Казка про ельфа-землероба

Арієт походив із давнього роду ельфів-землеробів, про яких мало хто чув, бо ж тепер, бачте, в моді були красені лісові ельфи, або ж небесні ельфи-чаклуни з розкішними крилами, а от невисокого зросту, кремезні, засмаглі ельфи-землероби нікого не цікавили.

Байдуже, що вони виконували дуже важливу роботу - слідкували за тим, щоб у людей були гарні врожаї, щоб шкідники не псували культурних рослин, та контролювали популяцію усіляких бур'янів, іноді дуже небезпечних. Всеодно, мало хто полюбляв землеробів, іноді люди навіть плутали їх із гномами! Гномами, розумієте, з отими, що у шахтах, під землею цілими днями сидять і на скарби свої надивитися не можуть.

Ґрунт — ось що справді обожнював Арієт, бо ще дідусь колись йому розказував, що землю треба любити і поважати, розмовляти з нею і вчасно її удобрювати, от тоді родючішого ґрунту годі й знайти.

"Дідусь поганого не порадить" — подумував Арієт пораючись на городі, що й казати а все-таки талановитим він був землеробом.

Ельфам-чаклунам і лісовим ельфам люди кожного року влаштовували свято, куди запрошували усіх, щоб подивитися на прекрасних створінь і почастувати їх різними смаколиками. Єдиним землеробом у цьому краї і єдиним, кого не запрошували на свято був наш буркотун Арієт, бо він і магією не володів і красою не славився, а отже нічого особливого в ньому немає.

Жили собі ці люди вдостатку і горя не знали і свято щороку влаштовували. Знову, Арієта не запросили, а він і образився цього разу.

"Ич, які невдячні, а я ж для них так старався."- подумав ельф.

І пішов Арієт до іншого краю, шукати кращої долі, а людей залишив самих за землею доглядати.

Їдуть лісові ельфи на своїх оленях, ведмедях, вовках, та інших лісових тваринах, летать ельфи чаклуни на своїх білосніжних крилах; усі свята ждуть, усі люблять, щоб ними захоплювалися. Ймовірно, вони і не здогадувалися, що на них чекає насправді. Коли зібралися усі ельфи, стали людей чекати, коли ж їх уже возвеличувати будуть, аж тут бачать...

Люди вийшли назустріч ельфам — худі, хворі, знесилені, ледве йдуть.

— Може ви нам допоможете, о Прекрасні Лісові Ельфи, у нас був страшний неврожай, їсти нема чого, діти від голоду вмирають, не до свята нам...- просять люди.

— Ну, добре, спробуємо, зробимо все що можемо — відповів лісовий ельф.

Однак, лісові ельфи могли тільки вирощувати дерева, та на них не росло плодів, вони могли лікувати і приручити лісових тварин, та не могли віддати їх людям — їхнім домом був ліс.

Підійшли тоді люди до ельфів-чаклунів:

—Розкажіть, будь ласка, о Великі Небесні Ельфи, що нам робити, ви живете на небі і мабуть усе знаєте.

Сумно подивилися ельфи-чаклуни, але нічого не відповіли. Так, вони , могли з нічого створити вогонь, змусити будь-який предмет розчинитися у повітрі, могли розмовляти з птахами, але не знали як людям допомогти.

Увага людей до ельфів одразу зникла, і вони засмучені повернулись до своїх домівок: лісові ельфи до лісу, ельфи-чаклуни — до своїх небесних замків. Фактично, вони виявились зовсім непотрібними, і жоден з їх талантів не зміг зарадити.

Хотіли люди розшукати ельфа-землероба, але він пішов дуже далеко. Цього разу Арієт і справді образився на них.

Чимало часу довелося витратити знесиленим людям.

Шукали-шукали по всьому світу і, врешті-решт, знайшли і вибачилися перед ним за свою зневагу, та й попросили його повернутися у рідні краї.

— Що з вами робити, добре, допоможу я вам, куди ж діватися. - задоволено сказав Арієт.

— Ювелірна робота! - приказував ельф подивляючись на поля, і городи у своєму краї.

Якось так і зажили тепер люди в мирі і в достатку з ельфом-землеробом, шанували його і поважали його працю, а про прекрасних лісових і небесних ельфів згодом забули, та й ті не наважувалися більше показуватись.