Сцена 7.7
Пригодники сиділи у обідній залі готелю “Королівський дуб”, присвятивши повну увагу поживним стравам. Кухня тут була вдвічі дорожча за кухню приярмаркової таверни, де Ланко вперше зустрів когорту — але й майже вдвічі краща.
- Цей борщ просто неймовірний, - сьорбав, не припиняючи розмови, Ґуґуг. - На свіжому м'ясі та досить гострий! Мушу визнати, тільки не кажіть нікому, але під землею такого не роблять!
- Ти казав колись, що ви взагалі супи не варите, - пробулькав в тарілку Тік. Календула повільно жувала салат, намагаючись не дивитися на Ланка, який відривав шматочки смаженини від реберця.
- Так, так, я казав, - підземець повернувся до смакування червонястого зілля, виловлюючи усі овочі та корінці, що в ньому були.
Шальвір розглядав рукав нового міщанського вбрання, купленого для того, щоб він не ходив містом у броні злодіїв. Чорна шкіра чекала ночі в кімнаті готелю. Власник, якому щедро заплатили, не цікавився справами пригодників, хоча й розумів, хто вони. Не перші та не останні. Особливо в місті із такою занедбаною каналізацією.
- Взагалі, вважаю, що оскільки створення чарівних фільтрів та супів має багато спільних рис, то колись людство замінить усі нижчі форми живлення на чарівні напої відновлення життєвих сил.
- Людство, - пхинькнула лісодіва. - Ми це вже робимо останню тисячу років. Може, й вас навчимо, якщо прогресуєте.
- О-о-о, а я й забув, що ти теж з цих, хто вважає, що всі мають поступово перейти до вищого роду лісових жителів...
- Тіку, - сказала борода, занурена у борщ.
- ... навіть не до підземців, а саме...
- Тіку! - ватажок поклав ложку у залишки рідини так, що вони хлюпнули.
- ...до жителів зачарованого зеленого лісу!
- Призматікус! - гаркнув Ґуґуг.
- Мовчу вже, - повернувся до своєї зупки магус.
- Насправді, причина, чому я тут, з вами, саме та, - почала Календула, різьблячи кожне слово, немов кинджалом по дупі чародія, - що я проти влади високородних. Хоча ти правий, я не йду проти факту, що всі роди пов'язані в задумі Великого Ґлузду, і один переходить в інший за набуття певних ознак!
“Стривай... тобто, я можу стати лісолюдом та одружитися з королевою!”
Ланко почервонів від цієї мрії.
“Та ні, куди ж я від свого сільського життя... або цього пригодницького?”
- Не сперечайтеся. Тобто, не чіпляйся до неї, Тіку. Те, що ти замість стати підземцем, пнешся довести, що міські люди мають силу до зростання через магію, то твій власний вибір.
- Ще один. Люди — такий само поважний рід, як і ваші! Ну, не всі.
- Ага, і виродят ви породжуєте вже вдвічі швидше за інших.
- Вчетверо за лісолюдів, - промуркотіла в салат Календула. Магус позеленів.
- Ви... ви... пихаті, набундючені...
- Тіку, всі хвалять те, де вони живуть, - подав голос Ланко. - От мій дядько Влупан. Він певен, що немає кращого місця за наше обійстя. Так, Соняшенки й справді заможно живуть, більш-менш. Але от я дивлюся на те, як воно в місті та в нас, та бачу різницю. Так само я бачу й...
- І ти туди ж, - закотив очі старий чарівник. Хлопець вперше помітив, що гримаса на йього обличчі змінилася щирим болем замість звичайної застиглої маски зверхності.
- То все ж, звідки беруться виродята? - обережно поцікавився шальвір.
- В цілому, Календула має рацію. Усі роди, і наші, і ще безліч родів на всій площині світу, можуть переходити із стану в стан. Є школярі, які вчать, що є роди вищі та нижчі. Але я з цим не згодний, навіть щодо виродят. Бо вважати їх дійсними виродками людей чи підземців — це наражати себе на небезпеку.
Ланко поклав кістку на таріль та приголомшено подивився на Ґуґуга.
- Стривай-стривай, тобто, оті виродята в обладунках колись були...
- Підземцями, - кивнув ватажок. - Саме тому в них і очікувався ключ від сакральних лабіринтів нашого роду, що схований під цим містом. Ключ, що зараз в мене.
- Неймовірно! Тобто десь нижче за каналізацію ще лишился підземці, які... які...
- Не бійся це сказати. Стали виродятами. Точніше, це слово кробли. І в них там цілі майстерні унизу, скоріше за все. І я точно знаю, що це — їхній вибір та свого роду піднесення. Не приниження.
Щоки Ланка горіли, він не міг повірити в почуте.
- Але чому?
- Злість та жадоба. Вони ними живуть та не хочуть втрачати можливостей. Тому обрали таке самоперетворення. Як і частина лісолюдів. А інша частина обрала філософію вищої чистоти.
Календула здригнулася та зиркнула на підземця.
- Гаразд, скажи йому.
- Вони змусили втекти спадкоємицю престолу важливої лісової хащі, щоб об'єднати кілька прилеглих хащів у єдину фортецю.
“Чому ж вона не повернеться та не збере вірні їй війська?” гіркота сповнила думки Ланка, але він розумів відповідь на це питання, певне.
- Отже, ти хочеш, щоб я вкрав карту підземель, яка зберігається десь у Ратуші?
- Так. Але чшшш, поговоримо про це у кімнаті.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!