Як Парасолька зустріла Гору

Жила собі Парасолька. Вона справно виконувала свою роботу, захищаючи власницю від дощу, ніколи не скаржилась і виглядала цілком задоволеною. Але щоразу, як розсіювались хмари, Парасолька з сумом дивилась на яскравий пейзаж за вікном. Сонячні промені лоскотали травичку і різнобарвні квіти, про щось перешіптувались з листочками дерев і створювали чудернацькі тіні на землі і стінах багатоповерхівок.

А десь вдалині, подалі від міста, височіла гора, одягнена в кофту з вічнозелених дерев. Власниця до гори не їздила, тож Парасольці лишалось тільки зітхати, уявляючи неймовірні краєвиди, що приховувала та величезна купа каміння.

Одного вітряного дня, коли хазяйка пішла на роботу, Парасолька залізла на підвіконня, виглянула назовні, а потім раптово розкрилась і злетіла. Це було неймовірно! Всі її мрії і сподівання нарешті стали такими реальними! Вітер ніби прочитав її думки і відносив Парасольку далі від міста, поки не зустрів величезну перешкоду.

– Посунься! – скомандувала Парасолька горі.

– І не подумаю, – відповіла Гора, ще й позіхнула.

– Чого ти така вперта? – трохи спокійніше спитала Парасолька.

Гора нічого не відповіла, буцімто вважала Парасольку лиш набридливою комахою, не вартою уваги.

– Дай хоч разок подивитись, що за тобою, – вмовляла Парасолька. – Ну, будь ласка. Я так давно мрію побачити світ…

– Мрієш? – розсміялась Гора. – Ти не можеш мріяти! Ти створена лише для захисту від дощу!

– Не кажи так! – Парасолька ледь не плакала.

– Чому? Бо тебе це засмучує? – продовжувала тиснути Гора. – Мрії для ледарів! Б’юся об заклад, що твоє місце вже зайняла інша!

– Неправда!

Парасолька діждалася попутного вітру і полетіла додому. Але там на неї вже чекала несподіванка. Гора була права – її замінили іншою. Новенька була стильною, кольоровою, ще й якісно зробленою. Не те, що Парасолька – звичайна чорна китайська підробка, куплена поспіхом на базарі.

І Парасольку охопив такий сум, що словами не передати. Вона мала нормальне життя, але захотіла більшого, і тепер все втратила через власні фантазії. Побачити світ? Що за маячня?! Кому взагалі потрібні ті мрії?!

З такими роздумами Парасолька покотилася по місту і ледь не потрапила під машину, але повітряним потоком її підняло вище, а там вже й вітром підхопило і знов віднесло до Гори. Парасолька зачепилась руків’ям за гілку найближчого дерева і повисла, в очікуванні свого кінця.

– Що, таки замінили? – зловтішалася Гора. – Я ж казала, що так і буде!

– Казала… – відповіла Парасолька з ноткою безнадії в голосі.

– То навіщо ти знову сюди припхалася?

– Бо ти моя єдина подруга…

– Яка я тобі, в дідька, по…?

Гора так і замовкла на півслові. Подруга. Як давно вона не чула цього слова? Рік? Два? Більше? Колись вона вся була вкрита деревами, і на ній кипіло життя. Пташки двічі на день співали свої пісні, звірі шукали собі поживу і копали нори в землі. А потім прийшли люди і вирубали майже всі дерева, залишивши тільки невелику «кофту» біля підніжжя.

З тих пір пройшло багато часу. Гора звиклась з самотністю. Навіть втішала себе, що нарешті здихалась набридливих створінь. Аж допоки не прилетіла Парасолька і не порушила її спокій.

«І коли я стала такою черствою? – подумала Гора. – Колись і в мене були мрії, але я так і не зрушила з місця. Всі вважали мене божевільною, і я сама відмовилась від себе. Але ця дуринда…»

– Піднімайся! – Гора звернулась до Парасольки.

– Немає сенсу…

– То ти так запросто відмовишся від своїх мрій?

– Ти ж сама казала, що мрії для ледарів…

– Але тільки справжнім сміливцям не забракне духу втілити їх у життя! – Гора намагалась підбадьорити Парасольку. – Вибач мені, будь ласка.

– Ти вважаєш, що я справді можу побачити світ? Я ж звичайна Парасолька.

– Твої мрії вже зробили тебе незвичайною! – відповіла Гора. – Тож як довго ти ще збираєшся тут стирчати?

– А як же ти? Давай разом подорожувати!

– Я би залюбки пішла з тобою, але можу переміщатись лише на 1-2 мм на рік.

– Тоді я теж залишуся! – рішуче відповіла Парасолька.

– І хто тобі дозволить?! – Гора призвала вітер, який підхопив Парасольку і підняв її високо в небо. – Лети, Парасолько! Здійснюй свої мрії!

– Я обов’язково повернусь і розповім усе-усе!

– Чекатиму з нетерпінням!

Гора довго слідкувала за Парасолькою, поки та не стала лиш чорною цяткою, а потім і зовсім зникла за обрієм. І нарешті за багато років Гора відчула себе щасливою.