Жадібність згубила орка

Акакій мешкав в одному з сіл московської області. Була в нього звичка щовечора хлебтати щі з оселедцем і підгнилою капустою та слухати російські новини. Він свято вірив кожному слову, що віщала пропаганда.

Горілка вдома скінчилася і Акакій натхненно поскакав на військові навчання. Ґелґотали гуси високо в небі, повертаючись з вирію. Дуже лякався їх «відважний» вояка і щоразу плигав до окопу, бо по першому каналу казали, що українці перетворили птахів на біологічну зброю, заразивши пернатих сказом.

Ентузіазм рашиста зовсім згас, коли військові навчання перетворилися на справжню війну, де українці чомусь не зустрічали окупантів з квітами, а натомість успішно захищалися і знищували загарбників. Єдиний спосіб врятуватися – здатися в полон. Жага дременути чимдалі від української артилерії була нестерпною, але по російському телебаченню розповідали, що вчені-сатаністи з НАТО проводять страшні фашистські досліди над полоненими.

Зрештою загинула і стала гнити в землі вся рота Акакія. Іншої ради не було, окрім як накивати п’ятами та заховатися в одному з українських сіл.

Їсти кортіло немилосердно, особливо після того, як окупант уздрів українських військових і нажаханий москальський організм «скинув баласт». Йод з аптечки вісімдесятих років зовсім не допомагав загоїти вогнепальне поранення на нозі, ганебно отримане від свого ж підлеглого Вітька, який накидався підозрілих зелених таблеток і ліквідував більше десятка рашистів, полегшивши роботу ЗСУ.

Кінець кінцем Акакій, пошепки матюкаючись і накульгуючи, вишпортався з густих парослів шипшини та сховався на подвір’ї розкішного двоповерхового будинку. Липкий страх деякий час боровся з прогнилим мародерським нутром і голодом. Міцніше стиснувши автомат, загарбник все ж наважився вдертися в чужу оселю. На його превеликий жаль, будинок виявився порожнім. Окупант мріяв кого-небудь розстріляти, а потім зґвалтувати, чи навпаки. Порядок дій, зрештою, був неважливий, бо відчути себе кимось сильним і більш значущим за шмат лайна, москаль міг лише знущаючись з беззбройних та беззахисних.

Роззявивши рота з гнилими зубиськами, новоспечений мародер розглядав розкішну оселю, подібних якій він зроду не бачив у жодному з російських зубожілих селищ.

Скільки ж тут було добра, аж розбігалися жадібні поросячі очиці! Техніка невідомого призначення на кухні, пральна машина й білий чистісінький унітаз, що велично вивищувався, наче коштовна китайська ваза, особливо вразили окупанта. Утрамбувати все це було нікуди, бо транспорт їхньої роти або згорів, або його розтягли місцеві трактористи, тому Акакій вирішив зателефонувати зі знайденого тут мобільного дружині й порадитись, що красти в першу чергу. Фроська відповіла майже відразу й наполягла, щоб він мерщій, доки лапті не відкинув, поштою переслав кілька айфонів, ноутбук, папір, посуд, якнайбільше різного одягу, кавоварку і «отого химерного кухонного трансформера» разом з інструкцією.

Хвіртка загрозливо рипнула, почулися швидкі впевнені кроки й клацання затвора. Це неабияк налякало Акакія. Чітко пролунала українська мова знадвору, від чого окупант ще більше зіщулився. Шум ставав все ближчим і нажаханий мародер вистрілив у вікно, з переляку поціливши кудись у безкрає небо.

Щебет жадібної Фроськи у трубці змінився пронизливим вигуком:

— Ювєлірку і труси, главноє, пріхваті єщьо!

— Я нє…

Акакій повалився на землю з простреленою довбешкою. Біси в пеклі радо вітали ще одного москаля.