Країна Зламаних Дзеркал

Десь далеко, де зорі падають за обрій, де веселка ховає скарби у своєму корінні, за дев’ятьма горами й семи морями існує чудернацька країна, яку називають Зламані Дзеркала. Це дивне місце, в якому мирно співіснують мавки, упирі, лісовики, відьми, боги та люди.

Природа в там настільки містично-прекрасна, що кожен хто торкається її бодай раз, вже ніколи не забуде тої краси. Щоразу в снах він буде бачити золоті поля, які стогнуть під вагою налитого колоса, ліси, що шепочуть стародавні пісні, і річки, що увібрали в себе сльози самого неба, розчинивши їх.

І живуть там люди, надзвичайно обдаровані: вони мудрі, як стародавні вчителі, працьовиті, як мурахи, і красиві наче боги. Вони милосердні та чемні, та дітей свої зрощують в цій красі, навчаючи їх бути частиною прекрасного світу.

У них мудрі та чесні правителі, кожен з яких піклується про народ, щоб легше, краще, надійніше. Та й кожен наступний правитель краще та досконаліше за попереднього. І народ свій вони люблять самовіддано, і отримують те саме від людей навзаєм. Так було споконвіку, від самого початку світу.

Але є у Зламаних Дзеркал дивна традиція, яка взялась незрозуміло звідки, і вже тисячоліття нищить красу та самобутність краю. При коронуванні нового правителя люди відливають нове, велике, гладке дзеркало, та виносять його на центральну площу. Після того як правитель принесе свою присягу на вірність народу, вдягне корону і мантію, його ведуть до дзеркала. Правитель скіпетром своїм тричі бʼє по дзеркалу, розбиваючи його, і при цьому перетворюється на блазня. А люди, яким роздають уламки дзеркала, стоять там ніби зачаровані, закохано дивляться на блазня, в маленьких скалках.

Тепер, замість того, щоб дивитися вгору, на небо, або навколо, один на одного, вони завжди дивляться через розбиті дзеркала на блазня, на сусідів. У цих дзеркалах усе здається спотвореним: трава у сусідів зеленіша, жінка краща, діти слухняніші, хліб ситніший, а щастя – більш яскраве.

Замість того, щоб разом будувати свій край, вони намагаються одне одного надурити, як у грі, де переможець може бути лише один. «Я ж розумніший за нього!» – каже один. «Я працьовитіша, ніж вона!» – думає інша. Вони будують великі міста і пишні палаци, але їхні дороги завжди ламаються, а дахи течуть, бо кожен намагається вкрасти найкраще для себе.

Життя тепер в Зламаних Дзеркалах важке. Люди завжди намагаються втекти з-під ярма, але кожного разу, коли їм обіцяють волю, приходять нові господарі – ще хитріші за попередніх. Вони говорять гарні слова, запевняють, що тепер все зміниться, а потім тихо заковують людей у ще міцніші кайдани.

Але ж, свята простота, кожного разу люди вірять. Вони дивляться у свої дзеркала, зітхають, обіцяють собі більше не помилятися... але чари дзеркал сильніші за їхню волю.

Кажуть, що в цьому проклятому краї раз на сто років народжується той, хто вміє бачити не через дзеркала, а власними очима. Він розказує людям правду, кличе їх подивитися один одному в очі, зібрати сили й змінити своє життя. Але чари настільки сильні, що більшість відводить погляд.

Однак у кожній душі залишається іскра надії. І всі вони чекають, що настане день, коли країна Зламаних Дзеркал стане країною справжніх дзеркал – тих, що не спотворюють, а відображають правду. Біда лише в одному, вони чекають. Чекають, замість викинути уламки та діяти.