Зміст
  • Глава 1. Не нуль (вступ)
  • Сцена 1.1
  • Сцена 1.2
  • Сцена 1.3
  • Глава 2. На роздоріжжі без шляху назад
  • Сцена 2.1
  • Сцена 2.2
  • Сцена 2.3.
  • Сцена 2.4.
  • Сцена 2.5.
  • Сцена 2.6.
  • Сцена 2.7.
  • Глава 3. Несподівані знахідки
  • Сцена 3.1.
  • Сцена 3.2.
  • Сцена 3.3.
  • Сцена 3.4.
  • Сцена 3.5.
  • Сцена 3.6.
  • Сцена 3.7.
  • Глава 4. Знов до звичайної пригоди
  • Сцена 4.1.
  • Сцена 4.2.
  • Сцена 4.3.
  • Сцена 4.4.
  • Сцена 4.5
  • Сцена 4.6.
  • Глава 5. У пошуках виходу
  • Сцена 5.1.
  • Сцена 5.2.
  • Сцена 5.3.
  • Сцена 5.4.
  • Сцена 5.5.
  • Сцена 5.6.
  • Сцена 5.7.
  • Сцена 5.8.
  • Сцена 5.9.
  • Сцена 5.10.
  • Глава 6. Повернення до міста
  • Сцена 6.1
  • Сцена 6.2
  • Сцена 6.3
  • Сцена 6.4
  • Сцена 6.5
  • Сцена 6.6
  • Сцена 6.7
  • Сцена 6.8
  • Сцена 6.9
  • Сцена 6.10
  • Сцена 6.11
  • Сцена 6.12
  • Глава 7. Несподіване “підземелля”
  • Сцена 7.1
  • Сцена 7.2
  • Сцена 7.3
  • Сцена 7.4
  • Сцена 7.5
  • Сцена 7.6
  • Сцена 7.7
  • Сцена 7.8
  • Сцена 7.9
  • Сцена 7.10
  • Сцена 7.11
  • Сцена 7.12
  • Глава 8. Встигнути до світання
  • Сцена 8.1
  • Сцена 8.2
  • Сцена 8.3
  • Сцена 8.4
  • Сцена 8.5
  • Сцена 8.6
  • Сцена 8.7
  • Сцена 8.8
  • Сцена 8.9
  • Сцена 8.10
  • Сцена 8.11
  • Сцена 8.12
  • Глава 9. Знову до підземель
  • Сцена 9.1
  • Сцена 9.2
  • Сцена 9.3
  • Сцена 9.4
  • Сцена 9.5
  • Сцена 9.6
  • Сцена 9.7
  • Сцена 9.8
  • Сцена 9.9
  • Сцена 9.10
  • Сцена 9.11
  • Сцена 9.12
  • Глава 10. І знову “наземне підземелля”
  • Сцена 10.1
  • Сцена 10.2
  • Сцена 10.3
  • Сцена 10.4
  • Сцена 10.5
  • Сцена 10.6
  • Сцена 10.7
  • Сцена 10.8
  • Сцена 10.9
  • Сцена 10.10
  • Сцена 10.11
  • Сцена 10.12
  • Сцена 10.13
  • Глава 11. Стукаючи в двері Смерті
  • Сцена 11.1
  • Сцена 11.2
  • Сцена 11.3
  • Сцена 11.4
  • Сцена 11.5
  • Сцена 11.6
  • Сцена 11.7
  • Сцена 11.8
  • Сцена 11.9
  • Сцена 11.10
  • Сцена 11.11
  • Сцена 11.12
  • Глава 12. Втеча в невідоме
  • Сцена 12.1
  • Сцена 12.2
  • Сцена 12.3
  • Сцена 12.4
  • Сцена 12.5
  • Сцена 12.6
  • Сцена 12.7
  • Сцена 12.8
  • Сцена 12.9
  • Сцена 12.10
  • Сцена 8.7

    Головна Зала спорожніла, а в коридорі ще було ледве чутно якийсь шурхіт та звуки дверей, що відчинялися та зачинялися.

    “Вони почуваються тут, як вдома!”

    Ланко ж хотів вшитися якомога скоріше, розуміючи, що відсидітися до ранку, доки відкриють двері на вулицю, не вийде. Пітьма, що заповнила приміщення, коли винесли чародійські лампи, погрожувала проковтнути його навіки, якщо він не щезне звідси.

    Варто було шальвірові зібратися залишити укриття, як штору відсмикнула чиясь рука в чорній — скоріше за все — перчатці. Голова в каптурі із маскою, що закривала носа й рота, зазирнула за тканину.

    - Хто ти такий? - легке світло з медальйона впало на обличчя та плечі Ланка. - Я тебе не знаю, але впізнаю броню, і вона не твоя. Ти — той, кого всі шукають.

    - Я... я новенький.

    - Не свисти. Ти б знав, принаймні, хто я. Бо я тут розставляв шпигунів, і ти зайвий. Чи ти взагалі знаєш, що носиш шати ватажка загону?

    Ланко кивнув, і певне, це було помилкою, бо наступної миті він встиг помітити, як верхню частину обличчя злодія перед ним скривила гримаса, і лише якийсь шальвірський інстинкт відкинув його назад від леза, що гайнуло в повітрі повз те місце, де було щойно обличчя хлопця.

    Його рука сама витягнула кинджала у відповідь. Відбив, відбив, від клинків полетіли черхи. Ковзнув лезом по лезу, ще відбив, зліва, справа — це був якийсь хаос блиску металу в світлі амулета.

    Хлопець боявся, тремтів від жаху, не міг думати, знав, що зараз може померти — а от шальвір в ньому вів удари, не мав змоги пробити оборону супротивника, але рятував себе, на лічені секунди, але все ж.

    Та ні, звісно, це все відбувалося набагато швидше, ніж я вам це описую. Доки ви дочитаєте, бій вже скінчиться тричі. Поспіх, втім, зневажив би відчуття героя. На п'ятому паріюванні він знав, що шосте пропустить, бо втрачав швидкість, а злодій розігрівався та ставав непередбачуваним.

    І ось замість відбити удар, шальвір повівся за імпульсом втоми, та просів на підлогу й у бік. Злодій вжалив повітря, дужим, метикуватим рухом. А Ланко всадив йому зброю знизу вгору. Бо знав, що на цьому місці навіть шкіряна броня може трохи протертися — що було з його “власною”. Лезо його кинджала засяяло зеленкуватим світлом; ворог скрикнув в розпачі, наче хотів покликати на допомогу — та важко впав, смикаючись.

    Ось тут хлопцеві стало справді лячно.

    “Я щойно вбив особу за допомогою отруйної зброї...”

    Дивним було те, чому злодії оснащені, як мордерці, або просто в селищі не розбиралися геть під час своїх оповідок, хто що має носити з собою із небезпечних людей.

    За мить Ланко зрозумів, що будь-який крик могли почути, і треба було зникнути із зали взагалі. Та було ще дещо.

    “В нього має бути бодай якийсь контракт на виконання! Хоча б на розташування шпигунів в залі... ”

    Нишпорення по кишенях та торбочках вбитого надало шальвірові не лише цього папірця, а й ще деякий лут, який він без особливого розбору напхав у свій інвентар перед тим, як гайнути до порожнього наразі коридору.

    Тут мали б бути думки кшталту “Що ж я наробив? Лишив труп злодія посеред головної зали Ратуші! Таке зранку почнеться!”, але хлопцеві було взагалі не до них.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.