Розділ 4
Розділ 4
[1-4] Він сказав:
— Я знайшов вас.
Від нього несло слабким слідом океану. Заступник директора вражено вирячився. Коли Йоко кинула погляд через плече, чоловік підтвердив:
— Це й справді ви.
Вона припустила, що йому за двадцять. Усе інше в ньому було просто неймовірним. На плечах у нього був довгий, схожий на макінтош, плащ. Його волосся, дивовижно виблискуючи золотом, закривало, наче з мармуру зроблене, обличчя і сягало колін.
Вона ніколи раніше його не бачила.
— А ви хто такі? — вимагав пояснень заступник директора.
Незнайомець проігнорував його і натомість зробив щось іще більш дивовижне. Він опустився на коліна перед Йоко й нахилив голову до землі.
— Те, що шукали, знайдено.
— Ви знаєте цю людину?
Йоко похитала головою.
— Ні. Я не знаю!
Доки вони розгублено стояли, чоловік вскочив на ноги.
— Ми повинні піти.
— Піти?
— Панно Накаджімо, що відбувається?
— Не знаю я!
Навколо них жменька вчителів та офісного персоналу обмінялася зацікавленими поглядами. Йоко кинула благальний, безпорадний погляд на заступника директора, який у відповідь випростався на повний зріст.
— Молодий чоловіче, ви незаконно проникли на територію школи. Я повинен попросити вас піти геть цієї ж хвилини!
На обличчі незнайомця була явна байдужість. Він холоднокровно, без ворожнечі в голосі, сказав:
— Це вас не стосується. — Він окинув учительську тим самим поглядом. — Не втручайтеся, жоден із вас.
Його імперський тон залишив їх безмовними. Він звернув погляд на не менш вражену Йоко.
— Я поясню вам пізніше. Але зараз ми повинні піти.
— Що ти?..
Голос поруч перервав її запитання.
— Тайхо.
Він підвів голову, наче це до нього зверталися.
— У чому справа? — запитав чоловік у повітря. Занепокоєння затьмарило його обличчя.
Звідкись і водночас нізвідки знову пролунав голос:
— Ворог біля воріт.
Жорстокий вираз обличчя змінив його. Розуміюче кивнувши, він узяв Йоко за зап’ясток.
— Пробачте мені, — сказав він, — однак це місце занадто небезпечне.
— Небезпечне?
— Часу на пояснення немає. Вони прибудуть за секунду.
Йоко зіщулилася, відчуваючи невиразний страх.
— Хто "вони"? — вигукнула вона.
Вона збиралася перепитати, коли безтілесний голос сказав:
— Вони тут.
Найближче до Йоко вікно вибухнуло.
Вона заплющила очі й почула пронизливе виття. Навколо неї посипалися уламки скла.
— Що це було?!
Йоко розплющила очі, почувши голос заступника директора. Усі в кабінеті збіглися до вікон. Холодний зимовий вітер ударив із широкої річки прямо за територією школи. Сморід різанини й моря чувся в тім вітрі.
Скло засмітило підлогу навколо її ніг. Хоча вона й стояла найближче до вікна, уламки її не зачепили.
— Як?
Перш ніж вона могла розібратися в ситуації, незнайомець звернувся до неї:
— Як я й попереджав. Щось нечестиве прямує сюди. — Він схопив її за руку. — За мною.
Відчайдушна паніка охопила її. Йоко намагалася вирватися, але незнайомець просто потягнув її за собою. Коли вона спіткнулася і похитнулася, він обняв її за плечі.
Заступник директора заступив їм шлях.
— Це ви відповідальні за це?
У голосі незнайомця звучала холодна погроза:
— Ти не маєш значення. Відійди убік...
— Не раніше, ніж ти поясниш, що відбувається, друже. Що це ви тут робите з панною Накаджімою? Це перепалка між бандами? — Він кинув звинувачувальний погляд на Йоко. — Куди це ти вляпалася?
— Я не знаю, про що ви говорите.
— А він? — сказав заступник, тицяючи в чоловіка.
Йоко бачила, як у голові заступника директора формується набагато жахливіший висновок: вони були спільниками.
— Я не знаю його! Клянусь!
Вона викрутилася, видерши руку з його хватки. Водночас зверху, а тоді й з інших боків, окликнувся голос, цього разу з більшою тривогою:
— Тайхо!
Люди в кабінеті перезирнулися, шукаючи джерело голосу.
Незнайомець насупився на Йоко, очевидно роздратований.
— Вам що, помазано, що ви так упираєтеся?!
Перш ніж Йоко змогла відреагувати або відповісти, він упав на коліна й у благанні схопив її за ноги.
— Государине, я клянусь вам у вірності довічній. — Він говорив швидко, не відводячи погляду від її очей. — Молю вас, приєднайтеся.
— Приєднатися? До чого?
— Хіба життя ваше вам не миле? Скажіть, що приєднуєтеся до нас!
Занадто приголомшена, щоб добре осмислити його слова, і збентежена напруженістю його тону, Йоко виявила, що киває, попри власне бажання.
— Я згодна, — сказала вона.
Те, що він зробив далі, залишило Йоко зовсім збентеженою.
Один... а потім хор голосів закричав у протесті:
— Що з вами двома? Ви з глузду з’їхали?!
Мов громом вражена, Йоко спостерігала, як цей чоловік, якого вона раніше в житті не бачила, опустив голову в поклоні й торкнувся чолом її ніг.
— Що ти... — почала вона, але її обірвало на півслові.
Її свідомість похитнулася. Вона відчула, як щось тече крізь неї. Її погляд тоді ж потемнів. Низький гуркіт, схожий на землетрус, сколихнув кімнату. Внутрішній двір за вікнами охопили брудні тіні.
— Накаджімо! — закричав заступник директора, його обличчя перекосилося від люті. — Що, чорт забирай, відбувається?!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!