Дослідження

«Вітаю, дослідження проведено успішно!»

Миготів напис, а за секунду заграла весела музика. Двоє чоловіків дивилися на монітор, потім перезирнулися.

– Дімо, у нас вийшло, – прошепотів один із них.

– У нас вийшло! – Закричав Діма, і кинувся обіймати колегу.

– Скільки праць, скільки очікувань! - Вигукнув той, після міцних, дружніх обіймів.

– Вань, вимкни цю безглузду музику, у мене вже у вухах дзвенить, і я тебе не чую, - закриваючи вуха, попросив Дмитро.

– Так, зараз, – схаменувся Іван, і натиснув на кнопку, музика стихла, напис пропав.

– Навіщо ти досі як хлопчик ставиш цю програму ідіотську?

– Сам не знаю, просто коли щось виходить, самому не віриться. А тут ніби машина підтверджує.

– Вплив на всі види сприйняття, забарвлений у позитивний емоційний настрій, посилює відчуття реальності?

– Типу того.

Чоловіки помовчали.

– Ти уявляєш, що ми з тобою зробили? Ми ж вирішили глобальну проблему із паливом! І хто б міг подумати, паливо з опалого листя. Ти пам'ятаєш, у це ніхто не вірив? – Походжаючи кабінетом, мовив Іван. Дмитро згідно кивав з виглядом людини, яка чула це вже багато разів.

– Вань, не хочу тебе засмучувати, але потрібно ще раз все перевірити, машини теж помиляються.

– Так, так, перевіримо, – відмахнувся Іван.

– І ще, навіть якщо все зійдеться, треба підтвердити відкриття у відділі наслідків.

– Знаю, – буркнув Іван, насторожено зиркнувши на двері, ніби боячись, що цей відділ сам до нього заявиться . – Цього разу вони все схвалять, від нашого винаходу одні плюси, паливо дешеве, навіть безкоштовне – раз, листя не спалюватимуть – два, дерева садитимуть більше – три! Ну, що тут може бути шкідливого?

– Не знаю Вань, згадай проект Куренкова, про паливо з жерстяних банок. Виявилося, що завод із переробки цих банок приноситиме таку шкоду екології, що ой-ой-ой.

– Та пам'ятаю я. Але ми з тобою все прорахували, — задоволено потираючи руки, сказав Іван. – Так все, давай ще раз перевіримо дані, і я у відділ наслідків. Патент підемо завтра отримувати і фінансування також.

– О, Іване Федоровичу, вітаю, давненько не бачилися, з чим завітали? – Розплившись в посмішці, запитав чоловік із густою чорною шевелюрою та маленькою борідкою, встаючи з-за столу.

Іван подав йому папку.

-– Так, паливо з листя, ага, цікаво. Машенька, введіть дані, а я поки що підключу Івана Федоровича. – Крикнув він асистентці.

З іншої кімнати вийшла жінка середнього віку і, взявши папку, сіла за комп'ютер, а чоловіки пішли до кімнати, з якої вона вийшла.

– Іване Федоровичу, згідно з інструкцією повинен вам повідомити, що ви підключаєтеся до машини часу. Подорож запланована на п'ятдесят років, якщо результати вашого відкриття будуть позитивними, ви відправитеся ще на сто років вперед, і нарешті, остання перевірка ще через п'ятдесят років. Якщо всі три терміни покажуть позитивну динаміку наслідків відкриття, ви автоматично отримуєте дозвіл на впровадження технології. Якщо у останньому терміні будуть питання, ваше відкриття розглядатиме комісія. – розповідав чоловік, посадивши відвідувача у зручне крісло, та прикріплюючи до нього присоски з проводками.

– Знаю, щоразу ти мені це кажеш, – відкидаючись на спинку крісла, сказав Іван.

– Інструкція, – ніби вибачаючись, відповів чоловік.

-– Слухай, Марке Анатоліче , давно хотів тебе запитати, чому ви досі користуєтеся цією допотопною машиною з проводками, невже нічого зручнішого немає?

– Є. Хочеш сучасну машину, винайти щось для військового відомства, а для нашого користування, нові технології поки не передбачені. – Із сарказмом відповів Марк.

– Ясно. І що, у військовому відомстві теж лише свідомість у часі подорожує, чи разом із тілом?

– Вань, ти у своїй лабораторії зовсім мізки розжижів ? Подорожі в часі разом із тілом були заборонені ще п'ятдесят років тому, після скандальної історії з полюванням на динозаврів.

– Так, так, я знаю, але ж це офіційна версія.

– Іване Федоровичу, ти хочеш і далі працювати над проектами? – Нахилившись над самим вухом відвідувача, і знижуючи голос, спитав Марк.

– Звичайно, – охоче відповів той.

– Не задавай ідіотських питань.

– Та жартую я.

– Навіть жартувати не раджу на цю тему, – серйозно, майже пошепки відповів Марк. – Іване Федоровичу, змушений ще раз вас проінструктувати, на п'ятдесят років вперед вирушить тільки ваша свідомість, тіло залишиться в цій кімнаті під нашим наглядом. Все, що ви побачите або почуєте під час подорожі, буде записано комп'ютером і миттєво відправлено керівництву нашого інституту, службі безпеки, до міністерства охорони здоров'я, освіти, екологічної служби, служби захисту тварин і служби толерантності.

