Зміст
  • Глава 1. Не нуль (вступ)
  • Сцена 1.1
  • Сцена 1.2
  • Сцена 1.3
  • Глава 2. На роздоріжжі без шляху назад
  • Сцена 2.1
  • Сцена 2.2
  • Сцена 2.3.
  • Сцена 2.4.
  • Сцена 2.5.
  • Сцена 2.6.
  • Сцена 2.7.
  • Глава 3. Несподівані знахідки
  • Сцена 3.1.
  • Сцена 3.2.
  • Сцена 3.3.
  • Сцена 3.4.
  • Сцена 3.5.
  • Сцена 3.6.
  • Сцена 3.7.
  • Глава 4. Знов до звичайної пригоди
  • Сцена 4.1.
  • Сцена 4.2.
  • Сцена 4.3.
  • Сцена 4.4.
  • Сцена 4.5
  • Сцена 4.6.
  • Глава 5. У пошуках виходу
  • Сцена 5.1.
  • Сцена 5.2.
  • Сцена 5.3.
  • Сцена 5.4.
  • Сцена 5.5.
  • Сцена 5.6.
  • Сцена 5.7.
  • Сцена 5.8.
  • Сцена 5.9.
  • Сцена 5.10.
  • Глава 6. Повернення до міста
  • Сцена 6.1
  • Сцена 6.2
  • Сцена 6.3
  • Сцена 6.4
  • Сцена 6.5
  • Сцена 6.6
  • Сцена 6.7
  • Сцена 6.8
  • Сцена 6.9
  • Сцена 6.10
  • Сцена 6.11
  • Сцена 6.12
  • Глава 7. Несподіване “підземелля”
  • Сцена 7.1
  • Сцена 7.2
  • Сцена 7.3
  • Сцена 7.4
  • Сцена 7.5
  • Сцена 7.6
  • Сцена 7.7
  • Сцена 7.8
  • Сцена 7.9
  • Сцена 7.10
  • Сцена 7.11
  • Сцена 7.12
  • Глава 8. Встигнути до світання
  • Сцена 8.1
  • Сцена 8.2
  • Сцена 8.3
  • Сцена 8.4
  • Сцена 8.5
  • Сцена 8.6
  • Сцена 8.7
  • Сцена 8.8
  • Сцена 8.9
  • Сцена 8.10
  • Сцена 8.11
  • Сцена 8.12
  • Глава 9. Знову до підземель
  • Сцена 9.1
  • Сцена 9.2
  • Сцена 9.3
  • Сцена 9.4
  • Сцена 9.5
  • Сцена 9.6
  • Сцена 9.7
  • Сцена 9.8
  • Сцена 9.9
  • Сцена 9.10
  • Сцена 9.11
  • Сцена 9.12
  • Глава 10. І знову “наземне підземелля”
  • Сцена 10.1
  • Сцена 10.2
  • Сцена 10.3
  • Сцена 10.4
  • Сцена 10.5
  • Сцена 10.6
  • Сцена 10.7
  • Сцена 10.8
  • Сцена 10.9
  • Сцена 10.10
  • Сцена 10.11
  • Сцена 10.12
  • Сцена 10.13
  • Глава 11. Стукаючи в двері Смерті
  • Сцена 11.1
  • Сцена 11.2
  • Сцена 11.3
  • Сцена 11.4
  • Сцена 11.5
  • Сцена 11.6
  • Сцена 11.7
  • Сцена 11.8
  • Сцена 11.9
  • Сцена 11.10
  • Сцена 11.11
  • Сцена 11.12
  • Глава 12. Втеча в невідоме
  • Сцена 12.1
  • Сцена 12.2
  • Сцена 12.3
  • Сцена 12.4
  • Сцена 12.5
  • Сцена 12.6
  • Сцена 12.7
  • Сцена 12.8
  • Сцена 12.9
  • Сцена 12.10
  • Сцена 11.1

    - Ми можемо знайти когось з місцевих та попросити купити для нас компонент, - мовив підземець після деяких роздумів. Когорта кивнула. - Про всяк випадок, якщо нас шукають і некроманти теж.

    - Вважатимемо, що шукають, - тихо й сердито сказала лісодіва. - Краще думати гірше, ніж є, замість того, щоб заспокоювати себе.

    - Краще думати, як є! - заперечив магус, чухаючи підборіддя. Він знайшов самотню волосину та намагався її висмикнути.

