Не Зів'янути

Починався спекотний літній вечір суботи. Уся вулиця одного з дачних кооперативів неподалік Києва чула владний жіночий голос, яким в альтанці виголошувалися суворі настанови про сервірування святкового столу та наполегливі зауваження щодо покращення процесу приготування м’яса на мангалі. Цей голос належав сьогоднішній іменинниці Анжелі — власниці магазину зоотоварів, яка з усією відповідальністю поставилася до святкування свого п’ятдесят першого дня народження.

На подію завітали найближчі: молодий коханий винуватиці свята Артем, донька Діана з чоловіком Сашком, а також подруга доньки Марина з чоловіком Святославом та матір’ю Ніною.

— Многая літа, Анжелочко! Нехай твоя краса не зів’яне ще багато років. Також зичу якнайшвидше стати бабусею! — від душі вітала подругу пані Ніна.

«От Нінка, лярва! Це ж треба вітати мене своїм “Многая літа”, “Нехай краса не зів’яне»… Наче мені вісімдесят один, а не п’ятдесят один рік виповнюється. І все це, як навмисно, у присутності мого Артемчика», — Анжелі, яка завжди намагалась здаватися молодшою для свого сорокарічного шанувальника, на силу вдалось утримати посмішку.

— Я тобі щиро дякую, дорогенька. Намагатимусь ще довго квітнути всім вам на радість, — продовжувала привітно поводитись Анжела, та її хижий погляд видавав сильне роздратування.

Загалом святковий вечір у затишному колі рідних та близьких минув досить спокійно. Наприкінці застілля розчулена Анжела, зі сльозами на очах, звернулась до присутніх:

— Як же я хочу з усіма вами зустрітись отут рівно за рік! Та не знаю чи доживу, бо мені діагностували рак...

Це шокувало всіх: Діана заплакала, Артем міцно обійняв Анжелу, а інші розгублено мовчали, не знаючи, як і реагувати в цій ситуації. Здавалося, почуте не здивувала тільки Марину, яка співчутливо, але спокійно зітхнула.

Річ у тім, що Марина, ще коли була школяркою, не з власної волі одержала надприродні здібності. Цей дар дістався їй від могутньої відьми поважного віку, яка, тримаючи юну дівчинку за руку, померла в черзі на оплату квитанцій у поштовому відділенні. Відтоді та здобула надприродний талан, що включав віщі сни, силу слова, можливість бачити хвороби людей і майбутнє. Марина була близькою подругою та сусідкою Анжелиної дочки, яка, не вміючи зберігати секрети, «прорекламувала» здібності подруги всім сусідам.

Майже два роки тому, допомагаючи людям, Марина зазнала сильного емоційного вигорання та вирішила позбутися надприродного дару. Для цього вирушила разом з Діаною у карпатське село Старі Мухомори до відомої чаклунки — босорки. Під час візиту до бабці дівчата почули передбачення про весілля Діани та Сашка, а Марині в її проханні позбутись магічної сили було відмовлено, оскільки босорка побачила в ній перспективну відьму.

Анжела чомусь недолюблювала Марину та не дуже вірила в її здібності. У розмовах з донькою жінка постійно скиглила, що Марина вийшла заміж за талановитого та перспективного ювеліра Святослава, тоді як Діанин обранець, водій Сашко, на її думку, плив за течією, уникаючи будь-якого розвитку.

— Ми з твоїм покійним батьком виховали тебе, як принцесу, а ти пов’язала своє життя з цим обдертюхом! — Анжела навмисно викрикувала настільки голосно, щоб зять міг це почути.

Не дивно, що Сашко, розуміючи зневагу з боку тещі, теж не дуже прихильно ставився до неї.

Оговтавшись від приголомшливої новини про хворобу Анжели, присутні нарешті наважилися заговорити.

— Анжело Вікторівно, не знаю що й сказати… Тримайтеся! — спромігся на слова підтримки для тещі Сашко.

— От ти краще мовчав би! По очах твоїм радісним бачу, що вже чекаєш. Так от — дзуськи, не дочекаєшся! — обпаливши зятя вбивчим поглядом, гаркнула Анжела та вдарила кулаком по столу так сильно, що склянки попадали.

— Мамо, ну заспокойся, — обійняла її за плечі Діана.

— Шкода, Анжело Вікторівно, що ви не послухали мене, коли я вам ще під час нашої минулої зустрічі пів року тому наполегливо радила піти перевіритись… — сумно зітхнувши, констатувала Марина.

— А й справді, ти вже тоді казала про діагностування, ще й Діанці потім нагадувала, щоб та змусила мене піти до лікарів. Що вже зараз говорити… — відвернулась і витерла сльози жінка.

