Букет кульбаб та хлопчик

Було рано, молода жінка йшла стежиною, по обидва боки шляху зеленіли поля озимою. Сороки клекотіли по- сорочиному, жаби десь далеко квакотіли.

П'ятирічний хлопчина біг за матір'ю, в руках держав букет польових квітів.

-Матусю, матусенько : хлопчик захекався, доганяючи. Жінка зупинившись, чекала, поки синочок добіжить до неї.

Добігаючи хлопчик обняв матір, трішки не розплакавшись. Захлинаючись, говорив:- Матусю я гадав, що вже втратив тебе, загубив. Я ж тільки на хвилинку зупинивсь, щоб нарвати тобі квітів і простягнув букета.

Жінка розчулившись заплакала.

Хлопчик почав їй втирати сльози і заспокоювати.

На дорогу вискочив заєць, зупинився і став дивитися на людей. Хлопчина забачивши зайця підтюпцем направився до тваринки, але заєць швиденько пострибав до кущів, в яких і зник.

Жінка взяла хлопчика за руку і вони попрямували далі.

За якийсь час, хлопчик примітив, що у матері немає букета, який він подарував.

- Матусю, а де квіти:-запитав він у неї. -Синочок, вибач мені, я його мабуть забула там, де зайчик вискакував на дорогу: - відповіла йому мати.

Хлопчина засмутився, але за дві хвилини і заспокоївся, посміхнувся та продовжив з матусею свій шлях далі.

В небі пролітав вирій лелек. Жінка з хлопчиком підняли голови вверх, подивились.. Вдалечині вони запримітили бричку та коня запряженого в неї, коли бричка вже була ближче, щоб запримітити, хто в ній, побачили діда сивочолого. Коли його бричка зрівнялася з жінкою та хлопчиком, дід промовив до них.

- Звідкіля шлях тримаєте, здоровенькі були: - проговорив дід і посміхнувся.

Хлопчик поглянув то на матір, то на дідуся, теж посміхнувся, щічки трішки зачервоніли, тихеньким голосом проговоривши: - Ми з Ізюму шлях тримаємо, а підкажіть, ще далеко до хутора Співаківка.

Дід почувши слово Співаківка, здивовано подивився на подорожніх.

- А ви когось шукаєте чи просто подорожні?

- Ми йдемо до мого тата: - хлопчик знову тихеньким голосом промовив.

- Хм хм хм : - мугикнув дід.

І розвернувши коня в направленні, якому йшли жінка з хлопчиком, запропонувавши їм підвезти до села. Від запрошення вони не відмовились. Всівшись удобненько на бричці, попрямували до села. При цьому дід розповідав хлопчикові цікавенькі історії зі свого життя. Мати хлопчика сиділа замислившись про своє, але прислухаючись до розповідей діда Панаса. Так вони за пів години за розповідями діда і доїхали до села. Ще не доїжджаючи села запримітили, що село кипить людом.

Дід Панас мовив: - Щось трапилось за той час, що мене не було. Так , так. Або лис до когось за курьми заліз, або моя Феська зібрала мітинг по поводу празднества села. Та засміявся після своїх слів.

А воно і насправді було, як сказав дід Панас. До голови сільради в сарай за курьми заліз лис, наробів лиха та й дав дьору. І мітинг по поводу празднества села також зібрала баба Феська. Але коли люд побачив подорожніх на бричці у діда Панаса, зразу наступила тиша, весь інтерес був до молодої жінки та дитини. Перешіптувалися. Першим заговорив дід Панас до своєї жінки Феськи, і сказав , щоб вона провела куди їм потрібно.

Федора стоявши руки в боки, але змінивши вираз обличчя з серйозного на більш веселий, підійшла до подорожніх і сказала йти за нею. Люду села сказала, що збори продовжуться через годину.

Люд почав різко розходитися по своїх домівках, бо гул домашніх тварин вже стояв на все село.. І мукання корів, іржання коней, мекання кіз і т.д.. Але привівши до так званого будинку, Федора, сказавши, що у неї багато справ, побігла в сторону лісу. Матір з дитиною стояли попід тином, заглядавши до двору, чи ніхто не вийде з будинку, щоб розпитати про її чоловіка. Так вони простояли хвилин п'ять чи десять. Хлопчику ставало все нудніше, почав капризувати.

Мирослава вирішила довго не чекати. І пішла вона назад з сином до центру села. По дорозі зустріли Федору.

- А що знайшла свого чоловіка, чи як?

- Та ні, там так тихо, як вимерло. Може всі виїхали?.

- Можливо. - : Федора підтвердила. Я останні дні не зустрічаю Івана Миколайовича, а жінка його давно з хати не виходить. Та й родичів давно не наблюдаю, а племінника його так з років ...надцать не видко тут. Переночуєте у нас з дідом Панасом до завтра, а завтра - ранок вечора мудріше.

Мандрівникам, Мирославі та Любомиру походеньки далися взнаки, тільки повечерявши у баби Федори та діда Панаса і притуливши голови до подушок позасинали. Коли сонце почало вставати попрокидалися. Федора теж прокинулася, провівши їх , пішла поратися по хазяйству.

А наші мандрівники не чекали автобуса та й пішли пішки. Дійшли туди, де зостався букет кульбаб на узбіччі. Так і лежав тільки трішки прив*явши. Любомир підняв і віддав матусі, а тут і автобус їх наздогнав в який вони сіли і поїхали до міста. А там вже потягом в іншу область, де була домівка і чекали домашні улюбленці. Дібравшись на другий день до містечка та прийшовши до свого двору, їх зустрів спочатку пес Арчі, потім побачили кішку Сіму, яка на ґанку вмивалася. А в будинку їх зустрів папуга Річі словами: - Доброго ранку господарі!

Коли день пройшов і Мирослава вже прочитала казочку Любомиру, всі позасинали міцним сном.

Тільки на столі у вазі майорів жовтим цвітом букет кульбаб.

Ця історія підійшла до завершення.

А завтра наших мандрівників чекає нова історія.