Котлета для вовкулаки

До дому Миколи вони прийшли тільки надвечір. Ніхто у транспорті не бажав приймати до себе в салон якогось незрозумілого змарнілого собаку без повідка, тож шлях зайняв дещо більше часу, ніж чоловік розраховував.

- Заходь, - відкрив вампір двері своєму гостю.

Вовк невпевнено увійшов, розглядаючи обстановку. Це була звичайна стара квартира, яка хоч і потребувала косметичного ремонту, але все одно не була позбавлена шарму.

- Меблі не гризти, - командував господар, закриваючи за собою вихід на сходинкову клітку, - шпалери не бруднити, підлогу не псувати, - пройшов до поличок із взуттям. – По кутах не сцяти і не срати. Побачу – вилетиш звідси, як корок, - зняв туфлі і оглянув їх стан, після бійки із вовком.

Тварина ж відійшла трохи далі та розвернулася, почавши слідкувати за чоловіком.

- Ходімо, - полишив той зіпсоване взуття, надягнув домашні капці і пішов по коридору прямо. – Це – моя кімната, - вказав на зачинені дерев’яні двері праворуч. - Туди не заходити. Отут, - відкрив кімнату зліва. – санвузол. Обісциш – сам будеш прибирати. Отам, - вказав на прохід за особистою кімнатою, - вітальня. Отут - кухня. Нічого не псувати, не красти, не гризти, не сцяти, не дряпати, - опустив погляд до гостя. – Я зараз піду та куплю тобі їжі. Щоб коли я повернувся, мій дім був у такому самому стані, як зараз. Коли поїси – помиємо тебе, - відвернувся від вовка та кульгаючи зайшов у свою кімнату.

Звір провів його очима. Зовсім скоро, хазяїн вийшов у домашньому одязі та закрився у ванній. Обробив свої рани, перев’язав ногу із рукою, витер усю кров та включив бойлер. Після чого знову переодягнувся у вуличне вбрання, на цей раз обравши спортивний костюм. Заглянув у холодильник, провівши швидку ревізію, узяв барсетку та пішов. Вовк ліг на килимок для ніг у передпокої. Хоч він і поміщався на ньому лиш на половину, але це вже було краще, аніж лежати на жорсткій дерев’яній підлозі зі своєю кістлявою фігурою.

Пройшло близько години, перш ніж вампір повернувся. Відкрив двері, важко видихнув, тягнучи за собою великий пакет, ступив у помешкання і одразу ж гепнувся, перечепившись об тварину.

- Гей! – обурено глянув він на гостя, що розлігся поперек проходу. – Твоя туша не така маленька, як ти думаєш! – пнув його.

Вовк зі скавчанням піднявся та винувато забився у кут, притиснувши хвіст і вуха. Миколі навіть стало незручно від такої реакції. Підійшов, закрив за собою вихід на ключ. А звір, тим часом, вловив запах м’яса та почав принюхуватися, шукаючи звідки ж це пахне їжею. Витягнувся до пакету.

- Куди пащеку тягнеш? – натиснув вампір ногою йому на голову. – Сидіти.

Той неохоче підкорився, все одно помалу просуваючись у сторону покупок.

- Я тобі сире м’ясо не дам, - висловився господар, перевзувся, забрав пакет та пішов на кухню.

Гість риссю поспішив за ним.

Яйця, рис, хліб, морква, цибуля, два пакети м’яса та упаковка якихось таблеток. Все це виставив Микола на стіл. Відвернувся за водою, аби випити ліки від алергії, як повернувся і вже побачив крадіжку. Його гість обережненько тягнув упаковку яловичини на краєчок столу, намагаючись це робити настільки повільно і тихо, що навіть метелик не мав би злетіти.

- На вулицю закортів? – скептично запитав власник квартири.

Вовк поглянув на нього. Через дуже велике небажання відпустив пакет та облизнувся, ледь не захлинаючись від власної слини.