— Анжело Вікторівно, попри втрачений час у вас ще не остання стадія і ви маєте непогані шанси на одужання. Дозвольте мені попрацювати з вами або вашим фото, зміцнити енергетику для легшого проходження курсу лікування в медичному закладі, — щиро запропонувала своє безплатне сприяння Марина.

— Дякую тобі за готовність допомогти, дорогенька, але я вже обрала собі практика та мала з ним декілька онлайн-зустрічей. Так, його послуги коштують недешево, але ж обіцяє, що обійдеться без лікарів, — з надією мовила Анжела.

— Як це без лікарів?! — в один голос обурилися Діана з Мариною.

— Так, дівчатка, годі вже про ту кляту хворобу говорити. У мене все ж таки сьогодні свято! — намагаючись здаватися веселою, Анжела жваво взяла під руку Артема.

Стемніло. Насолодившись спогляданням ясного зоряного неба і наслухавшись звуків цикад у саду разом з жаб’ячими співами, що доносилися з річки, гості почали збиратись додому. Діана із Сашком вирішили взяти на себе прибирання після вечірки, тож залишалися на дачі.

Почувши, що Артем намагається викликати для них з Анжелою таксі, Марина почала наполягати, щоб підвести їх до Києва.

— Артеме, Анжело Вікторівно, ми зі Святославом підвеземо вас. Не їдьте на таксі, бо в мене недобре передчуття.

— Та облиш, Маринко, вам зовсім не по дорозі, — не зважала на застереження Анжела.

— У мене справді погане передчуття… Прошу вас, не їдьте на таксі! — наполягала дівчина на своєму.

— Так, Маринко, заспокойся і подивися на мене. Я колись чогось боялась?! Тож і зараз нема чого лякати мене передчуттями. Ходімо, Артемчику, машина вже під’їхала, — надіславши всім повітряні поцілунки, пара сіла на заднє сидіння таксі.

Проїхавши вузенькою дачною вулицею та темною лісовою дорогою, автівка виїхала на трасу, осяяну холодним світлом ліхтарів.

Анжела дрімала, поклавши голову на плече коханого. Аж тут її розбудила емоційна телефонна розмова таксиста:

— Усі наші поспішають?! Я теж лечу!

Розвинувши неймовірну швидкість, водій повідомив, що сталася бійка його колеги з пасажирами, тож він, як і решта таксистів, які неподалік, поспішає на допомогу. Анжелі з Артемом було обіцяно повернути гроші за поїздку та висадити на тій ділянці траси, де зупинка можлива.

Керманич відчайдушно маневрував на дорозі, обганяючи автівки, що поволі їхали перед ним. Та вчергове виїжджаючи на зустрічну смугу, він не розрахував час для обгону і зрозумів, що не встигне уникнути зіткнення з зустрічним авто. Тоді таксист різко натиснув на гальма та інстинктивно вивернув кермо так, щоб самому не опинитися під ударом.

У результаті аварії сильно постраждала Анжела, а Артем, який сидів одразу за водієм, залишився майже неушкодженим.

Невдовзі всі гості з дня народження зі страхом і хвилюванням вже очікували на звістку від лікарів біля зачинених дверей реанімаційного відділення.

— Ви близькі пані Анжели Осаволюк? — вийшовши з реанімаційного відділення та знявши маску з обличчя, спокійно запитав лікар.

Одержавши ствердну відповідь присутніх, які аж підхопилися зі стільців, реаніматолог пояснив стан справ:

— Постраждала поступила до нас з політравмою, яку супроводжував больовий шок. Ми змушені були ввести її в медикаментозний сон. Наразі неможливо спрогнозувати, як відреагує організм пані Анжели. Сьогоднішня ніч буде вирішальною, — буденним тоном повідомив він.

І зібрався піти, але його зупинили емоційні вигуки:

— Пустіть мене до неї! — рішуче підійшов до дверей відділення Артем.

— Я теж хочу побачити маму! — слідом за ним побігла Діана.

Лікар впевненим жестом звелів усім відійти від дверей реанімації та порадив обрати когось одного з родичів, хто зможе ненадовго зайти до відділення.

— Маринко, іди до мами ти. Прошу тебе, допоможи їй якось! Жахливо, що вона тебе не послухала та поїхала на тому клятому таксі, — ридаючи, просила Діана.

— Звісно піду, Діанко, і зроблю все, що зможу, — взявши подругу за руку, щиро запевнила Марина.

Представившись дочкою потерпілої, Марина пройшла до реанімації, сіла на маленький стільчик поряд з ліжком бідолашної жінки та повністю зосередилася на спогляданні її обличчя.

Молодій відьмі вдалось навіяти Анжелі кольоровий сон, в якому вони разом гуляють алеями мальовничого парку та розмовляють. У цей сон занурилась і свідомість самої Марини, тож спілкування з потерпілою обіцяло бути душевним.

