Критика п'яного розуму

1

Четверо друзів сиділи вздовж барної стійки. Насправді це дуже незручно, адже крайній правий і крайній лівий майже не бачать і не чують одне одного, проте цієї п’ятниці вільних місць у залі майже не було. Серед публіки переважала молодь, студенти старших курсів або ж ті, хто нещодавно завершив навчання та вже відчув насолоду від перебування на ринку праці.

Гендерне співвідношення вказувало на те, що закладу надавали перевагу здебільшого чоловіки. Де-не-де все ж траплялися представниці прекрасної статі. Те, що вони марнували власний час саме тут, також свідчило про їхню мудрість. Адже де ще можна знайти собі пару, як не в пабі? Не у філармонії ж.

– Аж ні, то все херня. От якби тобі запропонувала мінет така як Леся, ти б лишень очима закліпав. Знайшовся мені поборник високих моральних цінностей, – це Антон Стрілецький захищав свою ідею полігамності у стосунках. Слова гучно вистрілювали з-поміж бороди.

– От вигадав, наче вона не жінка, а якась русалка-єдиноріг, супернеймовірна й неповторна. Звичайнісінька собі баба з піхвою та губами. Звідки ти знаєш, що вона взагалі на сексі розуміється? А навіть якщо й так, один раз покайфуєш, а розгрібати наслідки доведеться дуже довго! – випалив Петро. Цей хлопець упевнено рухався до тридцятки, однак його тіло вирішило залишитися в підлітковому стані.

– Але це якщо хтось окрім вас двох про все дізнається, – додав своїх п’ять копійок Ярослав Жук і послабив краватку, – загалом варто скористатися моментом. Якщо справа рухається до інтиму, то не треба відмовлятися, бо невідомо, скільки ще на тебе будуть западати кльові тьолочки. Мікі, а ти що скажеш? Ти найстарший, отже, наймудріший.

– Ха-ха, бля, який тонкий сарказм і стьоб. Аплодую стоячи, – відказав Микита Білий. – У мене подібні проблеми відсутні, ніхто нічого не пропонує, от я й живу спокійно. Вечір без дружини проводжу раз на квартал у кращому разі. Тверезому мені таке в голову не стукне, а п’яний я не маю попиту в жінок. А чисто по-людськи скажу, що не варто так чинити. Постав себе на місце своєї дівчини чи дружини. Ніхто з вас, напевно, не волів би ходити з такими гарними лакованими рогами? От, власне! Якщо так уже аж сильно яйця зводить від напруги, ввімкни собі порнушку, все так і так зводиться до одного.

– Ай, занудні ви, не розумієте, що ламаєте самі себе об коліно. Тому ти й постійно хворий, а Петро майже полисів, – друзі розсміялися, швидше розреготалися. У крові вже назбиралося чимало проміле...

В інтер’єрі пабу «Обережно! Злий пес» переважали зелені тони, столи – дерев’яні та масивні. Скільки глибоко філософських, цікавих і правдивих фраз було сказано в усьому світі в розмовах між барменом і гостем. Рано чи пізно хтось із гільдії наливайок обов’язково напише свою геніальну «Критику п’яного розуму», чим сколихне суспільство, й світ уже ніколи не буде таким, як раніше.

З колонок лунав старий американський рок 60-х років, гучність дозволяла чути свого співрозмовника на відстані не більше одного метра. Розмови людей за столиками доходили до вух товариства за барною стійкою у вигляді нерозбірливого гамору. Час від часу із загальної какофонії долинав чийсь дзвінкий дівочий сміх. Друзі обирали такі дні для походу в паб тоді, коли не відбувався жоден вартісний футбольний матч. Бо коли в залі збиралися хулігани, про жодну джентльменську бесіду не могло навіть ітися.

Микита попрощався зі всіма та почимчикував додому. Він завжди покидав зібрання першим. Чоловік зиркнув на годинник і подумки похвалив себе за те, що вклався в час, викроєний для зустрічі з пацанами.

– У тебе телефон дзвонить, – звернувся Антон до Петра.

Останній глянув на дисплей, замислився, але на дзвінок не відповів.

– От я таке розумію: виділив день для себе і друзів, то вона має поважати! Якщо не розуміє, то й пояснювати немає сенсу. Я завжди своїй колишній казав: «Кохана, я сьогодні пиячу». І все. Ніхто мене не чіпає два дні.

– Я таких анонсів не роблю. Проте ти знаєш, інколи мені не хочеться брати слухавку. Два слова від неї – й мій вечір зруйновано. Вона володіє якоюсь суперсекретною технікою викликання відчуття провини. Мені легше послухати, як дівчина ображається зранку, – він крутив телефон по дубовій плиті й намагався нікому не дивитися в очі.

– Та забий. Ти просто дуже добрий і переймаєшся тим. То нормальні речі: мужик інколи випиває, а його баба хоче пиляти йому мозок за це. Замовмо щось поїсти, – він обвів зал поглядом, бармен вийшов на перекур, але поряд дрейфувала офіціантка. – Ми бажаємо зробити замовлення.

– Так, я вас слухаю, – дівчина з фартухом усміхнулася, від чого з’явилися ямочки на її щічках. Вона витягнула маленький рожевий блокнот і застигла в очікуванні.

– Принесіть, будь ласка, щось на великій тарілці, типу закуски – так, аби можна було куштувати руками. І ми пили бурбон, бармен знає який, то ще по сто того ж, – розпочав Ярослав, як найдосвідченіший відвідувач пабів і барів. — І, будь ласка, один апельсиново-грейпфрутовий фреш.