- Піди телевізор подивися, - кивнув Микола до вітальні. – Або помийся, - поліз до пакету та кинув у тварину запечатаною мочалкою. – Від тебе пахне зовсім не трояндами. Щойно приготую – поїси. Чи ти думаєш то я буду м’ясо із рисом їсти?

Гість узяв мочалку зубами та енергійно поспішив в санвузол, виконуючи наказ.

- Мило у кутку! – крикнув вампір вслід. – Гарячу воду використовуй ощадливо! – відкрив упаковку таблеток та закинув одну з них до рота.

Протягом наступних півгодини господар чув шум води, якісь звуки свого гостя, як в того падало мило і навіть він сам пару разів – гуркіт стояв на всю квартиру. По закінченню водних процедур, на кухню вийшов зніяковіло зіщулений молодий хлопець, з якого крапала чиста вода. Вампір, почувши його мокрі кроки та те, як псують його дерев’яну підлогу, скептично відволікся від ручної м’ясорубки, вже проганяючи через неї цибулю, та глянув на парубка:

- Витиратися вмієш?

- Там… - незручно стискався молодий. – Рушники…

- Тільки не кажи, що ти всі їх скинув на підлогу, - видихнув Микола, сполоснув руки та пішов до санвузла.

Гість попрямував за ним. Ванна кімната виявилася доволі мокрою, але все ж не залитою до стелі.

- Хоча б не розгромив, - поставив він руки у боки. – Вже добре. Оцей візьми, - зняв один з трьох рушників на стіні та вручив хлопцеві, після чого повернувся до приготування фаршу. – І витри свої сліди.

- Угу, - неголосно підкорився парубок, вже обмокуючи волосся.

Хвилин через п’ять, вампір почув та побачив, як коридором ходить його швабра. Ще через одну перебиту морквину у м’ясорубці, на кухню прийшов облізлий вовк та почав заглядати на стіл, поглядом випрошуючи їжу.

- Йди звідси, - незлими жестами проганяв його господар. – Фу, - гнав до вітальні. – Йди новини мені включи. І не плутайся під ногами, - подивився на годинник, перевіряючи скільки вже кипить рис.

Звір із крайнім небажанням відлип від спостерігання за готуванням та пішов до вітальні. Там посеред кімнати стояв диван із декількома пледами на спинці, у кутку - великий телевізор із кінескопом, уздовж стіни – меблева стінка, а під лапами – килим. Вовк хотів лягти прямо там, де він і стояв. Лягти, завалитися на бік та закрити очі. Хай він ще голодний, але він в теплі, помитий і тут йому не загрожує смерть від уколу.

Все ж підійшов до телевізора та лапами натиснув на кнопку включення. Поки кінескоп нагрівався, аби дати зображення, він узяв пульт з дивану та пішов на кухню. Сів перед вампіром. Микола, коли побачив біля себе слухняного собаку із пультом в зубах, навіть не знав, як реагувати на таке. Спантеличено забрав те, що йому принесли, направив пульт на телевізор та зробив гучність більше. Примружився, вдивляючись, що там зараз показують. Благо техніка стояла так, що і з кухні можна було спокійно дивитися телевізор.

- Е, - сумнівно зморщився чоловік. – Знову той телемарафон. Раніше, в усіх каналів були свої власні новини, а зараз який не включи – одне і те саме. І все якесь не таке, - важко видихнув. – Все одно нормальні новини тільки о восьмій будуть, - протягнув пульт вовку. – Йди собі поклацай щось. Може щось цікаве знайдеш.

Гість забрав засіб контролю мало не за усією інформацією у цій квартирі, повернувся до вітальні і спробував зубами переключити канал. Оскільки це не виходило і він тільки псував кнопки, то поклав пульт на диван, аби він дивився у сторону телевізора, і кігтем почав перемикати. Натрапив на якусь сварку між жінками.

