МОРОК

Ніч повільно опускалась на і так похмуре місто. Хлопчик грався на дитячому майданчику один: "Дивно,- подумав Влад розглядаючись навколо. А де мати, чи батько чи хоча б сестра- брат?"

– Агов малий, ти чий?

Хлопчик підняв на нього свої пильні, великі, сині очі:

– Мамин – просто відповів. Потім зітхнув і сів на край пісочниці

– А де вона, твоя мама? Знаєш хлопче, нині небезпечно гуляти самому – і він присів навколішки біля хлопченяти і тихо майже пошепки продовжував, – небезпечний маніак орудує в цьому місті. Діти пропадають!...Де ти живеш? Давай проведу додому. Скільки тобі років?

– Мені 8 років. Я Платон. А сестрі Ані 5 років. Ми самі. Мама пішла в магазин і ще не повернулась. Давно пішла. А тато? Його більше немає з нами.

– Де живеш, хлопче?

– За містом!

І раптом з дальньої лавочки на майданчику встала маленька дівчинка і підійшла до них:

– Платон, я хочу до мами! – заплакала вона, наближаючись до них і не зводячи настороженого погляду із Влада – А це хто?

– Пішли малі знайдемо вашу маму! – Влад підхопив на руки дівчинку – але поїдемо автівкою. В який супермаркет пішла мама? Чому не взяла вас з собою?

– Я не знаю. Відвезіть нас додому, я покажу куди треба їхати.

У темені цей довірливий хлопчик навіть не побачив, або швидше не звернув уваги як хижо блиснули очі Влада:

– Мама дома – тихо зізнався Платон – ми пішли, бо були дуже голодні. Голод не тітка! Матуся пиячить, свариться, а коли все випиває, то просто спить. Після смерті тата, вона нічого нам не купує, навіть хліба. Дома скінчились сухарі і навіть цвілий хліб весь з'їли, і сирі макарони. До речі вони смачні і хрусткі. Ми з сестрою знайшли пару купюр у кишені куртки мами. Дійшли до міста, це недалеко. Хвилин 20 пішки. За ті гроші купили стакан какао в кіоску де каву продають, і круассан. Це було ще годин п’ять назад. Але їсти знову хочеться. А грошей уже немає. Аня весь час хоче спати, тому, що слабка і дуже голодна.

Влад нічого не відповідаючи, посадив дітей на заднє сидіння своєї автівки. Потім простягнув малій дві тонкі сосиски, і жменю цукерок вийнявши із пакету, що стояв на пасажирському сидінні, а також пластикову бутилку води і два банани. І раптом вже зручно вмостившись і сівши за кермо, завмер. Грізний голос його спинив. Влад не встиг закрити двері :

– Це чиї діти? – спитав патрульний, тримаючи дверцята його автівки – Дайте на перевірку ваш паспорт, чоловіче! А також документи на машину. І права покажіть будь-ласка.

– Ми поспішаємо. Мамі зле. І це наш тато! – спокійно і впевнено сказав Платон

– Так, так! Ось права! – підтвердив Влад, спочатку розгубившись. А потім тремтячою рукою він простягнув свої документи.

– Добре, їдьте! Просто ви ж знаєте!. Повинні були чути! Діти щезають, а потім їх знаходять мертвими. З вирізаними очима. Маньяк в нашому місті. Не спиняйтесь на нічній трасі. Нікого не підвозьте. Бережіть себе і дітей. Неспокійні часи.

– Добре, дякую – завів мотор Влад. І вони рушили.

– Слухай, малий. Навіщо ти збрехав?

– Мені здалося ви злякались. До речі дякую за їжу. Ми все вже з'їли, – і він повернув кульок з банановими шкуринками і обгортками від цукерок

– На здоров'я малий…Я злякався? Та ні, тобі здалося. Куди вас везти?

"Не спиняйтесь на трасі У НІЧНУ ГОДИНУ, НЕ ПІДВОЗЬТЕ ПІДОЗРІЛИХ НЕЗНАЙОМЦІВ” повторив подумки слова патрульного Влад і помітив, як закуняв хлопчик, зігрівшись. А поряд з ним заснула і дівчинка.

