Аліса в країні Різдва

хештег #творчість_2

«Аліса в країні Різдва»

Атмосфера перед Різдвом у Дрім Тауні - торгівельно-розважальному столичному комплексі на Оболоні, як завжди надихала мріяти про щасливе майбутнє, а кількість святкових локацій просто вражала своїми масштабами: фотозони з гойдалками, крісла із м’якими ковдрами біля каміну, прикрашені ялинки на кожному поверсі, безліч аніматорів... Музика…

Аліса кілька разів передивилася і перемацала різдвяні прикраси на полицях сувенірного бутіка і вибрала деякі новинки, притому що вдома був великий коробок із кульками та штучною ялинкою, на зелених гілках якої були білі цяточки, ніби шматочки криги. Вже третій рік поспіль квартира мішурою не прикрашалася, ялинка не встановлювалася, бо – нікому. Сина з першого місяця повномасштабної війни в Україні Аліса відправила до батька в Канаду заради безпеки. Дякувати колишньому, він сам це і запропонував.

А на це Різдво Аліса все ж таки вирішила себе хоч чимось порадувати, щоб настрій «мінус» підняти хоча б до позначки «нуль» і для цього вона вирішила вдома зробити маленький Різдвяний куточок, який вчора побачила на сторінці блогерки в інстаграм. Для цього вона купила прозору скляну кульку із янголом та снігом, якого треба було трясти, щоб сніг почав літати всередині кульки, гнома у червоній шапці, яка натягнута до самого носа-ґудзика – дивне створіння із бородою без очей, родом зі Скандинавської легенди та ароматизовану велику свічку із ванільним ароматом.

Аліса подивилася на придбані різдвяні іграшки, видохнула з полегшенням і пішла до виходу, аж раптом її погляд зупинився на неоновій вивісці туристичного агентства «Гарячий тур до Санта Клауса». Вона вже пройшла вхід в агентство, по боках великого проходу були інші бутіки та інші вивіски, а в її очах все ще мерехтіли неонові слова.

«Стоп!» - сказала собі Аліса - «Повернись! Ризикни! Тільки подорож може підняти твій гівняний настрій до позначки «плюс.»

Вона так швидко розвернулася, що аж налетіла на підлітків, які рухалися за нею, але не очікували таких поворотів:

- Обережніше, тьотю, - сказав високий худий хлопець, посміхнувся і пішов далі.

«Тьотю?» - повторила вголос ображена Аліса.

Так її ще ніхто не називав. Для своїх учнів, яких вона вчила вокалу, вона була просто «Аліса», для подруг «Ліса-Аліса», для сусідів – «Дівчинка», а тут…

Аліса впевнено пішла до туристичного агентства з неоновою вивіскою і перед тим, як зайти у середину, подивилася на себе у скло: висока, тоненька, пуховик та уггі блакитного кольору, сірі брендові джинси, світле довге волосся, завдяки її стилісту, доглянуте та блискуче, обличчя…теж норм, завдяки косметологу… очі – вона побачила свій тьмяний погляд, як… у старої тітки…Захотілося ридати…

- Ви до нас? – виглянула з агентства менеджер, чим налякала Алісу.

- Так, - кивнула Аліса, - я тільки запитати про оце, - і підняла до гори вказівний палець.

- Ви вчасно до нас звернулися, це справді вигідно, і тур не просто гарячий, він вже спекотний, тра-та-та, тра-та-та… - почала галдичити молода дівчинка.

Аліса не все розуміла, що чула, бо інформації було занадто багато:

- Вибачте, - зупинила на пів слові менеджерку, - у Вас є тур-план?

- Звичайно, - дівчина взяла зі стопки глянцевих флаєрів один екземпляр і протягнула відвідувачці, - візьміть.

Аліса читала і посміхалася кінчиками вуст, бо це була подорож до Фінляндії, а вірніше, до самої Лапландії, куди вона із сином ще до війни планувала поїхати, але тоді щось пішло шкереберть і…вона перевернула тур-план на прайс і ойкнула:

- Ого! – розчарувалася вона і хотіла повернути флаєр менеджерці, але та не взяла.

- Не треба лякатися, то повна ціна, - заспокоїла дівчина Алісу, - вартість цього туру сьогодні рівно вдвічі менше, бо виїзд вже завтра зранку, а один турист вчора відмовився.

Аліса підняла брови і мовчки дивилася на хоч і зменшений прайс, але ж все таки для неї завеликий. Та цифра, яка була перед очима - це рівно усі збереження Аліси на чорний день.