    - Але ми не знаємо, як є, - додав шальвір. - Тому я знайду та вмовлю когось купити ту кляту жовч. Хоча б трохи заплутаємо сліди.

    - Чому саме ти? - Ґуґуг недовірливо скосив очі.

    - Бо ви не вмієте домовитися навіть між собою. До того ж, на мені все ще броня Гільдії Злодіїв, мені досить зняти ці каптура та балахона, щоб відвести підзору від пригодників.

    - Вони ж шукають підробного злодія теж, - зауважив ватажок.

    - Я ризикну. Гадаю, що посполиті цих вулиць не часто спілкуються з охороною, тому не знають цього.

    - А якщо вони спілкуються з Гільдією? - примружився підземець.

    Пригодники замовкли. Крамниця з гратами на вікнах, над дверима якої висіла чорна металічна вивіска з видряпаною на ній ретортою, мала правити за потрібну. Важко було точно сказати без вітрини. Ланко зітхнув та стягнув балахон монаха з себе, склав та віддав Тікові. Отетерілий чародій навіть не сперечався, попри свою звичну зверхність.

    Натягнувши маску, шальвір трохи зіщулився, імітуючи звичну ходу злодіїв, та ковзнув у тіні. Попри день, на вулицях майже не було перехожих. А може, саме тому, що був день. Бо хоча неподалік шуміло місто з його звичайними метшуливими жителями, цей куточок кварталу ввижався навпрочуд мертвим.

    “А, ну, власне...” Ланко роззирнувся та помітив, що будинки навколо не просто похмурі та занедбані, а виглядають так, наче намагаються розсипатися вже сотні років, і деякі камені стали схожі на черепи.

    “Або це й є черепи, вкладені поміж камінням. Не буду перевіряти. Скільки ще мені доведеться побачити дивовиж, які завжди були поруч зі мною, але я не помічав, перед тим, як я до того звикну та стану витривалим пригодником?”

    Кілька хвилин він вистежував, чи не нагодиться хтось в цьому тьмяному провулку, де смерділо розкладом. Але того не сталося, і нетерплячка підбила шальвіра самого зайти в двері крамнички.

    - Що він робить? - зітхнув в цей час Ґуґуг, який намагався стежити за обрисами шальвіра, частково поглиненого магією тіней.

    - Набирає експу, - пирскнула Календула. Ніхто не бачив, та в її очах блиснула гордість. Тік лише зітхнув та тихо перднув. Пацюк, що виліз поїсти рештки іншого пацюка, замилувався тим, як повітря посвіжішало на мить.

    Ланко, стримавши бажання постукати в двері, просто прочинив їх та якомога злочинніше прослизнув у шпаринку.

    - Вітання, крамарю, - сипло витиснув він з себе.

    - Слава смерті, злодію. Щось знов сталося в гільдіях, що ви до мого скромного склепу отрут та проклять? - блідий та всохлий чоловік у чорному фартуху та ковпаку протирав ваги, коли побачив перед собою тінь гостя.

    - Цікавість зайва, - прошепотів шальвір.

    - А, я сплутав вас з іншим, прошу пробачити, - “аптекар” зблід ще більше, розуміючи, що бовкнув не те.

    - Не страшно. Мені потрібна жовч трупожера.

    - О... то все настільки... Пробачте знов. В нас тут теж цікаві речі відбуваються.

    Шальвір вловив натяк, але не знав, що сказати. Чи якими словами. Тому просто кивнув та підсунувся ближче. Крамар посміхнувся та нахилився:

    - Можу дещо розповісти, якщо скажете, що там між Гільдіями зараз.

    - Зміна влади, - буркнув неприязним тоном Ланко. Очі торгівця загорілися.

    - Овва! І хто ж тепер?

    - Кляті Розбишаки, - прошипів шальвір. Співрозмовник співчутливо покивав.

    - Дякую, дякую. Погано для справ, значить. Вони проти некромантів. А от жовч я вам не зможу продати прямо зараз. Бо її чомусь обмежили едиктом голови дому. Якщо вам вистачить одного фіалу, то зможу дістати до ночі.

    “Фіал це скільки??? Вистачить чи ні?”

    - Давайте хоча б один, можливо, два, - згадуючи, як торгувався дядько Влупан, промовив хлопець. Впевненість в собі та хрипкий голос слабшали.

    - Приходьте після смеркання, - кивнув алхімік.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.