– Господи, а цим навіщо?!

– Іване Федоровичу!

– Та жартую, жартую, поїхали вже!

– Машенька?

– Усі дані внесено.

– Щасливої дороги.

Відчуття стали для Івана вже майже звичними, він поринув у сон, чи в забуття, а коли прокинувся, опинився в тій самій кімнаті, тільки поряд нікого не було. Він знав, що переміщення відбулося, і гірко посміхнувся, побачивши, що через п'ятдесят років, все тут залишалося тим самим, тільки стіни перефарбували в інший колір. Схоже, фінансування не дісталося їхнього відомства і через п'ятдесят років. Хоча, це всього лише одна з моделей реальності, можливий варіант майбутнього. Чи знав Марк найімовірніше майбутнє? Можливо, знав. Однак ні побачитися з Марком, ні поговорити з ним Іван не міг, по - перше, можливо, Марка вже не було в живих, і Іван дуже боявся цієї інформації, а по-друге, бачитися з кимось із друзів чи родичів було суворо заборонено. Та власне й захоті він з кимось поговорити, навряд чи це в нього вийшло, без тіла він був кимось на зразок привиду, видимого лише певного часу доби, при певному освітленні. Він міг тільки спостерігати, слухати та робити висновки.

– Ласкаво просимо, Іване Федоровичу, вдалої подорожі. – сказав електронний голос, коли вчений підвівся з крісла.

– Дякую, – озвався він, хоч і знав , що вітається з ним сканер, програма фіксує переміщення тонких матерій, а він, звичайно, був внесений до бази.

На рахунку Івана було кілька винаходів, якісь навіть удалося впровадити. І щоразу, вирушаючи у майбутнє на перевірку часом, він хвилювався. Адже винаходив не лише він. Багато проектів впроваджувалося щомісяця , отже, майбутнє в якому ти був місяць тому могло кардинально відрізнятися від майбутнього, в яке ти потрапив сьогодні.

Вийшовши з будівлі, яка за п'ятдесят років теж мало в чому змінилася, Іван, не без хвилювання, ступив на вулицю. Все ті ж будинки, ті ж машини, навіть люди були одягнені дуже схоже. Мабуть, він потрапив на виток моди, що повторювала фасони п'ятдесятирічної давності.

Іван пішов вулицею, прислухаючись до розмов, і дивлячись на кафе чи інші заклади, де стояли телевізори для загального перегляду. Він пам'ятав ще з минулого свого візиту, що неподалік було кафе, де транслювалися новини та спортивні передачі. Якщо реальність не сильно змінилася з минулого разу, то воно мало перебувати через два квартали.

Кафе було на місці, і величезний екран, що показував все у 4D форматі, теж.

– Потрібно буде сказати Семиножку, що його проект із голограмами не прижився, вже третя реальність це підтверджує. – подумав Іван.

Хоча передача такого роду інформації теж суворо заборонялася, та й вчений добре знав, що це лише варіант майбутнього, але одна справа знати, і зовсім інше бачити і відчувати.

Доглянувши перерваний на рекламу футбольний матч, у якому мало що змінилося, окрім форми гравців, Іван дочекався новин. За інформацію, що йшлася у розділі новини економіки, будь-який великий бізнесмен заплатив би Івану мільйони, але вся справа в тому, що після повернення людина пам'ятала факти, що стосуються тільки особисто її. Решта начебто теж повністю не стиралася, тобто він цілком міг пам'ятати, що говорили про курс валют, але ось що говорили про яку валюту, цього він би не згадав навіть під гіпнозом.

– У центрі столиці відбулися акції партії зелених, які виступають проти подальшого знищення лісів. Нагадаємо, що були вирубані всі паркові зони та ліси навколо мегаполісів. Вчені говорять про екологічну катастрофу, але уряд заявляє, що все під контролем, і проблему незабаром буде вирішено. – Повідомила ведуча одного з телеканалів.

– А все так добре починалося, – озвався один із чоловіків за найближчим столиком.

– Ну так, будуть вони чекати осені, щоб листи збирати, все дерево в топку, так і швидше, і, як з'ясувалося, швидкість більша. – Підтакнув другий.

– Екологічна катастрофа! Екологічна катастрофа! – Репетував електронний голос, а лампочки як божевільні блимали червоним.

– Вимкни це! – Закричав Іван.

Марк натиснув кнопку пульта.

– Співчуваю, — сказав він у тиші.

Іван Федорович махнув рукою, мовчки підвівся, і одним махом відсмикнувши від себе всі підключені датчики, вийшов у коридор.

За кілька годин Дмитро знайшов Івана в лабораторії перед наполовину порожньою пляшечкою спирту. Сів навпроти, помовчав.

– Вань, слухай, а якщо пустити слух, що із зеленого листя паливо не вийде, і трохи змінити формулу? – З надією, спитав він.

– Я вже це перевірив, через п'ятдесят років це все ще працюватиме, а через сто, знову буде така сама ситуація.

– У тебе що, власна машина часу? – Здивувався Дмитро.

– Навіщо? Зараз швидко накидав комп'ютерну програму, набридло щоразу у відділ наслідків бігати. І що ми за істоти такі, люди? Що не візьми, будь-яке відкриття, на лайно перетворимо! – Іван зітхнув, і налив собі ще стопочку.