— Анжело Вікторівно, повертайтеся до нас і продовжуйте насолоджуватися своїм насиченим життям, — приязно закликала гостя.

— Звісно, дарма я знову не послухалась тебе, Маринко, і поїхала на тому таксі. Але може, так склалося на краще… Я ж хворію на рак і якщо зараз піду, то не мучитиму ані себе, ані Артема з Діанкою, — важко зітхнувши, Анжела взяла дівчину під руку.

Вони продовжили йти уздовж паркової алеї, з одного боку якої росли липи, а з іншого — клени.

Обдумуючи аргументи, щоб Анжела хоч спробувала поборотись за своє життя, Марина покрутила головою навколо і побачила, що алеєю поряд неквапливо їде невелика вантажівка.

— Ні, ну ти бачила, Маринко, зовсім знахабніли — їздять вантажівкою парком. Та щоб ти перекинувся! — обурено викрикнула Анжела.

«Пробач, Сашко, що зараз нагадаю твоїй тещі про тебе, але іншого варіанту не вигадала», — подумки перепросила Марина і знову заговорила до Анжели:

— А як щодо Сашка? Ви ж завжди мріяли, щоб той нарешті зважився працювати на себе і відкрив власну справу. Без ваших мудрих порад він і не думатиме в цьому напрямку та все життя працюватиме на нинішній роботі, — примруживши очі, дівчина уважно спостерігала за реакцією Анжели.

— Ох, і не кажи! Скільки разів я закликала того нездару припинити працювати «на дядька», проте його все влаштовує, — згадавши про зятя, вона роздратовано скривилася.

— А якщо ви залишитеся, то побачите, як хлопець відкриє свою справу — перевезення вантажів. Я чітко це бачу, — тут провидиця схитрувала, оскільки такого розвитку подій ще не передбачала, однак щиро прагнула заохотити матір подруги до боротьби за життя.

— Щось дуже сумніваюся в цьому… Щоб такий плавець за течією зважився відкрити власну справу! Ха-ха! Ти мене розсмішила, дитино, — попри сумніви Анжела помітно пожвавішала.

Помітивши, що з’явилися шанси схилити постраждалу в бік боротьби за життя, Марина додала козирних аргументів:

— А пам’ятаєте попелястого котика, який уже декілька місяців живе у вашій крамниці зоотоварів?

— Звісно, це Маркіз. Сьогодні його годує дівчина, яка підміняє мене там. А чому ти про нього згадала? Якесь передчуття?! — стривожилась Анжела.

— Річ у тім, якщо з вами трапиться найгірше, то велика ймовірність, що зоомагазин продадуть, а Маркіз опиниться в притулку, — застерігала знову віщунка.

— Ні, навіть якщо його продадуть, то кота заберуть до себе Артем або Діанка, — висловила впевненість співрозмовниця.

— Не думаю, бо в Артема вдома живе зла сіамська кішка, а в Діани — такса з характером, — замислено заперечила Марина.

— Ну, тоді ти забери Маркіза. Ти ж любиш котів, — слізним поглядом подивилась на супутницю Анжела.

— Я справді дуже люблю котів, але мій Панда ревнивий і хоче бути єдиним котом у родині, — сказала правду та.

— Йдіть ви всі до біса разом з вашими ревнивими котами! — розлючено гаркнула Анжела і прокинулась.

Разом з нею в реальність повернулася провидиця і задоволено посміхнулася. Спілкування з Мариною уві сні повернуло Анжелі жагу до життя.

Відновитися після аварії жінці вдалося досить швидко — вже за три тижні вона, стрибаючи на милицях і підтримуючи плечем телефон, енергійно домовлялася з карпатським відьмаком Єлисеєм про її візит для проведення магічних обрядів проти онкології.

Звертатися до традиційної медицини всупереч безперервним вмовлянням Діани з Мариною жінка категорично відмовлялась. Прагнення позбутися хвороби за допомогою магії, як не дивно, підтримував коханий Артем. Усім, хто вважав таке лікування неприпустимою втратою часу, чоловік відповідав приблизно таке:

— Якщо в Анжели є шанс вилікуватися без хімії та операцій, хоч у самого чорта, я знайду гроші — скільки б це не коштувало!

Дізнавшись від Діани, що її мати з Артемом збираються їхати до чаклуна Єлисея, який приймає відвідувачів недалеко від її знайомої босорки Євдокії, Марина вирішила порадитися з нею.

— Маринко, ти ж сама розумієш, що будь-який чесний практик не візьметься лікувати онкологію без лікарів. Єдине, чим ми можемо зарадити в такому разі — це зміцнити енергетику людини, щоб та легше перенесла традиційне лікування, — категорично констатувала бабця.

