Як оживають казки

Догоряє багаття. Здригаюся – чи то від холоду, чи то від тиші, яка ось-ось заморозить душу. Знову занесло мене до якоїсь Творцем проклятої місцини…

Про пошуки більш підходящого місця для ночівлі й думати годі: вже зовсім темно, та й ноги не велять – надто змучилися за довгий тяжкий день.

Поволі занурююся у дрімоту. Вона сильніша за мертвотно-холодну тишу, що заполонила все навколо. Вона тепла й добра, немов чийсь ніжний дотик…

Мені сниться незвичайний сон – без картинок. М'який Голос починає говорити, й слова сплітаються в казку – чудернацьку, несхожу на жодну іншу.

Голос цей здається таким знайомим… Ніби хтось, кого я давно забула, через роки, через Вічність знову заговорив зі мною. Хтось рідний. Хтось, із ким не страшна мені жодна темрява. Жодний холод…

«За давніх-давніх часів це було, – говорив неквапно Голос. – Жили на світі річка на ім'я Пемуя та озеро, яке звалося Хокі.

Безтурботно бігла юна Пемуя, куди хотіла. Отак минали дні й ночі, аж поки не почула річка поклик якогось незнайомця. Поклик цей був сильний, але ніжний. І принадний, мов чудесна музика…

- Хто це? – прошепотіла заворожена Пемуя. – Може, ти знаєш, друже мій Вітре?

- Це Хокі, озеро, – відповів Вітер. – Він почув одного разу твій дзвінкий сміх та покохав тебе всім серцем.

- Де він? Чи довго бігти? – видихнула одурманена щастям Пемуя.

- Ні, недовго, – прошелестів Вітер. – Я покажу тобі дорогу. Не відставай!

Ось так зустрілися дві душі, яким судилося бути разом на віки вічні. Так завжди буває. Якщо двоє, Він і Вона, одного разу покохали одне одного, то душі їхні не розлучаються ніколи. На цьому й тримається світ – на перемозі Любові над Смертю.

Але закохані часто коять помилки, – дуже страшні помилки, яким немає виправдання й прощення. Хокі та Пемуя теж зробили таку помилку.

Не було межі їхньому щастю, коли вони нарешті зустрілися. Зашуміли, завирували височенні хвилі на озері Хокі, яке раніше й не знало, що таке буря. В шаленому вирі закружляли, поєднавшись, закохані річка та озеро… І не помітили вони, що плив саме у цей час озером човник. І було в тому човнику двоє молодих людей. Він і вона. Дві душі, яким судилося бути разом у Вічності.

Люди загинули. І розгнівався, побачивши це, Творець світу на Хокі й Пемую. І в одну мить висохла річка та обміліло озеро. І душі їхні постали перед Ним, Творцем усього сущого.

Що Він сказав їм – навіть мені невідомо. Проте знаю я, на яку кару вони приречені.

Вже багато-багато разів з'являвся на світ Хокі – то в подобі людській, то у звіриній, то у пташиній, – ніколи не доживаючи до старості. І кожна його передчасна смерть поєднувала дві душі, які до цього не знали нічого одна про одну, – дві душі, яким судилося ніколи не розлучатись.

І щоразу – рівно за дев'ять днів до призначеного Творцем дня смерті Хокі – приходила до нього Пемуя, щоб підготувати його до переходу крізь ворота Вічності.

А ще відомо мені, що кара ця має свій строк. І має настати час, коли вони повернуться сюди, щоб стати такими, як були за сивої давнини».

Я прокидаюся від сліз, що потоками ллються з очей. Чому я плачу? Тому що почула цей Голос? Чи тому, що раптом відчула, яка страшенна туга все життя мучить мене? Туга за тим, з яким мене одного разу й навіки поєднає Кохання… Я ще не знаю його. Але ж мусить він десь бу…

Завмираю з відкритим ротом, в одну мить забувши, про що думала. Чую-бо звук, якого просто не повинно тут бути.

Гучне дзюркотіння води…

Звук цей усе наростає, і ось я вже бачу просто перед собою сяйливу стіну води. І раптом розумію, що за мить хвиля ця накриє мене, і…

«Оце так хале…» – миготить уривок думки, після котрого все…

Завмирає.

До мене нарешті доходить, що водяна стіна, яка наді мною нависла, не рухається. Чекає…

Щодуху тікаю з дороги Озера й Річки. Падаю на м'яку травичку, що хтозна-звідки тут узялася…

А цвіркуни ж виспівують… Як вони тут опинилися? Та ще й жаби одна одну перекрикують, мов скажені. Радіють…

А й справді – як тут не радіти? Передражнюю жаб – виходить навіть голосніше. Вони ображено замовкають, але ненадовго.

Засинаю під співи щасливих Річки та Озера. Сплю до ранку – без сновидінь.