчмар, що тихцем підійшов близько, аж підскочив, швидко-швидко поставив тацю з м’ясом на стіл та дал драпака, невпинно кланяючись. — І все це з усмішкою, ніби якась блаженна! Починаю їй розказувати — киває, погоджується та робить на свій лад. Зроби що-небудь, феє, бо я за себе не відповідаю. Позавчора серед ночі пропала. Знайшов на купі тричі клятого вугілля в кухні. Там, каже, зручніше, та і звикла вже так. І чорт би з нею, тою золою — я, кінець кінцем, теж не ідеал. Я її кохаю з усіма її вибриками, але… якби лише вона не кидалася догоджати усім підряд, мов якесь нещасне вуличне дівчисько! Зроби щось, бо це, дідько драний, не життя. Принаймні, не те, якого я прагну. Це що, нарешті їдло? Давай-но, налягай.

Фея міркувала не так вже й довго. Кухоль пива і скибка пахучої кабанятини дуже сприяли інтелектуальному зусиллю. Дожувавши, вона об’явила:

— Знаю, як зарадити.

Король припинив жувати і витріщився на неї, як на єдиний в світі порятунок.

— Роби що хочеш, — тільки і сказав він. — В розумних межах.

Фея бадьоро змахнула крильцями, що аж чарівний пилок полетів навсібіч, і намалювала у повітрі складну конструкцію. Та спалахнула усіма кольорами веселки, з веселим гуркотом розлетілася у повітрі.

— Хм, — сказав король, з цікавістю оглядаючись довкола. — А що, власне, змінилося?

Фея смикнула його за руку та без жодного видимого зусилля здійнялася у повітря.

— Полетіли, сам побачиш!

З горбатих черепичних дахів котячими хвостами стовбичили в небо димарі; пролітаючи над ними, молодий король чув запахи вечері, що готувалася. Хліб, юшка, печеня — і жодної тобі капусти. Рідний з дитинства палац м’яко світився у сутінках, немов дорогоцінний камінь. Фея, не звертаючи жодної уваги на тих, хто був унизу, потягла короля до найвищої вежі, приклала палець до вуст і тихенько прочинила вікно.

— …лавендер блю, діллі-діллі, лавендер грін!.. — співав ніжний голос. Король здивовано підняв брови та посунувся уперед — подивитися. Фея смикнула його до себе.

— Тихо ти, — прошепотіла вона. — Закляття ще не закріпилося. Йди, закріплюй поцілунком щирого кохання. І цейво… пробачте, ваша величносте. То була моя помилка як феї. Неправильну книжку взяла. Навіть і не книжку, а… втім, вам не треба ті деталі. Але тепер — запевняю вас — все буде гаразд. Залазьте.

Король почухав носа і неочікувано тверезо заперечив:

— Від мене пивом тхне. Дай-то спочатку хоч вмиюся.

Фея висадила його поверхом нижче та побажала щасливого возз'єднання — в якому, в принципі, не мала жодних сумнівів. І трапляється ж таке! Хочеш зробити як краще, ще й для королівської родини, а маленька помилка ледь не псує всю справу — і це тим більш прикро, що ти ж хороша фея з великим досвідом, професіонал своєї справи…

За вікном у вежі все співали і співали — про те, як власне серце підкаже, хто твій король, якщо ти — королева. Про те, як це страшно, показатися комусь такою, якою ти є, а не якою хочуть бачити люди — і як тепло стає, коли тебе приймають справжньою. Про те, як це добре, сидіти біля вогню поруч з тим, кого обираєш сама. Ну, якщо король справді вмиється та ще й перевдягнеться з того дрантя, може, все складеться навіть швидше, ніж фея собі гадала. Вона крутнулася у повітрі, залізла у кишеню і витягла звідти стару відеокасету, таку порепану та запилюжену, що напис “Союзмультфильм” було майже неможливо розгледіти. Натомість повноцвітна кричуща наліпка, від якої очі різало, обіцяла Золоту підбірку найкращих казок з часів, “коли цинізм ще не був в моді”, і “настоящую добрую сказку”. Фея похитала головою, вкотре вилаяла себе за легковірність, а невідомого їй постачальника чаклунських зразків — за недбалість, та кинула дурнувате магічне джерело, сповнене нездорових фантазій та пихатих упереджень, у найближчий комин. В ньому страшно загуло і гримнуло, ціла стая іскор, чомусь переважно червоних, вискочила з димаря та розвіялася у повітрі.

Фея з полегшенням зітхнула і рішуче попрямувала додому.

Їй треба було ще як слід попорпатися у колекції книжок та касет, аби повикидати звідти застаріле отруйне лайно імперії, що давно згинула.