Зміст
  • Глава 1. Не нуль (вступ)
  • Сцена 1.1
  • Сцена 1.2
  • Сцена 1.3
  • Глава 2. На роздоріжжі без шляху назад
  • Сцена 2.1
  • Сцена 2.2
  • Сцена 2.3.
  • Сцена 2.4.
  • Сцена 2.5.
  • Сцена 2.6.
  • Сцена 2.7.
  • Глава 3. Несподівані знахідки
  • Сцена 3.1.
  • Сцена 3.2.
  • Сцена 3.3.
  • Сцена 3.4.
  • Сцена 3.5.
  • Сцена 3.6.
  • Сцена 3.7.
  • Глава 4. Знов до звичайної пригоди
  • Сцена 4.1.
  • Сцена 4.2.
  • Сцена 4.3.
  • Сцена 4.4.
  • Сцена 4.5
  • Сцена 4.6.
  • Глава 5. У пошуках виходу
  • Сцена 5.1.
  • Сцена 5.2.
  • Сцена 5.3.
  • Сцена 5.4.
  • Сцена 5.5.
  • Сцена 5.6.
  • Сцена 5.7.
  • Сцена 5.8.
  • Сцена 5.9.
  • Сцена 5.10.
  • Глава 6. Повернення до міста
  • Сцена 6.1
  • Сцена 6.2
  • Сцена 6.3
  • Сцена 6.4
  • Сцена 6.5
  • Сцена 6.6
  • Сцена 6.7
  • Сцена 6.8
  • Сцена 6.9
  • Сцена 6.10
  • Сцена 6.11
  • Сцена 6.12
  • Глава 7. Несподіване “підземелля”
  • Сцена 7.1
  • Сцена 7.2
  • Сцена 7.3
  • Сцена 7.4
  • Сцена 7.5
  • Сцена 7.6
  • Сцена 7.7
  • Сцена 7.8
  • Сцена 7.9
  • Сцена 7.10
  • Сцена 7.11
  • Сцена 7.12
  • Глава 8. Встигнути до світання
  • Сцена 8.1
  • Сцена 8.2
  • Сцена 8.3
  • Сцена 8.4
  • Сцена 8.5
  • Сцена 8.6
  • Сцена 8.7
  • Сцена 8.8
  • Сцена 8.9
  • Сцена 8.10
  • Сцена 8.11
  • Сцена 8.12
  • Глава 9. Знову до підземель
  • Сцена 9.1
  • Сцена 9.2
  • Сцена 9.3
  • Сцена 9.4
  • Сцена 9.5
  • Сцена 9.6
  • Сцена 9.7
  • Сцена 9.8
  • Сцена 9.9
  • Сцена 9.10
  • Сцена 9.11
  • Сцена 9.12
  • Глава 10. І знову “наземне підземелля”
  • Сцена 10.1
  • Сцена 10.2
  • Сцена 10.3
  • Сцена 10.4
  • Сцена 10.5
  • Сцена 10.6
  • Сцена 10.7
  • Сцена 10.8
  • Сцена 10.9
  • Сцена 10.10
  • Сцена 10.11
  • Сцена 10.12
  • Сцена 10.13
  • Глава 11. Стукаючи в двері Смерті
  • Сцена 11.1
  • Сцена 11.2
  • Сцена 11.3
  • Сцена 11.4
  • Сцена 11.5
  • Сцена 11.6
  • Сцена 11.7
  • Сцена 11.8
  • Сцена 11.9
  • Сцена 11.10
  • Сцена 11.11
  • Сцена 11.12
  • Глава 12. Втеча в невідоме
  • Сцена 12.1
  • Сцена 12.2
  • Сцена 12.3
  • Сцена 12.4
  • Сцена 12.5
  • Сцена 12.6
  • Сцена 12.7
  • Сцена 12.8
  • Сцена 12.9
  • Сцена 12.10
  • Сцена 2.3.

    - Не трухай, малий, - поплескав підземець хлопця по плечу. - Це була лише базова сутичка. Відчуй цей запах перемоги!

    - Головне — не дихай надто глибоко, - Календула дістала шовкову хустинку, вмочила її в якесь ароматне зілля та притисла до носа.

    - Що наш провідний воїн хоче сказати, - Тік відмахнувся від кольорових вогників, що осідали йому на обличчя, розряджаючись, - то це те, що зараз ти маєш відчувати певний приплив досвіду, який визначить зростання твоїх навичок, вмінь, взагалі.

    Так, це те, про що ви подумали.

    Ланко на хвильку замислився: дійсно, всередині щось клекотіло. На хвилі піднесення він вирішив, що хотів би кидати влучніше, й бурхливе відчуття припинилося.

    - Тепер — найцікавіша частина пригод! - радісно мовив Ґуґуг. - Лутінг!

    Це слово з його мови означало виправдане обнесення чужих приміщень, скринь та навіть трупів полеглих супротивників.

    - Так, трофеї, - маг висловився магічно.

    - Тягнемо шмот, - прогундосила у хусточку Календула, копаючи виродят чоботями обережно. Вільною рукою вона спробувала пошукати в лахах вбитих гаманці, але нічого не знайшла.

