Зміст
  • Глава 1. Не нуль (вступ)
  • Сцена 1.1
  • Сцена 1.2
  • Сцена 1.3
  • Глава 2. На роздоріжжі без шляху назад
  • Сцена 2.1
  • Сцена 2.2
  • Сцена 2.3.
  • Сцена 2.4.
  • Сцена 2.5.
  • Сцена 2.6.
  • Сцена 2.7.
  • Глава 3. Несподівані знахідки
  • Сцена 3.1.
  • Сцена 3.2.
  • Сцена 3.3.
  • Сцена 3.4.
  • Сцена 3.5.
  • Сцена 3.6.
  • Сцена 3.7.
  • Глава 4. Знов до звичайної пригоди
  • Сцена 4.1.
  • Сцена 4.2.
  • Сцена 4.3.
  • Сцена 4.4.
  • Сцена 4.5
  • Сцена 4.6.
  • Глава 5. У пошуках виходу
  • Сцена 5.1.
  • Сцена 5.2.
  • Сцена 5.3.
  • Сцена 5.4.
  • Сцена 5.5.
  • Сцена 5.6.
  • Сцена 5.7.
  • Сцена 5.8.
  • Сцена 5.9.
  • Сцена 5.10.
  • Глава 6. Повернення до міста
  • Сцена 6.1
  • Сцена 6.2
  • Сцена 6.3
  • Сцена 6.4
  • Сцена 6.5
  • Сцена 6.6
  • Сцена 6.7
  • Сцена 6.8
  • Сцена 6.9
  • Сцена 6.10
  • Сцена 6.11
  • Сцена 6.12
  • Глава 7. Несподіване “підземелля”
  • Сцена 7.1
  • Сцена 7.2
  • Сцена 7.3
  • Сцена 7.4
  • Сцена 7.5
  • Сцена 7.6
  • Сцена 7.7
  • Сцена 7.8
  • Сцена 7.9
  • Сцена 7.10
  • Сцена 7.11
  • Сцена 7.12
  • Глава 8. Встигнути до світання
  • Сцена 8.1
  • Сцена 8.2
  • Сцена 8.3
  • Сцена 8.4
  • Сцена 8.5
  • Сцена 8.6
  • Сцена 8.7
  • Сцена 8.8
  • Сцена 8.9
  • Сцена 8.10
  • Сцена 8.11
  • Сцена 8.12
  • Глава 9. Знову до підземель
  • Сцена 9.1
  • Сцена 9.2
  • Сцена 9.3
  • Сцена 9.4
  • Сцена 9.5
  • Сцена 9.6
  • Сцена 9.7
  • Сцена 9.8
  • Сцена 9.9
  • Сцена 9.10
  • Сцена 9.11
  • Сцена 9.12
  • Глава 10. І знову “наземне підземелля”
  • Сцена 10.1
  • Сцена 10.2
  • Сцена 10.3
  • Сцена 10.4
  • Сцена 10.5
  • Сцена 10.6
  • Сцена 10.7
  • Сцена 10.8
  • Сцена 10.9
  • Сцена 10.10
  • Сцена 10.11
  • Сцена 10.12
  • Сцена 10.13
  • Глава 11. Стукаючи в двері Смерті
  • Сцена 11.1
  • Сцена 11.2
  • Сцена 11.3
  • Сцена 11.4
  • Сцена 11.5
  • Сцена 11.6
  • Сцена 11.7
  • Сцена 11.8
  • Сцена 11.9
  • Сцена 11.10
  • Сцена 11.11
  • Сцена 11.12
  • Глава 12. Втеча в невідоме
  • Сцена 12.1
  • Сцена 12.2
  • Сцена 12.3
  • Сцена 12.4
  • Сцена 12.5
  • Сцена 12.6
  • Сцена 12.7
  • Сцена 12.8
  • Сцена 12.9
  • Сцена 12.10
  • Сцена 7.11

    “Не те вікно!”

    Ланкові згадалися слова Ґуґуга, які потонули були в загальному бурмотанні бесіди. Підземець особливо підкреслив, що не треба намагатися увійти у головні вікна, бо на них грати. Але якщо рухатися далі від виходу на площу, то там буде віконце, що веде до коридору позаду головної зали. В нього може влізти тільки такий стрункий хлоп, як Ланко, тому воно не забране гратами.

    “А двері з коридору до зали, певне, він гадає, що я можу зламати з легкістю? Що ж, перевіримо.”

    Кров скипіла шалом цікавості, коли ноги шальвіра торкнулися землі, він нишком перебіг під прикриття декоративної колони в задній частині Ратуші, та подолав таку ж відстань стінкою вгору.

    Вікно було не зачинене.

    “Йолопи! Чи це пастка?”

