МІЙ ЧАРІВНИК

Я чую голоси батьків, вони на кухні обговорюють, що ще треба докупити до свята.

Сьогодні 31 грудня. Новий рік. Люблю цей час чудес та чарівництва. Мені всього 16 років і я сповнена надій.

- Навіщо купувати ялинку? Юля вже доросла, можна обійтися вже й без ялинки! - раптом чую голос мами.

В одну мить я опиняюся на кухні і обурено кажу:

- Ну і що, що я доросла? Що ж це за Новий рік без ялинки? Це головний атрибут цього свята!

Посперечавшись із нею ще якийсь час, я зрозуміла, що свята не буде. Засмучена, повернулася я до кімнати, настрій зник.

Тато одягся і пішов у магазин. Мама на кухні щось готувала до святкового столу, а я сумно займалася прибиранням.

Через півгодини дзвінок у двері. Відкриваю… А на мене падає пухнаста лісова красуня! І нікого немає. Дивлюся за дверима, оглядаю сходову клітину у пошуках батька. Я ж знаю, що це його рук справа. Тільки мої пошуки не мали успіху. З радістю заношу ялинку до квартири.

Через якийсь час приходить тато, бачить колючу красуню і здивовано так вимовляє:

- О, ялинка! Сама прийшла?

- Сама, - відповідаю посміхаючись. Кидаюся йому на шию і шепочу на вухо: «Дякую!».

А він із серйозним виглядом говорить:

- А я тут причому? Вона ж сама прийшла.

Це було одне з найкращих свят у моєму житті.

Зараз оглядаючись в минуле, я дуже вдячна татові за це чаклунство. Воно має бути в житті кожної дитини, навіть тої, яка вже подорослішала. І нехай мого чарівника вже немає з нами, а я досі вбираю ялинку і вірю в дива.