Святі яйця! Чи Писанки для Елайни

Прохолодне повітря повільно наповнювало груди. Я дивилася на мера Делірії з професійною посмішкою і рахувала у своїй голові маленьких котиків, тільки щоб не зірватися з нагрітого місця та не втекти з кабінету. Моя відьомська натура з освітою психолога, відчувала грандіозну підставу, яку він мені готував, але оскільки сеанс терапії був уже оплачений на цілий день — кинутися я могла лише з вікна. І те б, навряд чи допомогло. Тому спокійно дочекалася, поки він підпише всі документи й почала розпитувати:

— Що у вас сталося, містере Сент?

— Катастрофа! — вигукнув старий чоловік, поправляючи свою краватку на шиї та дивлячись на мене втомленим поглядом. — До нас в місто на Великдень приїжджає моя бабуся, а я все ще не можу його пристойно прикрасити. А вона ж, якщо не прикрашу, буде знову хапатися за серце і казати, що помре через такого непутящого сина, який не може розібратися зі своїми землями. А потім ще й залишиться тут на цілу вічність, аж доки не наведе порядок у всьому місті!

— До-о-обре, — обережно протягнула, помітивши хитрий блиск в очах за щирим бажанням уникнути проблем. — Ви хочете, аби я поговорила з нею і трохи пом'якшила її враження від цього візиту?

— Я хочу, аби ви стали посередником між дизайнером і тим клятим балакучим фонтаном, який ви ж оживили, — твердо вимовив мер, поки моє око нервово сіпнулося від здивування. — А знаєте, навіщо мені посередник...?

— Здогадуюсь... — заплющила очі, згадуючи, як Шляхетна Діва здала мою адресу містеру Нортону і той заявився до мене додому опівночі.

— О, ні, пані Мортал! Ви не здогадуєтесь! — сплеснув руками поважний чоловік і знову поправив свою краватку. Ось тобі й нервовість вискочила. Хоча, після спілкування з тією Дівою, вона б у будь-кого вискочила. — Ваша статуя...

— Вона не моя, — відхрестилася від цього добра. — Свята Інсанія вберегла мене від такого "щастя".

— А мене не вберегла! — не втримався мер та розвів руками. — Знаєте, що вона зробила? Обплювала водою з каналізації робітників, які прийшли її фарбувати! Мовляв, вона живою не дасть себе розмалювати якимись нудними візерунками!

— То може легше її демонтувати...? Чи повести вашу бабусю іншою дорогою, щоб в неї серце раптом не стало від таких вражень? — логічно зауважила. — Мені здається так буде простіше, ніж домовлятися з цією терористкою-розвідницею.

— Та я б із задоволенням! Але ж через вашу кав'ярню вона мені всі вуха пробазікала, про ваші живі предмети! Так нахвалювала, що тільки заради й них вирішила навістити мене! — цитував він слова цієї великої жінки, яка зуміла його довести до тремору. — Мовляв, ця дурнувата статуя їй нагадує про молодість та зустріч з моїм дідусем. Тому ні, пані Мортал. Вибору у вас немає.

— І що ви пропонуєте мені робити? Я ніяк не зможу її переконати поводитися пристойно в такий короткий термін. Люди не змінюються за лічені дні, — намагалася достукатися до розуму містера Сента. Не дарма ж його звали за очі "святим". Може хоч зможу донести до його доброї душі цю просту істину.

— Вона не людина, а статуя, — зауважив він і відкинувся на спинку крісла, ніби то нічого не сталося. — До того ж мені треба від вас не перевиховувати, а лише допомогти її прикрасити. Всі робітники навідріз відмовились геть ходити поруч, не те що працювати з нею. Я знайшов якогось заїжджого гнома, який погодився взятися навіть за дуже специфічне замовлення. І ви маєте допомогти йому не потонути в тому фонтані, перш ніж він змайструє їй святковий образ.

— Думаєте, вона може втопити його...? — жахнулася тому, на скільки змінилася Діва за останні місяці з моменту нашої зустрічі. — Вже були прецеденти...?

— Я вас прошу, скільки там того фонтану для гнома? — якось надто спокійно вимовив Сент, смикаючи кінчик краватки. — Він коли зрозуміє, яку собі петлю зв'язав підписуючи контракт з містом, то сам захоче там втопитися. Так що ваші послуги я йому теж оплатив завчасно.

— Тільки не кажіть, що... — насторожено протягнула, згадуючи графік забитий мером на найближчі дні.

— Так. У вас зустріч з багатоповажним містером Гвентом Зінгером через двадцять хвилин у «Тихому домі», — хитнув він головою, а я не втрималася і заплющила очі. Котики вже не рятували від того, що підготувала мені доля. — Сподіваюся на вас, пані Мортал!

Мер Делірії полегшено видихнув повітря і вийшов з мого кабінету, залишаючи після себе тишу. Святі психи, от за що це мені? Може я планувала провести переддень Великодня за малюванням писанок, а не за скандалами з фонтаном. Може я хотіла навчитися паску готувати, а то в магазинних родзинок майже немає. А вони...

Ну, нічого. Скільки там того Великодня? І фонтан вдягну, і воском помалюю, і Алана попрохаю спекти мені пристойні паски. Такі, щоб з цукатами, шоколадом, морем родзинок та навіть з фініками! Наїмся смачненького і хай світ собі божеволіє далі.