"Сон?"

Вона ніколи не чекала особливого дня для того, аби бути щасливою. Та того ранку прокинулась із ледь помітним тремтінням, наче від хвилювання. А все через цей дивний аромат запашних троянд. Такий солодкий і такий реальний. Вона збагнула, що дихає повільно, на повні груди. І байдуже, що то лише залишки п’янкого сновидіння.

Їй знову снився він: красивий, загадковий, незбагненний.

—Ти знаєш, що в кожного морозного завитка є своє значення? — спитав кароокий молодик, змушуючи її спертись на стіл і показуючи на вікно. Вона засміялась і вирішила підіграти:

— Немов своя мова?

— Еге ж. Поглянь-но сюди. Оцей, з колючими шипами, означає — гордість; оцей, немов усіяний зірками — бажання; а ось ці, з заокругленими лініями— любов, — і його очі, замість вікна, спинились на її вустах.

Дівчина не стала сором’язливо відвертатись, натомість її пальці, стрімко долаючи простір, лягли просто йому на губи. Змушуючи мовчати. Тремтливий дурман, спадаючий з вій, питання чи відповідь? Легкий кивок — невимовлений дозвіл. Пучки, майже опалені його гарячим подихом, нарешті, звільнили місце вустам. Вимогливий, короткий поцілунок, лишень початок. Відповідаючи, поступаючись, дозволяючи більше чи вимагаючи? Шкіра стиснулася під пестощами холодних рук, а жалібний стогін змазався жадібною ніжністю. Його губи зісковзнули вниз плавно і ніжно, немов сніжинка, що, впавши на гаряче тіло, миттю перетворилася у краплю поспішаючи далі: на підборіддя, шию, ключиці, груди, живіт. Її нігті неконтрольовано впилися в плечі, як тільки він втягнув ніжну шкіру, змушуючи судинки під нею розбігтись яскравим, нерівномірним маревом. Зірваний стогін, цього разу, прозвучав майже синхронним каноном. Норовливий ґудзик, що не піддався — полетів відірваний вниз. Речей немає. Наче й ніколи не було. Його вуста мандрували по відомому, немов завчасно прокладеному шляху. Так вправно й чуттєво, що дихання дівчини перетворилося в шипіння крізь стиснуті від нетерпіння й очікування зуби. Захоплена, загублена, вона відхилилася на спину, збиваючи велику кришталеву вазу. Дзвін кришталю висмикнув її зі сну, залишивши лише несамовитий запах троянд…

Лютневий ранок по-особливому оздобив памороззю вікна машин і вітрини. Йдучи на роботу, вона з цікавістю вивчала нові візерунки, милуючись чи шукаючи? Та раптом дівчина вражено зупинилась, вихоплена з думок і звичної ранкової рутини. Квітковий магазин. А у вітрині — розкішний букет червоних троянд.

«Сама собі? Коли попереду ще цілий робочий день? Без жодного приводу?» — дівчина невпевнено закусила губу. Дзвіночок сповістив флориста про відвідувача, і високий кароокий чоловік з посмішкою привітався:

— Доброго ранку, вам допомогти?

Дівчина оторопіло застигла, а потім, недоречно зашарівшись, попросила:

— Букет з вітрини, будь ласка.

Зрештою, вона ніколи не чекала особливого дня для того, аби бути щасливою.