Різдвяна історія

Такі сутінки, ледь помітні і водночас напрочуд стрімкі, бувають лише після сонцестояння, коли світило вже «народилося», але ще не набрало сили. Дім наче дрімав, але на горищі возилися миші, які розбудили Домовика. Він відкрив зелене око, і повернувся на інший бік. Йому ще рано вставати.

Святвечір збирав сім'ї разом, і Гусаки були винятком. Семен Олександрович засів над сканвордом. Його патлата шевелюра нагадувала про Ейнштейна, а розріз очей натякав на предків зі Сходу. Інга Людвігівна, як завжди, «висіла» на телефоні, щедро відсипаючи співрозмовниці вигуки: «Та ти що?! Ах ... Ну скотина! Негідник!». Її ще по дівочому тонкий стан охоплював червоний халат, на плечі білів кухонний рушник. Тепло від каміну розлягалося по хаті і розморило кота, що дрімав біля грубки. Раптом з тріском прочинилася кватирка. Пронизливий вітер закрутив жменю сніжинок над червоним паласом. Семен коротко матюкнувся від несподіванки, підскочивши на дивані. На звук прибігла Інна, здивовано дивлячись на шматок холодної вулиці крізь маленький прямокутник вікна. На перетині двох вулиць вирував сніжний завій, який збирав поодинокі сніжинки у вир.

—Поганий знак, — подумала жінка і враз побачила сина. Він йшов якось дивно, притискаючи руки до грудей, наче йому боліло серце. Через хвилину у передпокої грюкнули двері, до яких кинулася Інга. Семен, покинувши кросворд, почув невдоволене бурчання дружини.

— Ось, — гримів голос Інги над вухом. Ось! — сказала вона, тикаючи чоловікові в обличчя щось брудно-сіре, що виявилося кошеням. Подиви, що твій син притяг додому! Мало нам одного вусатого дармоїда, так ось ще це… «Це» несміливо стискалося, ніби відчуваючи провину за своє існування. Глава сімейства здивовано крякнув.

Андрій, як був, у брудних спортивках і сірій куртці, виступив уперед із-за спини матері: «Мамо, ну чого ти? Я його від смерті врятував, він на дорозі нявкав, його машини ледь не задавили. Ну, не міг я його там залишити, на морозі, розумієш?» – терпляче, як маленькій, пояснював син. Він обережно взяв із рук Інги малюка, який враз вчепився йому у груди кігтями. Котеня трусилося і притискалося до рятівника, всім своїм виглядом демонструючи жагу до життя.

— Мам ... Тат ... — благально дивився на батьків Андрій. Нехай поки що у нас поживе, а там видно буде, га? — промовив він, переводячи погляд з батька на матір. Семен вичікувально дивився на Інгу. Інга гидливо дивилася на кошеня.

— Гаразд, хай, — нарешті махнула рукою жінка. Але врахуй, годувати і прибирати за ним будеш сам. І вимий це опудало, бо воно нам весь дім забруднить!

Попереднього кота вони з сином разом знайшли на смітнику. Пожаліли. Тепер він виріс у пихате руде створіння на ім’я Фелікс. Він любив смачно поїсти та іноді гадив іноді повз лоток, за що був неодноразово битий сканвордами, згорнутими у трубку.

Новий мешканець після миття набув ще більш жалюгідного вигляду. Але вже через годину з'ясувалося, що котик має приємне попелясто-смугасте забарвлення і досить гучний тенор. Йося оцінив «жарт» невиразним шипінням і пішов геть, так і не зрозумівши гумору господарів. Годинникова стрілка наближалася до сьомої, а різдвяна вечеря (курка, запечена з яблуками та мандаринами, капустяний пиріг, кутя та узвар) непомітно перейшла у посиденьки перед телевізором. Семен Олександрович розгорнув новий кросворд, Інга дивилися улюблений серіал. Андрій пішов із друзями гуляти, попередньо влаштувавши кошеня в коробці з-під взуття. Той згорнувся сірою комою на старій Андрієвій кофті.

Далеко за північ Інгу наче підкинуло на ліжку. Намацавши в темряві тапки, жінка пішла до вбиральні. Ввімкнула світло, підсліпувато мружачись на кухонний годинник у вигляді яблука. Пів на другу. Зазирнула до спальні сина, ліжко застелене. Андрія не було! Зазвичай близько десятої години син, намагаючись не шуміти, чіпляв одяг на гачок у коридорі і рушав на кухню, дзенькав чайником та тостером, щоб підкріпитися. Інга завжди точно знала, коли він прийшов, за цими звуками. А сьогодні оце проспала. Ледь дихаючи, набрала номер. «Абонент не може відповісти на телефонний дзвінок. Передзвоніть…». Серце впало кудись вниз. Жінка сіла на табуретку біля стола, підперши рукою голову.