Ніч опустилась не раптово, а повільно, дбайливо огортаючи темінью осінні жовті дерева, і кущі, що юрбилися понад заміською дорогою. Тишком підглядав одним боком повний Місяць, ніби підморгуючи. Влад знав, куди він їде. Старий будинок, що дістався йому у спадок. Про який ніхто не знав. Цей хутір, будинок з літньою кухнею і хазяйскими спорудами, він отримав від родички, самотньої тітки, сестри матері. Син якої десь пропав, поїхавши на заробітки за бугор. Спочатку будинок стояв з закритими вікнами і заколоченними ставнями. Надійно забитими дверима. Та ось знадобився. Про існування цього таємного сховку знав лиш він і його друг Антон. Дорога густо заросла чагарником. Звичайно він недавно розчистив цю потайну стежку. Зробив у траві дві колеї від коліс своєї автівки. Їхав повільно.

Згодом заїхавши у двір, швидко вийшов, не зачиняючи дверей, щоб не розбудити дітей.

І подзвонив з мобільного, трішки відійшовши:

– Сьогодні в нас джек пот. Нам неймовірно пощастило! Антон не верещи! Так ми домовлялись, щоб я тимчасово заліг на дно, так я знаю, що нас шукають. Але.... Їх двоє. Хлопчик, 8 років і дівчинка. Голодні. Щось купи по дорозі. Матір п'яна. Де знайшов? На дитячому майданчику. Давай сідай в машину хутко їдь. Я на тебе чекаю. Дітей завтра доправим до лабораторії. Треба нирки? Є покупець? Скільки, скільки вже заплатив?Ого нічого собі! Олігарх він чи що…. Де, де ? Ще не в будинку? Зробиш ін'єкцію для страховки! Зігрілися та й сплять. Що роблять? Що зазвичай діти роблять вночі?

Влад повернувся до автівки..Раптом віддаляючись від машини промайнула ледь помітна тінь. Він на мить завмер, зупинився. Хлопчик стояв за його спиною:

– Навіщо ти нас сюди привіз?-- спитав Платон – ти і є той маньяк, що вбиває дітей? Продає їх органи. Нелегальний бізнес...Я знав, що це саме ти! Просто відчув. Коли приїде твій напарник?

– Що ти верзеш, малий? Повернись в машину і сиди тихо – Влад почав наближатись, тримаючи на готові травматичний пістолет, намацавши його рятівну холодну рукоять у своїй кишені.

– Ні! Це ти в пастці, наволоч! Хочеш відчути, те що відчувають твої жертви ? – хлопець почав наближатись, стаючи вищим. Підняв витягнуте лице у небо дивлячись і виючи на повний Місяць. Тіло його неприродно витягувалось, на руках з'явилися кігті і він підняв на Влада свої хижі зелені очі, які почали світитися в темноті.

– Згинь, нечисть! – почав втікати Влад, на ходу дістаючи пістолет і стріляючи у вовкулаку. Не заподіявши тому абсолютно ніякої шкоди. І не затримавши ні на мить. Чудовисько стало на чотири лапи і в один стрибок дістало свою жертву. Щелепи клацнули з моторошним звуком ламающихся шийних хрящів. Голова Влада з вирячиними від страху очима і відкритим ротом, останній раз сіпанулась і відкинулась набік, як іграшковий м'яч..У повітрі розійшовся липкий запах свіжої крові. На задньому сидінні автівки протерла очі дівчинка:

– Свіже м'ясо! – радісно вигукнула, міняючись, трансформуючись у таке ж саме чудовисько, що потрошило тіло Влада.

Вони підняли морди відірвавшись від трапези і потягнули носами повітря. Наближалась автівка, світячи фарами:

– Це здобич?

– Схоже, це мама. Я їй подзвонив. Включив геолокацію. Вона нас знайшла, – прохрипів вовкулака, більший за розмірами, – але зараз приїде і жертва. Не хвилюйся! Їсти маємо.

– І жити де маємо – кивнула на будинок маленька вовкулака

– Діти ви молодці! – до них наближалась мама, жінка швидко змінювала свій зовнішній вигляд – як давно ми не їли свіжини.

– Приєднуйся, мамо. Ми вже наїлись – по краю пащі вовкулаки-підлітка бігла тонка цівка крові.

А пошматоване тіло місцевого маніяка зменшилось вдвічі, лише біліли його костомахи. І вкотре монстри причаїлися зайшовши за хатину. Свою машину мама загнала подалі від будинку сховавши від того, хто мав з'явитися з хвилини на хвилину. Ще одна жертва, ще одна здобич...Хижо блимали із-за рогу хати три пари зелених очей.