    - Малий, - підземець зробив запрошуючий жест рукою, повісивши сокиру на пояс. Доки Ланко вагався, сам почав стягувати з ворогів елементи обладунків, прикидуючи, чи не можна їх загнати на поверхні за якісь мідяки. Але клепані шматочки шкіри, деревини та металу могли зацікавити лише покупців, з якими ми справи в цьому творі не матимемо. Зітхаючи від розчарування, воїн склав дрантя на купу, оцінюючи, чи не піде воно на вагу.

    Тік застосував інтелектуальний підхід: в нього в руці з'явився невеликий артефакт чи пристрій, яким він водив над тілами, відтак знімаючи з пальців персні, а з ший амулети. Та все це теж викликало незадоволення, і чародій морщив носа, але все ж склав крам у торбинку, окрім одного амулета з кісток та полірованого скла. Його він простягнув Ланкові.

    - Тримай, це +1.

    - Плюс один що?

    - Щось, - дзвінко прокоментувала Календула, обходячи хлопця навколо. Він не втримався від того, щоб роздивитися цю чарівну високу жінку, геть не схожу на заклопотаних селянок, яких бачив найчастіше.

    - Тебе не поранено? - лісодіва нахилилася, хвиля солодко-духмяних трав накрила хлопця. Хоча йому нещодавно виповнилося вісімнадцять років, але незвідана цікавість до найменших подробиць обличчя жінки сповнила його вперше. Доки Ланко заперечно хитав головою, вона зав'язала поворозку амулета в нього на шиї, та він відчув “плюс один щось” в собі, не розуміючи ще, що саме.

    - Ага! - радісний воїн в цей час щось знайшов. - Дивіться, який молоточок! Якісний, в мене десь був такий самий. Нарешті, гарний лут!

    - Пане... це й є ваш молоточок, - промимрив Ланко, виринаючи з чарів Календули. - Пробачте. Я кидався...

    Підземець важко зітхнув, попорпався в торбі, зрозумів, скільки всього з неї пропало, та, лаючись під ніс, поліз збирати свої речі.

    За кілька хвилин він підійшов до Ланка та приставив до носа тому вказівного пальця:

    - Більше так не роби!

    - Тіку, ти не надто розрядився? - лісодіва подивилася на притихлого магуса.

    - Га? Що? А, так. Треба відпочити.

    Ланкові довелося згадати, що він є носієм, а не лише пригодником-шальвіром, і розстелити для чародія скатану ковдру, яку він тягнув на спині. Метр Призматікус пішов у медитацію, Ґуґуг заходився оглядати зброю та обладунки виродят, щось відколупуючи собі, а Календула, закотивши очі від супутників, стала на сторожі. Потягнувся час.

    Хлопець занудьгував, запалив смолоскипа та відійшов на кілька кроків, щоб оглянути кількох інших вколошканих. Магічних речей в нього не було, тож пальці та шиї він обібрав послідовно, зазирнув до закамарків броні, якщо ці шматочки можна було так назвати, і думав вже зітхнути по-ґуґугівськи, як пальці його намачали згорточок: щось тверде в тканині.

    Він хотів був скрикнути: дивіться! Та вже звільняв від полону червонястий кристал. Очі Ланка палали цікавістю разом з цим каменем, він потер його, щоб роздивитися краще. Тут варто б додати, для картинки, що смолоскипа він “дав потримати” вбитому виродяті, а сам присів майже в багно, щоб зайнятися лутінгом, але то таке.

    Кристал спалахнув, засліплюючи на мить, Ланко зойкнув — і все минулося.

    “Що там з тобою?” почувся голос Календули.

    Він озирнувся. Лісодіва, що стояла до нього спиною, якраз розверталася, піднімаючи лука та шукаючи у пітьмі ворогів.

    - Що там з тобою? - спитала вона.

    - Я... не знаю, начебто все добре, - Ланко зблід, хоча цього ніхто й не міг побачити, але між нами, він таки зблід. Календула дивилася на нього, він на неї. Їх обличчя зближувалися, начебто вони не тут і не зараз, а в приязнішому місці й часі.

    “Ти ж розумієш, це остання наша зустріч? Ми не будемо разом... ” пролунало звідкілясь. Хлопець зрозумів інше: хоча ще годину тому навіть найменшої такої думки в нього не було, але зараз він вже не міг забути струнку Календулу ані на подих, чи рух повік.

    Він в неї закохався так, наче місяці пригод пов'язували їх.

    Порожній бляклий кристал випав з руки в твань.

    - Я? Ні, я ні. Нічого. Все. Здалося! Все добре! - ніяково розсміявся Ланко.

    Коли чаклун скінчив медитацію, підземець підійшов до хлопця та простягнув йому мішка із залізяччям, видраним із озброєння виродят: шматочки металу, наконечники списів та дріб'язок.

    - Ось тобі. Коли наступного разу схочеш кидатися, візьми це, - пробурчав він. - Але дякую, бо ти таки гарно нас прикрив. Тож! Куди далі? Глибше в цю гілку, чи прикриємо дупи та сходимо оглянемо Торгівельну?

    ***Слово за читачами***

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.