Чи був ти хорошим хлопчиком, мій король?

У застуджені двері затрапезного пабу південної Луїзіани з геть затертою назвою на посірілій вивісці раптом ввалилася колоритна парочка: тендітний, виключно мініатюрний блондинчик, схожий на шведа, причому неабиякої зовнішності, і величезна мускулиста чорношкіра, напевно самба, зі задоволеною усмішкою від вуха до вуха. Кіенн відірвав каламутний погляд від брудного стакана і ледве не задихнувся.

Білявого він знав достеменно: трохи біснуватий нікс на ім’я Ньолді. Хто і що саме зробило нікса Ньолді трохи біснуватим дуже хотілося забути, але такої розкоші як вміння забувати Кіеннові не подарували.

А ось чорношкіру кельпі він, як ні дивно, бачив вперше. Ну, не міг же він бути відсутній так довго, щоб ця шикарна кобилка встигла народитися, та ще й вимахати ось у таку!

Чи міг?

Найабсурдніше, що обидва вирядилися у ці потворні різдвяні светри, нікс навісив на підборіддя дешеву синтетичну бороду Санта-Клауса і червоний ковпак на маківку, а кельпі намотала на масивну шию смугастий червоно-зелений шарф і начепила на голову оленячі ріжки. Ото так, кельпі з оленячими ріжками, хиба їй своїх замало.

Першим бажанням, треба сказати, було непомітно сповзти під стіл. Що, безумовно, тупо і безглуздо, але більша частина Кіенна все ще не жадала попадатися на очі колишнім підданим, оскільки точно не чекала від них ані любові, ані милосердя. Другим, не менш нісенітним — кинутись їм назустріч. Хрін його знає навіщо. Мабуть, зовсім вже дах посунувся у цьому його, гм, нібито добровільному вигнанні.

Утім, ані в тому, ані в іншому не було потреби — парочка вже прямувала до нього. Причому радісно махаючи руками.

Взагалі, дивацтва не закінчувалися на вже згаданому. Дивувало ще й те, як ці двоє горнулися одне до одного, хоча височенна широкоплеча кобила достеменно не входила у категорію дівчат, до яких зазвичай відчував нездоровий потяг нікс. Ну ніяк. Хоча, звісно, деякі речі все ж інколи змінюються. Мабуть, навіть у Маг Меллі.

Але цього Кіенн обдумати не встиг. Воно й думалося ж після трьох стаканів віскі не дуже.

Кельпі усадила свою конячу дупу прямо напроти нього, а нікс, нітрохи не бентежачись, прилаштувався у неї на колінах.

— Щасливого Йоля, мій король! — так і сяючи від радості, ніби різдвяна ялинка, привітав Кіенна нікс.

Ага. Я просто добухався до білої гарячки. Не інакше. А у дурдом якось зовсім не хочеться.

Кельпі сяйнула величезними білими зубами:

— І щасливого Нового… який це тут у тебе? — Вона на пів хвилини підвисла, схоже, зосереджено рахуючи. З арифметикою у неї явно було туго.

Ньолді не перебивав і не підказував, дивлячись на неї з обожнюванням.

— Во! — нарешті знайшла кобилка. — 2012-го!

— До речі, кінця світу у наступному році не буде, — швидко додав нікс. — І це точно. Можу запевнити.

— А шкода, — пробурчав Кіенн, знову приклавшись до стакана. Білочка так білочка, що вже зробиш.

Підійшла тутешня пампушечка-офіціантка і запитливо втупилась у новоприбулих.

— Може, по пиву? — діловито запропонувала кельпі. — За зустріч і… ну, ніби за нове знайомство? Повторне.

Кіенн подумки вилаявся на херню, яку обидва несуть, але перспектива «по-пиву» йому сподобалася — свої гроші він сьогодні пропив до останнього пенса, а клієнтури щось не намічалось.

— Сем, він же й без того у дупель, — прошепотів у вухо чорношкірій нікс.

Ось що-що, а слух у Кіенна все ще був тонкий, музичний, як то і властиво сідам.

Сем. Незвичне ім’я як для кельпі. Вона надає перевагу земному прізвиську?

Кельпі Сем тільки відмахнулася своєю величезною п’ятірнею:

— Від одного пива вже гірше не стане.

І у цьому Кіенн був з нею повністю солідарний.

— Три пінти, — підсумувала Сем. — І… є у вас сосиски?

Офіціантка невиразно кивнула.

— Тоді три пінти і три дюжини сосисок. Гарячих, будь ласка. З гострим чилі.

Ого, схоже, зараз ще й пожерти задарма можна буде. Від думки про гарячі сосиски з гострим соусом рот так і наповнився слиною.

А чорношкіра на цьому не зупинилася:

— З булками. Або підсмаженими тостами. І взагалі, котику, тягни сюди все, що у вас є: крекери, чипси, горішки солоні — давай, давай! Ми голодні.

Намічався справжній бенкет.

Пиво і чипси, звісно, з’явилися першими. І вони випили. І гірше дійсно не стало. Правда, краще теж не особо, але цю проблему швидко вирішили смажені на грилі сосиски та чилі, від якого аж сльози текли. На те, що булки позавчорашні, можна було вже не звертати уваги, але Сем не вгамувалася, поки їм не притарабанили сендвічів з шинкою та арахісовим маслом, кільця цибулі у клярі, яєшню з беконом — і ще по пиву.

А нікс тим часом почав розповідати.