Авто наближалось. Звідти вийшов кремезний чолов'яга:

– Де ти, Владе? Що за цирк? Чому не зустрічаєш?

Жах відобразився на його круглому обличчі, при світлі повного Місяця. Він побачив закривавлені останки свого напарника, хоч від них мало що лишилось. І ось перше чудовисько вигнувши спину вийшло зі свого сховку і прохрипіло:

– Що, Антоне? Лячно?

Очі у вовкулаки горіли люттю. Чоловік був на відстані двох стрибків.

Антон впав від несподіванки, піднявся, побіг з усіх сил. Бічним зором помітивши ще дві величезні тіні, що відділились від стіни будинку. Потім він зрозумів, що залишив автівку і біжить у іншому напрямку. А це був би його порятунок. Своїми тремтячими від жаху, ногами йому ніяк не втекти. І він побіг до машини. Йому здалося, що монстр зупинився і полінувася його наздоганяти. Але насправді вовкулаки уже втамували свій голод і відверто знущалися із своєї чергової жертви. Зробили вигляд, що переслідують, наздоганяють.

І лише коли Антон опинився в машині міцний удар здоровенної когтистої лапи розбив лобове скло його автівки. Дрібне скло врізалося у шкіру рук і обличчя. Антон не міг опанувати себе, бо ледь не втрачав свідомість. І раптом несамовитий біль, тріск кісток. І крик, що перейшов у передсмертне хрипіння. Вовкулака зімкнув челюсті і здобич, яку лихоманило і трясло почала зригувати фонтанами крові. Повільно згасали наповнені жахом очі Антона. Переможне виття розірвало тишу на коротку мить.

Ранок пролазив у щілини літньої кухні. Крізь місцями діряві старенькі і полинявші фіранки впали перші промені спокійного, осіннього сонця. За столом сиділи двоє дітей і їх мама. Чорнява, молода жінка з тонкими губами і великими синіми очима.

– Їх точно було тільки двоє? – спитала дівчинка, – і ми справді у безпеці?

– Бізнес вела ціла банда – сказала мама — тримали дітей тут у тій дальній кімнаті, самій сирій. А той другий козел, він медик. Колов їм сильне заспокійливе. Тоді непритомних дітей доправляли звідси до підпільної лабораторії. Де їм видаляли потрібні органи, печінку, нирки. Все що можна було продати на чорному ринку. А тіла віддавали назад цим двом монстрам. Що все виставляли, наче над мертвими дітками познущався маньяк. Вирізали очі, гортань...Завдяки нам жертв було не так і багато.

– Стільки? – поцікавився хлопчик у матері

– Четверо. Дівчинка і три хлопця. Але могло би бути значно більше. Грошей вони заробили і до речі зберігали тут у цьому будинку. У підвалі є сейф.

– Нам його відкрити , раз плюнити, – повідомила дівчинка, широко усміхаючись своїй матусі – особливо у період коли нам світить повний Місяць.

– Ми знайшли прихисток. І зможемо купувати у місцевих фермерів м'ясо. І іноді свіжу кров. На ковбаску-кров'янку – підморгнула мама, – Ми в безпеці, діти. І це головне. Нас ніхто не знайде. Але потрібно бути обережними. Перше правило – на людей ми не нападаємо. Максимум свіжини це заєць у лісі. Намагаємось один раз у повний Місяць проходити трансформацію. А далі п'ємо ліки, я приготувала на пів року запас. Буде боляче. Мучатиме спрага. Але це необхідно. Не забуваємо, як убили батька і інших наших рідних, як безжально мисливці усім нашим відтяли голови. Вони полюють, вони шукають. Друге правило ніяких друзів- однолітків. Живемо тихо, не привертаємо уваги. Платон піде до сільської школи і буде старанно вчитися. Я придумаю правдиву історію, як ми оселились на хуторі, і якими родичами доводилось колишнім господарям. Вовченята, вам все зрозуміло?

– Так мамочко!

Вона приголубила своїх діток. Пригорнула ніжно до серця. Гладила їх голівки і з любов'ю дивилася у чисті сині оченята.

Вони всі пили ароматний, трав'яний чай. Сімейну ранкову ідилію і навколишню тишу порушував лише своїм цоканням старий, настінний годинник,і далеке кукурікання запізнілих, картавих, сільських півнів.