Андрій зазвичай не давав приводів для тривоги. Навчався в одинадцятому класі на «трійки» та «четвірки», ходив на секцію боротьби. Міг бути різким, невихованим, як і всі сучасні підлітки, упертим, ледачим, яким завгодно, але непунктуальність не входила до списку його недоліків. Раптом телефон забренчав недоречно веселою мелодією з мюзиклу «Сам удома». Офіційний тон їй повідомив, що Андрій Гусак перебуває в реанімації, на нього скоєно напад. Андрій заступився за дівчину у кафе, за що отримав кілька ножових ран. Нападники затримані. Не пам’ятала, що сказала. Йшла у спальню до чоловіка, наче у тому сні, коли хочеш бігти, але не можеш зрушити з місця. Хочеш кричати, а натомість із вуст зривається лише шелест.

— Сьома, біда! Його знайшли біля парку, — чоловік здригнувся і враз прокинувся, а Інга продовжила, хоча щось стискало горло — у нього ножові поранення… він у реаніма… —схлипи обірвали її на півслові, вона затремтіла всім тілом і притислася до ошелешеного чоловіка. Збори зайняли лічені хвилини. За десять хвилин таксі везло подружжя у місцеву лікарню.

Хата знову потонула у темряві. Кошеня пішло у залу, де на кріслі відпочивав Фелікс. Той навіть вусами не повів, коли кошеня торкнуло його лапкою.

— Ну... чого тобі? — пробурчав він спросоння.

— Там… людина вмирає, — мовило кошеня. – Той, що приніс мене.

— Люди вмирають, так буває, навіть такі господарі, як Андрій. Ні разу мене не штовхнув, не скривдив… Шкода… але що вдієш? Тебе не викинуть тепер. То живи.

Подумавши, Фелікс додав:

—Тут непогано, годують добре і не дуже контролюють. Тільки ходити в лоток треба, а це незручно, негігієнічно, папір до лап липне.

— І що, нічого не можна зробити? – упиралося кошеня. Адже є якийсь засіб, мабуть.

— Так. Але надвір я ще більше не хочу, у такий дубак.

— Та я про людину…

— А…ну, я чув, що любов сильніше смерті. Або жертва. Коли хтось віддає своє життя, —пояснив Фелікс та позіхнув. Та тільки це з Самою Смертю домовлятися треба, а в неї справ – купа, шукай вітра в полі…Фелікс відвернувся, давши зрозуміти знайді, що розмову закінчено.

У старій лікарні, заснованій ще сотню років тому, на Різдвяну ніч, а точніше, вже ранок, світилися тільки вікна операційної та коридори. Навпроти, через паркан, розляглося лікарняне кладовище. Зараз його хрести виразно чорніли на фоні снігу, немов численне військо довкола неприступної фортеці. Подружжя сиділо під дверима операційної понад годину, коли до них вийшов лікар у смарагдовому костюмі. Семен та Інга підвелися, не змовляючись, а той, навпаки, сів і шумно видихнув. Від нього майже невловимо тягло сигаретами без фільтра і сильно — медикаментами. Десь далі коридором кричала маленька дитина, яку ніяк не могла заспокоїти стривожена мати. Секунди бігли геть, а хірург усе мовчав. Нарешті він глянув Інзі в очі.

— Стан стабільний, але тяжкий, робимо все, що можемо.

Цей ранок Різдва у холодному лікарняному коридорі вони запам’ятають назавжди. Інга докоряла чоловіку, що це все його шляхетне виховання. «Може та дівка сама винна, що до неї чіплялися, а він, герой, бач…», — не вгавала жінка. Семен мовчав. Згадував, як тримав на руках маленький синій згорток, з якого виглядав крихітний носик. А тепер його дорослий син бореться за життя. Потім вони сиділи притихлі, поглядаючи на годинник. Інга молилася про себе, беззвучно ворушила губами і витирала сльози. Семен ходив надвір курити. Ніч поволі поступалася місцем сірому ранку.

Домовик нечутно пішов із дому до сусідньої Домовихи за порадою. Вони довго шепотілися в дальньому кутку горища, то перебиваючи один одного, то змовкаючи невпопад. Щойно розвиднілося, Дух будинку повернувся, і з подивом побачив на кухні кошеня, якому ще навіть не дали імені. Воно нерухомою сірою плямою лежало під столом. Декількома хвилинами пізніше Андрій розплющив очі у реанімації.

— Знайшов-таки Кістляву, — пробурчав Фелікс і пішов доїдати залишки корму.