- Давайте оформлюйте, - прийняла рішення Аліса і сіла за стіл для підписання договору і медичної страховки...

Подорож була довга, але досить комфортна. На широких сидіннях можна було підігнути під себе ноги, коли в звичайному положенні вже втомилися, приємна жіночка-гід не була нав’язливою, розетки для зарядки телефонів - біля кожного сидіння, по бажанню, носили каву чи чай, на першому поверсі автобуса був туалет. Ідеально! Туристична група була переважна із матусь та діточок, переважно тому, що одна Аліса була без дитини. Діти гомоніли, жінки їх заспокоювали, але це Алісу зовсім не засмучувало. Вона їхала, розвалившись на м’якому сидінні та дивилася у вікно на засніжені поля, дерева та дахи селищ. І вперше за два с половиною років вона не реагувала на повітряні сирени в мобільному застосунку і не було потреби бігти в бомбосховище. Хоча і за дорого, але вона купила собі не тільки подорож, а і спокій.

- Рада вам сповістити, що за десять хвилин наш готель «Санта Клаус Холідей Вілідж», - трохи гучніше звичайного промовила гід, щоб усі почули, - не забувайте свої речі в автобусі. Для вас я роздрукувала програму тура, при виході не забутьте взяти із кишені переднього крісла, - і далі вже тихіше продовжувала розповідати туристам про все, що вони бачили за вікном, - готель, де ми ночуємо дві ночі розташовано прямо в селищі Санта Клауса, це один із багатьох корпусів великого комплексу, Котеджі побудовані у традиційному скандинавському стилі — компактні будиночки з похилими дахами, дерев’яними фасадами та білою обробкою, яка нагадує нам зимову казку. Кімнати просторі і затишні з дерев’яними стінами, великими вікнами, із каміном у центрі кімнати…

Готель був казковий, номер - затишний, декоративні зірки та свічки прикрашали підвіконня. За стійкою реєстрації була дуже спритна, не схожа на північно-повільну поведінку скандинавів, білявка, яка за п'ятнадцять хвилин повидавала ключи від номерів і побажала туристам на добраніч.

Аліса взяла ключи й потягла валізу до свого номеру, шорхаючи колесам на швах килимового покриття на підлозі. Аж чомусь її погляд зупинився на сивому чоловікові, який читав газету біля маленького кавового столика під світлом торшеру. Він опустив газету, щоб перегорнути сторінку і теж побачив дівчину. «Джордж Клуні» - пронеслося в голові Аліси, -«не може бути. Треба йти скоріше спати, втома бере своє»…

Вона миттєво заснула, як тільки накрилася м’якою ковдрою. І зранку прокинулася енергійною та бадьорою – сьогодні ж вона потрапить до справжньої резиденції Йоулупуккі — фінського Санта-Клауса.

Після сніданку їх група, під керівництвом гіда, вирушила на денний марафон по різдвяним локаціям. Першим в програмі був дім Санта-Клауса, де можна було залишити листи із своїми бажаннями. Матусі з діточками шепотіли та записували довжелезні переліки побажань на різдвяних листівках. Аліса теж себе відчувала дівчинкою, той самою Алісою із «Аліси у дивосвіті» Льюїс Керол, яка вірить в дива, хоча бажання у неї були дорослі. На листівці, яку їй протягнув помічник Санта-Клауса, вона написала двома мовами, українською і англійською, на всякий випадок: «2025 рік - Мир в Україні», потім подивилася на привітного пухлика-помічника в національному одязі, який стояв поруч та дивився на неї й дописала: «2025 рік – трішки собі щастя», поклала листівку у конверт і підійшла до Санта-Клауса, коли від нього відійшли діти.

- Може це і смішно, - почала Аліса англійською, сподіваючись, що Санта її розуміє, - і я вже не дитина, але хочеться, щоб мої бажання здійснилися, - і протягнула Санті конверт.

Добродушний літній чоловік із густою білою бородою і веселими очима, на голові з червоним ковпаком та білим пухнастим помпоном посміхнувся Алісі і відповів англійською:

- Обов’язково здійсняться, це ж наша робота! – він забрав конверт, потім із великої кишені дістав льодяник на паличці і пригостив Алісу.

- Чііз, - почула голос помічника Санти, - Увага! Миттєве фото!

«Клац» - із сучасного поляроїда виповзло фото із Санта-Клаусом та Алісою.

