Ділюся сумом

Сиджу. Під очами синці . Надворі дощ . Чую звук годинника. Як багато років я його чую . Зранку було сонце. Навіть у погоди якась різноманітність. А моє життя йде як лолосось . П'ять років одне й теж і один день змін . Багато хто так і живе . Й нічого не міняється . Навіть слово яке всіх їх охвачує таке сумне . Статистика. Сиджу і розумію що внукам нічого буде розповісти . Лише те як я скиталася по країні під час війни. Сиділа і слухала годинник. Кожен вечір. Всім людям не вистачає свого революціонера . Який жив у їхньому серці . Надихав їх і переконував . Що життя потрібно міняти. Писати свій гімн і свої лозунги . Свій прапор волі , яка б жила у їхньому серці.Мати свій погляд на усі речі .Але наш гімн дощ, лозунг стукіт годинника і прапор сірого кольору . І синці під очами ледве поворухнулися