Оборона дому

— Доманю, люба, ну от скажи… Якого дива?! Я щойно все прибрав, порозкладав, а вони знов! – сплеснув руками Домовий.

— Ти чого? Хіба не бачиш? Люди складаються… Так небезпечно ж… кругом Треба їм негайно виїжджати… - Доманя вже кілька тижнів не могла всидіти на одному місці. Новини зусібіч нападали на неї, не давали спокійно жити, виконувати свою роботу.

— А ми виходить з тобою будемо захищати дім… люба, ми ніколи його не кинемо

— Та звісно ж що не кинемо. А вони перебудуть трішки і повернуться… - вона стерла дрібну сльозину, що зрадницьки покотилась по щоці. Знала, що чоловік не виносив її сліз.

— Ну то як з’їдуть ми почнемо готувати дім до оборони. Я ж не дарма вчився колись на курсах… знаю ж бо як це робиться, - на його обличчі замість люті і розгубленості з’явилась ледве вловила усмішечка. Що-що, а чоловіки хоч і домові як не воювати, а готуватися до оборони вміють… все ж дім – то наша фортеця. І фортецею лишиться до кінця.

Коли за людьми зачинилися двері, Доманя ще довго не могла стримати сліз. Боялась, що господарі не повернуться… А їм же із чоловіком так подобались їхні господарі… подобалось як господар випилював із дерева цікаві речі – що для дому, а що й дарував чи зрідка продавав… як він наспівував, як очі в нього горіли, коли займався тією справою… Доманя впізнавала у господарі люблячого такого наче свого наче рідного чоловіка. А коли господинька висаджувала квіти перед домом… як тоді її чоловік замилувано дивився на ті квіти, на її плавні рухи.. Й вона, Доманя не раз допомагала господині садити ті квіти й доглядати їх. Їм добре тут жилося. Господарі були дбайливі, тому допомагати їм – задоволення. Робота не складна. І дітей тому відправили у новий будинок, що господар із господинею допомогли звести їх дітям. Отак і зароджуються династії домовиків… Хай іти будуть господарювати при добрих господарях. Вони ж домовики так само господарі в хаті… не дарма її чоловіка звуть іноді господар… так і звуть. А він же й господар… глядів цей будинок ще від того часу як його збудували. Тут все рідне. І це рідне єдине, що у них є. Нікому не дозволять зруйнувати його. Це не матеріальні статки, не майно, це набагато більше… це життя. Все що є. Тут живуть спогади. Тож…

Домовик натяг на себе серйозний вигляд і пішов шукати по хаті, перебирати речі… він бачив, що господарі взяли лише все найпотрібніше... Подумав що сумно їм буде без їхніх речей. Але нічого не поробиш уже. Валізи і рюкзаки спаковані. Господарі вже йдуть від будинку. Змінити нічого не можна. Але можна сподіватися, що вони хутко повернуться. Домовий стояв у промінні ще несміливого весняного сонця, що пробилось ледве за кілька останніх тижнів і думав… сподівався, що господарі швидко вернуться. Перебирати залишені речі не було сил. Він прокручував у пам’яті всі знання, набуті колись. Згадував свою сувору викладачку домової оборони. Ох, вона викладала всі оборонні курси краще ніж чоловіки, вона була дужа, сувора, і зовсім наче не Дманя… а істинно чоловік. Але… ходила у темній спідниці, у хусточці зате із довжелезною темного дерева указкою. І не раз неслухам діставалося від її указки. А він хоч і любив робити щось нете, але ніколи під роздачу не потрапляв, бо старанно вчився. У ньому було видно вже господаря, якого й на практику у будинок хоч зараз відправляй. І відправили… завдяки цій викладачці домової оборони він потрапив у цей будинок. А тут познайомився із своєю теперішньою любою Доманею… і вони разом вже ціле життя. Пліч-о-пліч. І ще б одне прожити разом життя.

У домі звичайно ж лишилися продукти. Домовий подумав, що не дарма він вчився на курсах захисту дому і зможе все ж таки щось із цим зробити… звичайно, коли то було. Вчив це все він давно. Але… навички тим паче у господарів ніколи не втрачаються. Тому вирішив, що все зможе. Не пробачить собі, як не захистить свою фортецю. Він поки шукав те, з чого можна зробити труту думав про своїх дітей, котрі разом за хазяйськими дітьми розійшлися у інші будинки… а чи вміють його діти все це робити… А чи уважно вони слухали на курсах і чи зможуть відтворити все те, чому навчилися і чому він сам учив їх. Але бачив як поряд із ним бігає Доманя, шукаючи все потрібне, приносячи з комори горілку, яку господарі залишили тут ще кілька років тому бо планувалося велике свято… а свята не сталося. Доманя допомагала йому зробити так само свято… Вони тепер могли проявити себе як захисники. І робили все як слід. І діти з того ж роду походять…. Тому нема жодних причини хвилюватися за те, що вони чогось не зможуть. У будинку є все. Із всього що тут лишилося можна зробити ворогам «теплий» прийом. Для цього потрібно ще трішки щурячої труйки, різних ліків у великих дозах, всіх можливих отрут, навіть мийного засобу…

Іноді Доманя із чоловіком готували господарям сніданок. Це траплялося рідко, зазвичай вони тільки допомагали їм, але бували такі моменти, коли дуже і дуже хотілося порадувати своїх господарів, або ж коли їм було настільки ніколи чи сутужно, що домові йшли на цей крок. А тепер сніданок готували з іншої причини…. Може то був і не сніданок… але час покаже.

Для домовика який старанно у молоді свої літа вчився на курсах захисту дому, було очевидно, що обмежитися папірцем із написом, що отрута тут скрізь – не вихід. Бо могли ж і перевірити… ккурси із захисту дому, то серйозна інстанція. Без них жодного домовика у жоден пристойний дім на практику не пустять. Тому це золотий стандарт, проба якості…

Ну то й щоб перевірили і то вже було точно, аби точно знайшли у його фортеці смерть… а продукти все одно не витримають, не доживуть до приїзду господарів… та й краще таке рішення. Домовий давно вже не брав на себе такої відповідальності. Але треба було наважуватись. Для них все хазяйське добро нажите працею то і їхнє добро. За інших обставин господарі їх би не зрозуміли. Вони жили завжди у злагоді, завше допомагали одне одному і дарували лише теплі і радісні емоції, дивуючи одне одного турботою.

За кілька годин роботи вони із Доманею виставили на стіл кілька пляшок горілки, карафу із водою(в яку додали Каптопресу цілу пачку), і багато-багато таким самим чином обробленої їжі. Їх завдання було виконане. Фортецю до оборони підготували. Із харчово-кулінарних прийомів це було все. Отрута і неправильно приготовані, замовлені Доманею продукти – то верх майстерності. Тут їх навчання в купі із стресом від суворої вчительки пішло на користь і дало свої плоди.

Вони стільки років прожили тут, що вирішили захистити свій будинок не тільки так. Мали ще оборонну магію. Її не багато, вона не надто помітна й зовсім вже не вражаюча. Але дієва. Тричі обійшли навколо будинку, замовляючи кожен куточок, кожну грудочку землі навколо будинку, кожен кущик і рослинку, деревце – що мали зберегтися, заквітнути для їх господарів і для них. Вони стояли проти сонця узявшись за руки… Вічні господарі цього будинку, його захисники і оборонці… Мудрими і сяйливими чи то від сліз чи від виконаного обов’язку очима – дивилися на світ, чекаючи перемоги і повернення своїх господарів Додому.

04.05.2022