І ніс таку дику маячню, що інакше, як на делірій це ні на що списати не виходило. Мовляв, сами вони з’явилися сюди з 2025-го, ну, за тутешнім календарем, зрозуміло. А по нашому, ніби, у них там пішов другий Бельтане від вторинного правління короля Ллевеліса Де Данаана — це що, як другий президентський термін? І що нібито кінець світу й справді ледь не стався, тільки не у 2012-му, а трохи пізніше, але сумісними — не менш як героїчними! — зусиллями його вдалося запобігти. І що, мовляв, саме він, Кіенн майбутнього, зіграв у цьому немалу роль. Тільки хрін поймеш: позитивну чи негативну?

І найголовніше: що у результаті того катаклізму, що в них відбувся, час розшарувався, як ніготь після удару молотком. Так що крізь утворені таким чином дірки стало можливо ходити у минуле як у сусідній бордель. Гоп! — і ти у 2011-му! Чи взагалі в альтернативній гілці історії.

Коротше, як би не було у Кіенна його вбудованої сирени оповіщення про брехню, він би точно вирішив, що йому безпардонно чіпляють китайську локшину на вуха. Тому Кіенн все ж подумки схилявся до версії, що нікс остаточно поїхав. І, мабуть, зв’язався з тою ж божевільною, тому що кельпі йому з готовністю підтакувала та додавала запальних коментарів.

Але сосиски, лук та шинка все одно зараз цікавили Кіенна значно більше. Тому баляндраси навіженої парочки він слухав у пів вуха й ані словом не заперечував — поки будеш заперечувати, ця здорова кобила стріскає твою порцію.

У результаті ту частину, де, мабуть, пояснювалось, на якого біса вони приперлися до нього в понурий грудень 2011-го, якраз перед сраним Новим роком, Кіенн банально прослухав. Нібито був у цьому якійсь сакральний сенс, а може й просто по приколу, чи лисий фомор його знає що.

А потім звідкись узялося третє пиво, і зробилося зовсім добре, і вже остаточно по фігу хто вони такі, хоч замаскований Санта-Клаус та різдвяний олень Рудольф. Чи одноокий пройдисвіт Одін, він же Йольській Господар, і Йольській Козел Йоулупуккі.

І чомусь примарилося, що так воно і є, а сидять вони не у задрипаному смердючому барі Луїзіани, а чи то у той їхньої казковій країні Лапландії, на Північному полюсі, чи то навіть у чарівному сідхі Краю Пагорбів. І Йоулупуккі, він же олень Рудольф, вона ж чорношкіра кельпі Сем, старанно розпитує, чи був він хорошим хлопчиком цього року. А Санта-Клаус, тобто старий Одін — чи був він відважним воїном.

Тільки ані тим, ані іншим Кіенн, ясна річ, з роду не бував, тому, за всіма правилами, світить йому не мішок цукерок, презервативів чи виграшних лотерейних білетів, а палкою по дупі. І, зважаючи на зріст та комплекцію Йоулупуккі, перспектива його не приваблювала.

— Ну є ж тобі хоч чимось похвалитися? — не вгамовувалась Сем. — На Йоль, кажуть, вихвалятися заведено. Важливий ритуал. Магічний.

Похвалитися?

Кіенн втупився у пустий бокал. Хвилини три думав. Потім підвів голову:

— Я вижив.

— Ого! — Чорношкіра схвально хлопнула його по плечу. — Це серйозна заява! Ти крутий! За це варто випити!

І у кухлю знову звідкись взялося пиво. Чи, може, хмільний мед. Не виключно навіть, що Мед Поезії.

— Думай ще, чуваче! — підбадьорювала його кельпі. — Ну, чи давай розкажи, що ти плануєш зробити у новому році?

— Вижити? — невпевнено підвів брову Кіенн.

Вона грюкнула кулаком по столу:

— Е, ні! Так не годиться! Що за тон? — І, грюкнувши ще раз, безкомпромісно заявила: — Вижити!

А хороша кобилка, подумалося Кіеннові. Я б на ній покатався. Він відсунув кухоль від краю стола і незграбно повторив її перформанс:

— Вижити!

— Во! Відмінно, чуваче! Звучить як план. Дай п’ять!

— Що ще? — Це вже Ньолді-Одін-Санта причепився. — Якій твій другий план, Кіенне?

Тут би з першим впоратися… Але Кіенн починав добирати смаку.

— Послати всіх на хер.

— Чий? — дивилася на нього в упор Сем.

— По хер. Хоч і на мій, в мене довгий.

Чорношкіра заливисто зареготала:

— Прийнято! Давай ще один. Надо хоча б три, магічне число.

Та в них тут у будь-яке число плюнь, і воно магічне буде!

Кіенн виразно постукав по пустому бокалу. Кельпі з розумінням кивнула, і, відвернувшись, помахала комусь невидимому, напевно, чарівному виночерпію.

Вони випили знову. Кіенн вже не розумів, як в нього стільки влізає.

І раптом — понесло:

— В порнушці піті зніматися. Зробитися суперзіркою, сколотити мільйон баксів, перетрахати всіх гарячих тьолочок Америки, рвонути з турне в Європу… Потім купити літак - і додому. У Маг Мелл. Першим класом. Можна відразу у цей ваш 2025-й, другий Бельтане правління короля Ллевеліса Де Данаана. Годиться план?

— А то ж! — задоволено гигикнула Сем-Рудольф-Йоулупуккі та знову цокнулася з ним величезним бокалом відмінного темного елю, майже як вересовий мед, там, удома. — Так і буде, мій король! Так все і буде!