віддзеркалений

...і було так дивно мені усе!

хрестом палаючим я на колії залізничній.

похмурі гудзики своїх очей втопив у погляд здивованозляканий машиніста.

але через мить чується тихе, легке. ледь відчутне луною "дзі-і-і-інь-нь-нь..." - то врізався в мене потяг, уперся гармошкою в ноги мої.

палали вагони та люди!

люди з байдужим обличчям, таким як у мене...на мене всі схожі.

і теж завмерли палаючими хрестами...

аж раптом впала на плечі мені вода водоспадом - холодна, прозора, скляна, владна повільною лавою зносить усе та усіх в чорторий.

і крутить в шаленому круговерті - порозліталися гудзики-очі людей та рисками їхні роти врізнобіч, шкереберть покотились носи...

і раптом скрутилось ото усе враз у єдине обличчя, яке стало схожим з моїм.

крізь плазмову лінзу я проникаю лицем тим у Всесвіт і...ось поміж зір визираю із коловерті в безодню вже з іншого боку, котрий протилежний мені.

удивляюсь в пульсуюче скло, бачу все віддзеркаленням мутним у межах овалу, яке є обличчя... - я бачу там гудзики замість очей, зімкнуті міцно вуста - риска блідої шкіри...а простріли два, по краям що обпалені - ніздрі кривого носа обличчя із пап'є-маше, яке кам'яніло у мертву планету...і виріб цей штучний летить хтозна-де та падає в прірву космічну, у потойбіччя та б'ється в байдуже моє споглядання, об очі, в сутність мою...і спасіння немає від того!

і падаю в безліч помножений я на колії залізничній, сміюся у вічі здивованозлякані машиніста.

чекаю на біль у відроджені катастрофічному в паранормальній паралельності світу, хрестом палаючі вічно.................