Щаслива та збуджена, з льодяником та фото у руках, вона вибігла на вулицю і не знайшла свою групу, щоб далі разом продовжити програму. Хвилюватися не було чого - орієнтувалася на місцевості Аліса чітко і тому далі самостійно пішла роздивлятися сільські дома та робити фото без біготні і метушні. В її групі зараз по програмі катання на санях із оленями. Той що! Чи вона мало бачила в своєму житті «оленів»!

А ось панорама була дивовижна: засніжені величні сосни, які підсвічувалися теплим світлом гірлянд. Ось - декоративний олень прямо у дворі якогось котеджу, ось - маленький сніговик. Ось … Аліса побачила дім із надписом «Поштове відділення Санта-Клауса».

Оце так! А в програмі не було відвідування пошти.

Аліса відкрила двері і опинилася в сучасному поштовому відділені, але замість працівників, одягнених в уніформу, побачила кілька Санта-Клаусів, вони були такі схожі між собою і тим головним Сантою, що ставало трішки моторошно. Це справді все відбувається? Чи може Аліса спить і все це їй наснилося?

Один із Санта-Клаусів побачив розгублену дівчину і помахав їй рукою. Аліса підійшла і замовила вітальну листівку для сина в Канаду. Потім поклала на листівку льодяник від головного Санти і фото з ним. Санта-поштар посміхнувся, дістав з-під столу маленьку коробочку і поклав туди все необхідне, поставив штемпель «Північне полярне коло», видав Алісі квитанцію, а посилку поклав на мініатюрний конвеєр.

Вона ще трохи прогулялася по засніженим вуличкам селища і пішла до свого готелю випити кави та відпочити. Аж ось перед самим готелем її ноги роз’їхалися на кризі, маленький клаптик був єдиним на усю локацію, але Аліса його знайшла і…гепнулася. Вона повільно піднялася, ступила на забиту ногу і:

- Ой, - вигукнула дівчина від болю і в цю мить чиїсь сильні руки підхопили її.

- Ойой! – Аліса спочатку відчула аромат чоловічого парфуму з нотками деревини, що їй завжди подобалося, а потім побачила рятівника і пролепетала, - Джордж Клуні?

Чоловік посміхнувся і відповів англійською з повільним північним акцентом:

- Йокінен Корхонен.

- Ви хто?

- Я власник готелю, в якому Ви зупинилася, - відповів Йокінен і повернувся спиною до вхідних дверей, щоб відкрити їх та занести поранену Білосніжку.

Аліса за кілька хвилин вже напів сиділа у своєму ліжку і з захопленням дивилася на нового знайомого. Він без підказок і прохань, приніс шматок криги з кухні та замотав його в рушник. А поки чоловік робив компрес на забите коліно, жіночка з кухні, Аліса її бачила там на сніданку, закотила тацю з підносом в номер. На великій тарілці була купа різдвяного імбирного печива, прикрашеного білою глазур’ю, поруч із печивом – дві склянки напою, з яких парував сивий димок. Напій по виду був схожий на звичний для Аліси, глінтвейн.

Йокінен щось сказав жіночці фінською, після чого вона уважно подивилася на дівчину і вийшла з номера.

Аліса сьорбала гарячий напій і не відводила погляду від Йокінена. Її серце калатало так, наче мало ось-ось вистрибнути з грудей. Щось у його спокійних рухах і зосередженості, з якою він турботливо прикладав компрес, зачепило її за живе. Його уважність і легка, ненав'язлива впевненість у кожному жесті здавалися їй майже магічними.

Вона крадькома вивчала його профіль: чітка лінія щелепи, спокійний погляд, у якому ховалося щось тепле, майже затишне. Його голос… його аромат… Аліса зненацька зловила себе на тому, що усміхається, намагаючись зупинити хвилю щастя, яка несподівано захопила її з головою.

"Що зі мною?" — подумала вона, не відриваючи очей. Вона бачила його вперше в житті, але вже відчувала, як кожен його рух стає для неї чимось важливим. Її внутрішній голос намагався переконати, що це лише втома і шок після випадку, але серце говорило інше.

Теплий аромат імбирного печива та спецій із напою змішався з тихим потріскуванням дров у каміні, який він розтопив. Ця мить була такою простою, але водночас вона відчувала себе героїнею якоїсь неймовірної зимової казки. Йокінен підняв на неї очі й мимохідь усміхнувся, і в цей момент вона зрозуміла: її вже безповоротно потягнуло в цей сніговий вихор почуттів…

Далі буде…