- О, знову пристрасті якісь, - упізнав вампір контент телеканалу «СТБ», перекладаючи рис до фаршу. – Хто кому патли повідриває і хто кому більше підгадить? Що за часи пішли…? – з осудом похитав він головою.

Вовк подивився у його сторону, не знаючи, як реагувати на це, та все ж переключив. Отут вже показували якийсь фільм про Індіану Джонса. Вирішив залишити цей канал та ліг на килим, почавши дивитися. Микола, тим часом, все ще порався на кухні, навіть не збираючись зупинятися.

Коли фарш нарешті був готовий і чоловік приступив до смаження котлет, звір прибіг до нього, немов грім, серед ясного неба. Вампір аж підстрибнув, побачивши цю мохнату пику з-під стола.

- Чекай, - відсторонив він його від себе. – Вони ще сирі.

Вовк же почав заглядати у очі із таким непосильним жалем, що власну плоть хотілося йому відрізати, аби хоч щось дати.

- Ні, - непохитно вказував йому старший дерев’яною лопаткою. – Сиди і чекай. Я не хочу занести тобі глистів. Певно вони у тебе і так вже є, але збільшувати їх кількість я точно не планую. До слова, - задумливо відвів погляд у вікно, - певно треба було ще і у ветаптеку зайти. Може до ветеринара тебе зводити? – покосився на тварину.

- Вувх, - незгідно повів гість головою.

- Не хочеш? Чого ж? Виглядаєш ти не дуже.

Вовк відійшов на пару кроків і перетворився на хлопця.

- Ще і труси тобі дати треба, - сумнівно підмітив вампір. – Світиш тут своїми ділами на всю хату, - повернувся до котлет та обережно спробував їх лопаткою.

- У іншій подобі я виглядаю, як вовк, - сумно зауважив парубок. - У нас не можна мати вовків. Мене просто заберуть та присплять… - опустив голову із плечима.

- Мій дефективний хаскі… - задумливо протягнув чоловік. – Навряд генетично ти також є вовком. Якщо оформити тебе, як якогось напівкровку, то думаю не мають забрати. Адже ти не агресивний. Майже… - погладив перебинтовану руку.

- Навряд для когось це має значення… - підійшов він до старшого та заглянув до котлет.

Микола їх перевернув, як краєм ока помітив довгі прозорі патьоки, що тягнулися з роту гостя.

- Гей! – штовхнув його плечем. – Слину свою збери!

- Я їсти хочу… - жалісливо присів хлопець та поклав голову на тумбу, спостерігаючи за пательнею.

- Зараз поїси, - почав він формувати нові котлети у мисці із фаршем. – Як тебе звуть хоч?

- Вова.

Вампір сам собою посміхнувся:

- Вовк на ім’я Вова.

- А що таке? – покосився він на чоловіка. – Може ти вампір на ім’я Влад.

- Ні, я Микола.

- А я – Вова, - повернувся до котлет, які от-от мали закінчити смажитися.

Щойно вони повністю приготувалися, отримавши смачну скоринку, господар переклав їх у тарілку та поставив на стіл:

- Їсти у людській подобі і щоб шматки котлет не були по всій кухні.

- Угу, - жваво кивнув гість та сів за стіл.

- Зараз вилку тобі дам, - відвернувся той до шухляд.

Але не встиг він дістати хоч якийсь столовий прибор, вовкулака вже почав запихувати в себе м’ясо. Гаряче, що обпікало весь рот. Соковите. Зі скоринкою. Хлопець нестримно гарчав, наминаючи кожну котлету. Микола повернувся до нього, коли гість вже ковтав четверта.

- Так розумію виделку мити не треба, - шоковано повернув він прибор у шухляду та розклав на пательні нові котлети.

Закінчив Вова із задишкою, яка йшла парою у нього з рота. Подивився на вампіра, який так смачно його нагодував. Перетворився на вовка та почав тертися об чоловічі ноги, мало не стираючи залишки своєї шерсті з морди.