    Руки підтягували шальвіра на підвіконня, тим часом. Вийшов місяць, але через колону дав не так багато світла, як міг би. У мерехтливому сяйві Ланко не побачив ходних пристроїв, ані найменшої мотузочки, що оберігала б вхід до коридору. Тож зіскочив на підлогу та озирнувся.

    “Це просто мрія злодія: важкі штори висять вздовж стін, статуї, ще більше декоративних колон — ховайся донесхочу!”

    Становище нагадувало хлопцеві якісь давні приповідки, що він чув ще в дитинстві: про злодія, що сховався за обладунком в старому замку та підслухав важливі відомості, з яких потім скористався. Обладунків не було в наявності, але до найближчої статуї огрядного губернатора чи градоправителя Ланко міг дістатися за три кроки. І нагальна потреба в цьому з'явилася дуже швидко: з-за рогу коридору показалося світло смолоскипа та почулися голоси.

    “Ох, моє дитинство готове справдитися...”

    - Отже, ти кажеш, що зачинив вікно. А я готовий закластися, що ні.

    - Та зачинив, ваша мосць, зачинив...

    - Глянь! Що це таке? Світло! Вікно відчинене!

    - Я точно зачиняв!

    - То що? До нас хтось вдерся?

    - Ні, наче ні.

    Двоє чиновників наблизилися до статуї, за якою сховався шальвір. Один вищий, він ніс смолоскипа, другий нижчий, він ніс оберемок сувоїв. Вогонь перемістився, тіні від статуї теж. Ланко ковзнув слідом за тінями.

    Відчуття втрати вагомості та суцільності огорнуло все тіло. Хлопець глянув на свою руку — та йому здалося, що він заледве бачить обриси.

    - Ні, нема тут нікого. І тут немає. І тут. Але можуть бути, якщо так лишати вікно!

    - Ох, а ти не думаєш, що злодії змогли б його відкрити навіть зачинене, а потім... в потім...

    - Зачинити? Та воно ж розчахнуте! Просто визнай вже, що залишив вікно...

    Голоси злилися в буркотіння, рама стукнула, клямка брязкнула.

    - ...Яка різниця, відкрите воно, чи ні? В головній залі ніколи не зберігається важливих документів. Усі книжки, журнали та мапи, що на них може полювати будь-яка з Гільдій, надійно закриті у сховищі.

    - Ха! Що ти знаєш? Слухай, доки нікого немає, розповім тобі секрета.

    Вони зупинилися якраз навпроти статуї, за якою зливався з тінями Ланко.

    - Всередині Сховища є ще одне сховище. І туди ніколи не пройде непоміченим ніхто з Гільдій: ані Злодії, ані Розбишаки, ані Контрабандисти. Знаєш, чому?

    - Чому? - голоси перетворилися на напружений шепіт.

    - Бо воно охороняється вартовими з ключами, що представляють всі три Гільдії!

    - Серйозно? Всередину Ратуші ходять злочинці?

    - Ну, ну, які це злочинці, коли вони керуються родичами ратманів? На відміну від всратих пригодників, які навіть не мають власної організації.

    Голоси почали рухатися геть.

    - Чого ж це не мають? Я чув колись, що у місті Гіркого Прибою є якісь казарми для шукачів пригод, абощо...

    Шальвір зітхнув з полегшенням та подивом водночас:

    “Місто — це точно найскладніший лабіринт... із своїми чудовиськами та небезпеками!”

    Все ще намагаючись усвідомити щойно почуте, хлопець вибрався зі сховку та поповз до замкнених ошатних дверей головної зали. Різне дерево в тріщинах та трохи стерта позолота навівали смуток. Проте замок, що гармоніював з ними, подарував радість, тихо й легко піддавшись відмичкам.

    “І я навіть не знаю, заходити всередину, чи ні? Якось все дуже підозріло. Тим більше, що чиновник сказав, що тут немає чого красти...”

    Та цікавість підганяла, і Ланко невдовзі опинився біля великого столу на подіумі, за яким стояло три крісла для ратманів. Ще трохи мистецтва з металічними “пензлями” - і верхня шухляда піддалася.

    В ній знайшлося кілька мап, обережно згорнутих та перев'язаних, і якісь ще прокламації із старими датами.

    Шальвір розгорнув усі сувої; було лячно, що зараз зайде варта і схопить на гарячому. Минулося. Зала була заледве освітлена, але щось Ланко розгледів.

    Дві з мап були однаковими не надто дорогими копіями з чогось, можливо, старовиннішого, та зображували місто. Вони так і називалися “Гостьова мапа”. Третя якраз містила креслення каналізації з позначками, який будинок співвідноситься до якої секції.

    - Що за чортівня? На ній взагалі не намальовано ніякого спуску нижче...

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.