Зміст
  • Глава 1. Не нуль (вступ)
  • Сцена 1.1
  • Сцена 1.2
  • Сцена 1.3
  • Глава 2. На роздоріжжі без шляху назад
  • Сцена 2.1
  • Сцена 2.2
  • Сцена 2.3.
  • Сцена 2.4.
  • Сцена 2.5.
  • Сцена 2.6.
  • Сцена 2.7.
  • Глава 3. Несподівані знахідки
  • Сцена 3.1.
  • Сцена 3.2.
  • Сцена 3.3.
  • Сцена 3.4.
  • Сцена 3.5.
  • Сцена 3.6.
  • Сцена 3.7.
  • Глава 4. Знов до звичайної пригоди
  • Сцена 4.1.
  • Сцена 4.2.
  • Сцена 4.3.
  • Сцена 4.4.
  • Сцена 4.5
  • Сцена 4.6.
  • Глава 5. У пошуках виходу
  • Сцена 5.1.
  • Сцена 5.2.
  • Сцена 5.3.
  • Сцена 5.4.
  • Сцена 5.5.
  • Сцена 5.6.
  • Сцена 5.7.
  • Сцена 5.8.
  • Сцена 5.9.
  • Сцена 5.10.
  • Глава 6. Повернення до міста
  • Сцена 6.1
  • Сцена 6.2
  • Сцена 6.3
  • Сцена 6.4
  • Сцена 6.5
  • Сцена 6.6
  • Сцена 6.7
  • Сцена 6.8
  • Сцена 6.9
  • Сцена 6.10
  • Сцена 6.11
  • Сцена 6.12
  • Глава 7. Несподіване “підземелля”
  • Сцена 7.1
  • Сцена 7.2
  • Сцена 7.3
  • Сцена 7.4
  • Сцена 7.5
  • Сцена 7.6
  • Сцена 7.7
  • Сцена 7.8
  • Сцена 7.9
  • Сцена 7.10
  • Сцена 7.11
  • Сцена 7.12
  • Глава 8. Встигнути до світання
  • Сцена 8.1
  • Сцена 8.2
  • Сцена 8.3
  • Сцена 8.4
  • Сцена 8.5
  • Сцена 8.6
  • Сцена 8.7
  • Сцена 8.8
  • Сцена 8.9
  • Сцена 8.10
  • Сцена 8.11
  • Сцена 8.12
  • Глава 9. Знову до підземель
  • Сцена 9.1
  • Сцена 9.2
  • Сцена 9.3
  • Сцена 9.4
  • Сцена 9.5
  • Сцена 9.6
  • Сцена 9.7
  • Сцена 9.8
  • Сцена 9.9
  • Сцена 9.10
  • Сцена 9.11
  • Сцена 9.12
  • Глава 10. І знову “наземне підземелля”
  • Сцена 10.1
  • Сцена 10.2
  • Сцена 10.3
  • Сцена 10.4
  • Сцена 10.5
  • Сцена 10.6
  • Сцена 10.7
  • Сцена 10.8
  • Сцена 10.9
  • Сцена 10.10
  • Сцена 10.11
  • Сцена 10.12
  • Сцена 10.13
  • Глава 11. Стукаючи в двері Смерті
  • Сцена 11.1
  • Сцена 11.2
  • Сцена 11.3
  • Сцена 11.4
  • Сцена 11.5
  • Сцена 11.6
  • Сцена 11.7
  • Сцена 11.8
  • Сцена 11.9
  • Сцена 11.10
  • Сцена 11.11
  • Сцена 11.12
  • Глава 12. Втеча в невідоме
  • Сцена 12.1
  • Сцена 12.2
  • Сцена 12.3
  • Сцена 12.4
  • Сцена 12.5
  • Сцена 12.6
  • Сцена 12.7
  • Сцена 12.8
  • Сцена 12.9
  • Сцена 12.10
  • Сцена 7.9

    Шальвір виліз на дах готелю та роззирнувся, милуючись яскравими зірками бездонного неба. Наче Ніч вдягнула оксамитову сукню, прикрашену коштовним опалом Місяця. Він ковзнув гребнем, з'їхав черепицею, оцінюючи, як перестрибне на наступний дах, та прудко й нечутно побіжить ним — і так до самої Ратуші. А відтак пірне в комин, увійде через трубу, вискочить з каміну, схопить карту на столі та ластівкою вилетить у вікно без зайвого гамузу. Але варто йому було стрибнути, як замість наступного даху його зустріло...