- Гей! – з острахом спостерігав це старший. – Гей! Досить! – тікав стегнами від звіра, не полишаючи приготування. – Вовчику, курво! Відчепися! – насилу відсторонив його та, впершись ногою у груди, зовсім відсунув у сторону.

Вовк сів, почавши задоволено лупцювати своїм хвостом підлогу. Відкрив пащеку, вивалив язик. Микола з насторогою огледів це собаче щастя. Повернувся до котлет.

Щойно нова партія була готова, він переклав усе в ту саму тарілку та обережно поставив на стіл, тривожачись, що Вовчик може накинутися на його вцілілу руку, переплутавши її із їжею. Звір же стрибнув до столу, перетворився та продовжив наминати м’ясо, якого, здавалося, він місяцями не бачив.

Так продовжувалося ще дві партії котлет. На третю Вовчик спромігся з’їсти тільки дві штуки, поклавши руку на свій випираючий живіт. Покосився на спину Миколи. А той продовжував смажити. Фаршу він наготував партій на десять, тож приготування не зупинялося ще півгодини, після чого вампір накрив залишки фаршу пакетом та поставив їх у холодильник. Почав мити посуд.

Перевертень же, що уважно спостерігав за кожним його рухом, спантеличено затримав погляд на холодильнику, який відкрили ледь не перед носом. Хлопцю здалося що усі його полиці були заставлені однаковим пачками. Тож поки господар вимивав свою м’ясорубку від різного роду залишків, Вовчик піднявся, навшпиньки підійшов до білого короля всієї кухні та тихесенько привідкрив його.

- Що шукаєш? – пролунало прямо над вухом.

Гість ледь не всцявся. Обернувся.

- Котлети на столі стоять, - нагадав Микола.

- Так, - заклякло кивнув той. – Просто… А чим ти харчуєшся?

Вампір красномовно поклав руку на дверцята холодильника та відкрив його. Вовчику не здалося. Усюди дійсно стояв один і той самий сік.

- Томатний? – зі співчуттям роздивився він упаковки.

- «Не на мою адресу варто щось говорити про голод,» - повчально нагадав вампір та закрив холодильник, після чого повернувся до посуду.

- А як же кров? – подивився парубок на нього. – Хіба вампіри не п’ють кров?

- Знайди мені кров достатньої якості, за яку мене не посадять, і я з радістю її вип’ю, - капнув він миючого на губку.

Вовчик опустив голову, визнаючи, що тут дійсно все не так просто, як із м’ясом чи з приховуванням вовчої природи. Повернувся за стіл.

Щойно із посудом було завершено, господар усе витер, розставив по своїх місцях та пішов у вітальню. Сів на диван, почавши клацати канали. На вулиці, тим часом, вже стемніло.

Вовчик, спостерігаючи зміну локації, вийшов з-за столу, перетворився на звіра та підійшов до свого годувальника. Ліг у нього в ногах, бажаючи просто відпочити та перетравити усі ті смачні котлети, які приготували спеціально для нього. Микола опустив погляд на цю сумну морду, що влаштувала собі місце на килимі, і заклично свиснув до себе. Вовк миттю підняв голову.

- Ходи, - похлопав чоловік по дивану, поруч із собою.

Гість встав, огледів сидіння, невпевнено понюхав та заліз. Скромно ліг, зібравши всі лапи під себе. Поклав голову чоловіку на коліна. Той провів долонею йому по голові. І ще, і ще… Продовжив перемикати канали. А Вовчик у якийсь момент просто заснув, віддавшись тим котлетам і турботі про себе.

_____________

Зимова історія із цими персонажами у творі "Акція в АТБ"

Тг канал авторки (де є свіжі новини про написання творів):

Немченко_письменниця - https://t.me/nemchenko_writter