Сцена 12.5
- Вам не сподобається те, що я зараз скажу, - прокашлявся Ґуґуг. - Але, можливо, десь під вулицями некромантів в них є щось на кшталт ферми трупожерів та інших жахливих істот. Підвал найбільшого з маєтків може випускати їх погуляти в каналізацію.
- Чому ти не подумав про це, коли ми бралися за квест? - підскочила Календула.
Ватажок когорти лише знизав плечима.
- Тобто, окрім мордерців, що вистежують нас, є деякий шанс, що в підземелля вийде ще й один або більше некротичних монстрів? - пробелькотів Тік.
Ґуґуг розвів руками та кивнув.
- Просто скажи мені одне: яким чином ти вважав, що це буде невеличка пригода для заробітку, в ході якої ми ще й здобудемо ключа до підземного міста?
- В мене був план! - гримнув Ґуґуг так, що Ланко злякався, що їх почують. - Ми мали винищити кількох виродят, отримати винагороду, скупитися, прокачатися, повернутися до каналізації та повторити процес декілька разів. Потім ми б знайшли на якомусь з трупів ключа та приховали його від Ратуші! Забравши останню винагороду, спустилися б...
- Досить, досить, не репетуй, - помахав на нього долонями Тік. - Гарний був план, ми всі на нього погодилися. Ну, окрім Ланка. Тільки події пішли не в той бік. І не з тією швидкістю. І нам трохи збрехали про стан речей у каналізації. І не попередили, що не треба взагалі ходити в закуток некромантів.
До шальвіра поступово доходило, в який хаос він ув'язався. Але це не лякало, не спонукало бігти додому. Навпаки, він хотів більше хаосу, щоб лавіювати в ньому та знаходити якісь дивовижні рішення.
- Слухайте, а нащо нам тікати? Вони ж будуть чекати, щоб ми тікали? - голос Ланка міцнішав. - Давайте підемо назад до того клятого кварталу смерті та чекатимемо на трупожера в засідці!
- Безумство, - пирскнула Календула.
- Давайте зробимо! - загорівся підземець. - Вони такого не чекатимуть, принаймні.
Ще кілька хвилин когорта провела над картами, освітлюючи їх ліхтариками Тіка. Вони складали не надто прямий маршрут, але й не надто довгий.
Коли пригодники, нарешті, вирушили, в повній мовчанці, то за крапанням води подекуди чулися віддалені кроки. Магус притлумив ліхтарики та переніс їх на руку — щоб можна було бачити карту, прикриту плащем. Крокували повільно, намагаючись їти “тротуарами” та не каламутити воду.
В якусь мить Ланкові здалося, що він почув, як хтось ходить за тонкою стінкою підвалу будинку, повз який вони проходили. В іншу — побачив силует у світлі сонця крізь грати. Останній нагадав йому про мордерців.
Аж ось Календула вказала луком на стіну. Тік присвітив — камінь був таким, як у підмурка міського муру. Тобто, катакомби вже були поруч. Знайшовши суху місцинку, пригодники засіли чекати.
Минула, ймовірно, година. Змінився серпанок освітлення у підземеллі. Жодного скелета не промайнуло повз. Нікого й нічого.
“Хоча б тут спокійно...”
Раптом — щось вилізло. Ланко розчинився в тінях, кинджал ліг в руку. Стало чутно, як рипнула тятива. Обриси чорніші за пітьму вайлувато наближалися. Свиснула стріла. “Щось” булькнуло, здригнувшись від влучання, та важко впало у багно.
- Чекайте, - прошепотів воїн.
Але воно не ворушилося.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!