Босорка швидко здогадалася про якого «всесильного» відьмака, що взявся вилікувати Анжелу, йшлося та щиро поділилася з Мариною своєю думкою:

— Це не Єлисей, а справжній хитрий та підступний лис! Я цього мерзотника знаю вже давно, та зараз він перевершив мої найгірші очікування. Його бабка Марфа була могутньою відьмою, і цей негідник багато років тому теж мав здібності. Однак вищі сили вже давно відвернулися від підступника, побачивши його невгамовну жадібність і байдужість до людських нещасть. Є тільки один спосіб відвернути твою Анжелу від ідеї лікуватись у пройдисвіта — дозволити на власні очі побачити його нікчемність.

Розуміючи, що втрачати час не можна, Марина вмовила Анжелу перевірити здібності карпатського відьмака. Для здійснення перевірки компанію Анжелі з Артемом у подорожі склали її зять Сашко та Марина.

Тож четверо героїв вирушили в Карпати до славнозвісного чаклуна: Анжела з Артемом — з надією на допомогу в одужанні, а Марина з Сашком сподівалися відкрити очі Анжелі та спонукати її швидше звернутись до лікарів.

Після багатогодинної поїздки, діставшись мальовничого карпатського села, де мешкав та приймав відвідувачів відьмак, Артем зупинив авто та уточнив у місцевої бабусі дорогу до нього.

— А ви їдьте прямо, той будинок точно впаде вам в очі — він найрозкішніший у нашому селі. Та що там в селі, може, і в районі, — приязно зорієнтувавши приїжджих, бабця зайшла до продуктової крамниці.

Будинок відьмака дійсно вражав — це була дизайнерська триповерхова будівля з мансардами, а поряд досить гармонійно визирав немаленький засклений басейн прямокутної форми.

Новоприбулих зустрів енергійний чоловік років сімдесяти у брендовому спортивному костюмі з дорогим телефоном останньої моделі в руках.

— Анжелочко, рибко моя, тепер, коли я бачу вас тут, а не онлайн, можу запевнити, що ми впораємося з хворобою. Тільки це буде непросто і, звісно, коштуватиме недешево. Однак ви повинні розуміти, що здоров’я дорожче за будь-які гроші, — вкрадливо переконував пацієнтку відьмак.

Розмова про чималі гроші, яку, тільки-но побачивши пацієнтку, завів чаклун, раптово змусила Анжелу замислитися. Їй тепер теж стало цікаво перевірити надприродні здібності Єлисея.

— Як бачите, разом зі мною та моїм нареченим до вас приїхали моя донька з чоловіком. Вони вже рік як одружені та хотіли б, щоб ви подивилися на їхні стосунки та передбачили майбутнє, — переконливо попросила чаклуна Анжела.

— Будь-яка ваша примха! Діагностика стосунків у парі та передбачення — п’ятсот доларів, можна за курсом у гривнях, — жадібно виблискуючи очима, розплився в посмішці хитрун.

Далі події розвивалися досить цікаво: Єлисей запевнив Марину з Сашком у тому, що їхнє кохання щире і проживуть вони разом до глибокої старості серед дітей та онуків.

— А нічого, що вона не моя дочка і вони ледь знають одне одного?! Усе з тобою зрозуміло. Ану повертай гроші, які я на картку переказувала, негіднику! — замахнулася милицею Анжела.

Знімати стрес від усвідомлення згаяного часу компанія поїхала до Марининої знайомої босорки.

Минуло одинадцять місяців. Діана, зручно вмостившись у шезлонгу, читала нову мотиваційну книгу авторства матері та ніжно погладжувала свій круглий животик. Артем вигулював на повідцю по зеленій газонній травичці попелястого кота Маркіза, що колись мешкав у крамниці зоотоварів, яку пів року тому довелося продати. Святослав жваво радив Сашку, де можна вигідно придбати другу вантажівку з невеликим пробігом для розширення його бізнесу.

— Хлопці, ви мангал думаєте розпалювати, чи як?! — уся вулиця почула владний голос Анжели, яка спостерігала за всіма з вікна, тоді як Марина енергійно втирала їй у шкіру голови трав’яну маску для швидкого відростання волосся після успішно пройденого курсу лікування.

— Маєш неперевершений вигляд, Анжелочко. А які крутезні імпланти тобі встановили після мастектомії! Захоплююся твоєю життєвою силою, — зайшовши на кухню до Анжели з Мариною, щиро раділа одужанню подруги Ніна.

— А пам’ятаєш, Нінко, як ти побажала мені ще довго не зів’янути? Так от, я і справді намагаюся квітнути, — поправивши сукню, щоб та вдало увиразнювала декольте, життєрадісно посміхнулась Анжела.