    Ліжко. Хлопець здригнувся, повів очима навколо. Пітьма, ані вогника свічки, ані ліхтаря, ані зорі.

    “Це я заспав до ранку? Чи якраз середина ночі? Ніколи так не вставав.”

    На мить йому здалося, що він повернувся до ферми і якраз час йти доїти корів.

    “Ні, в нас же немаї корів. Кого ж я доїв, свиней?”

    Поступово до Ланка дійшло, що в Соняшенків вівці. Ну і соняшники, звісно.

    З цією думкою він виліз з-під ковдри та визирнув у вікно, щоб побачити годинника на вежі Ратуші. Стрілка показувала першу годину.

    “Так, саме час. Дивно, що мене ніхто не намагався розбудити.”

    Розім'явши м'язи, шальвір вдягнув спіднє та броню злодія. Приємне відчуття огорнуло його, немовби він став трохи спритнішим. Кинджал зайняв місце в піхвах на стегні, торбочка для карти через плече — Ланко був готовим до нового життя.

    “Дякувати цьому внутрішньому голосу, який підказує мені хоча б іноді, що робити. Цікаво, чи його чують всі пригодники?”

    Двері рипнули та в шпарину зазирнула Календула.

    - Ти вже не спиш? Вже готовий. Молодець.

    - Так, зараз вилізу у вікно та...

    - Стривай. Ти це робив колись раніше? Ні? Отож-бо. Там є в кінці балкону, на який виходять двері кімнат, невелике віконечко, можливо, колишня вбиральня. Я його перевірила — воно виходить на алею. Зможеш непомітно вийти та піти геть. Я чекатиму на тебе з мотузкою там, коли б ти не повернувся.

    Ланко зітхнув.

    - Я думав, що вилізу на дах та прямісінько по дахах до самої Ратуші.

    - А те, що вона стоїть посеред великої площі, тебе не бентежить? Ти, певне, чув легенди про Театр Вулиць та Дахів, але їх не існує вже багато років.

    - Ні, не чув, чесно. Просто так собі зметикував... добре, мені це наснилося.

    Лісодіва посміхнулася, ховаючи зітхання.

    - Хлопці там вважають тебе справжнім шальвіром вже. Але ж, прямо кажучи, ти якого — третього? — рівня?

    - Я... я не знаю. А як це дізнатися.

    - Зазирни в себе, - таємничо промовила лучниця. Він нічого не зрозумів, але відчув, що вона права. - Не зважай зараз на це. Тобі краще їти вулицею. Якщо ти протягом години не повернешся, хлопці вирушать за тобою до Ратуші, визволяти.

    - Ви цей план узгодили?

    - Вони з ним погодяться, - тепла усмішка під незмінними веснянками. - Ґуґуг, може, і ватажок формально, але фактично я старша за вас усіх разом.

    “Навіщо вона про це нагадує?”

    - А, і ще одне, чому тобі не треба лізти на дах Ратуші в будь-якому разі.

    - Чому?

    - Вікна головної зали на першому поверсі, одразу над підвалом. А над ними — ще три поверхи офісів, де навіть вночі можуть бути клерки та вартові.

    - Якщо ти це все знаєш так добре, чому ти не шальвірка?

    “Тому що вона — королева, йолопе.”

    Вона підійшла до хлопця та розправила наплічник броні. Відповідь була очевидною: лісодіва була на півтори голови вище та навіть ширше в плечах за худорлявого Ланка.

    - Розмір має значення. Та й насправді я за натурою не така прудка та вертка, як треба. Розпізнати засідку та вистрелити на звук — то одне, а крутитися в тінях, нутром відчуваючи підступ щомиті та з усіх боків — це геть інше. Здається, це в тобі є. Як і вміння бути непомітним. А вміння потягнути цінний предмет зі сховку ми сьогодні перевіримо.

    Календула продовжувала посміхатися, але щось в її очах було геть неземне. Ланко зрозумів, що світла вона з собою не принесла, як воно й не горіло у кімнаті. Але світилися зеленим її очі. Вперше він зрозумів, що це не очі людини, бо навіть коли про когось казали, що в них квіткові очі — то не мали на увазі, що зіниці дійсно скидаються на квітки з пелюстками.

    - Я в тебе вірю. А тепер — ходімо.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.