Цієї миті офіціантка відірвала оченята від своїх нотаток і зиркнула на замовника, в її погляді було щось страховинне, навіть Сатана б перехрестився, якби на нього так подивилися. Це тривало лише мить. Дівчина-офіціантка прийняла замовлення та попрямувала до робочого комп’ютера. Усі троє за стійкою провели її поглядом.

Окрім взуття засмаглі ніжки прикривали лише коротенькі шортики.

– Ну ти й мудак! Ще б молочний коктейль замовив або сране мохіто, аристократе наш, – сказав Антон і хляснув долонею товариша по плечу.

– Іди до дупи – з вітаміном C у мене легший ранок, – спокійно відповів Ярослав.

***

Вони далі випивали й жартували. Коли принесли закуску, простір навкруги наповнився запахом фритюру, цибулі, картоплі й ковбаси. Якби хтось випускав лінію освіжувачів повітря для пабів, де бракує пабности, то цей аромат був би саме тим, який потрібний для правильної атмосфери. Ярослав уже помітно сп’янів і випадав із розмови.

– А я їй кажу: «Ще раз така дурня – й звалюєш до мами, я подібного терпіти не буду», – він ніби спілкувався з друзями, проте його скляні очі дивилися в невідомому напрямку.

Стрілецький викликав таксі товаришеві та допоміг вийти на вулицю. Коли трійця опинилася за порогом пабу, вони закурили по цигарці. Антон підтримував Ярослава за лікоть, оскільки той хитався й із кожною затяжкою амплітуда збільшувалася. Він намагався дати ногою прочухана квітам на клумбі перед закладом.

– Гляньте, там сидять три лялі, пожираючи нас поглядом, – він кивком показував у напрямку тераси, де знаходилося троє дівчат, які поглядали в їхній бік і гиготали. – Може, їх... цього?

– Що? Скоренько трахнемо, доки їде таксі?! – голосно запитав Петро, від чого дівчата розреготалися, хлопці також. Ярослав похнюпився та повернувся до квіточок.

Жук не без бою сів до автівки. Він бив себе у груди, що зовсім не п’яний і треба просто змінити локацію. Ще присягався в любові Антонові та Петрові, пригадував кращі моменти з найяскравіших гулянок юності, коли вони ще були студентами й працювали в таких же пабах, як цей.

– Ну, ми ще вип’ємо, – запитав чи то ствердив Антон і загасив недопалок об попільничку.

– Звісно, – відповів Петро.

Він поглянув, котра година. На дисплеї телефону блимало 00:08, а під годинником світилося сповіщення про 15 пропущених дзвінків і декілька повідомлень. Петро повів плечима та сунув девайс знову до кишені. У шлунку пекло, в голові бухкало, а ноги обм’якли як макарони.

– Проте Ярослав мав рацію. Нумо кудись гайнемо, тут якось гнило.

– О’кей, – погодився Антон.

Тут і там уже позачиняли заклади, друзі прямували центральною площею. Вуличних музикантів ніде не було чутно. Мешканці цієї частини міста нарешті могли дихнути з полегшенням – ті, хто ще не продав свого житла під ресторан, бордель (масажний салон по-новому) чи офіс, або не здають у подобову оренду.

Приємний літній вітерець віяв у обличчя, їм вистачало грошей і сил пити до ранку, душевні розмови зігрівали душу. Друг – особливий статус, який не так легко здобути, а ще складніше втримати протягом років.

– Молоді люди, бажаєте світлину з Чубакою? – до них підійшла пара – хлопчина в сандалях, спортивних шортах, майці та кепці та дивне створіння, яке в темряві справді нагадувало персонажа «Зоряних воєн».

– Відвали! – гаркнув Антон до них.

– Артиста образити може кожен. Куди вам поспішати? Одна світлина не забере багато часу.

– Скільки коштує? – запитав Петро.

– Чисто символічно, – відповів невідомий і посміхнувся від вуха до вуха.

– Та біс із тобою. Антоне, зазнімкуй мене з міжгалактичним контрабандистом!

Він підійшов до створіння. Чи то Петро був таким низькорослим, чи то Чуві грав у баскетбол, проте голова Петра знаходилася на рівні плеча.

– Ну ти й смердиш! Ти той костюм хоч колись переш? Короче, тримай двадцятку та нехай щастить, – промовив він до молодого бізнесмена.

– Та яка там двадцятка? Світлина мінімум палтос вартує.

– Чуєш, сутенере сраний, ти сказав, що скільки дамо, так і буде! Тепер ніч, нічого не видно на тій світлині, бери, скільки дають, і вали зі своєю волохатою шльондрою, – втрутився в розмову Антон. Його брови склалися клином, і він став до вимагача якось боком, трохи піднявши плечі.

– О’кей, о’кей, друзі, як скажете, – посміхнувся хлопчина в картузі, вихопив зелену купюру з рук Петра та кивнув своєму партнеру. Вони попрямували в ніч у пошуках подібних добродіїв напідпитку.

Друзі стояли з пів хвилини, проводжаючи поглядом чудернацьку парочку. Антон знову витягнув цигарку й прикурив своєю бензиновою запальничкою. Він гнівно зиркав у бік тих, хто потривожив їхню нічну прогулянку. Через хвилину-другу заспокоївся й набув свого доброзичливого вигляду. Настільки доброзичливого, наскільки його міг мати бородатий чоловік вагою в один центнер.

– Мудаки, – сказав Антон.

– Істинно мудаки, – підтакнув Петро й також прикурив цигарку.

Список нічних закладів, у яких можна було продовжити вечір, був не дуже великий. Не тому, що у Львові їх бракувало, проте не всі відповідали запитам Петра та Антона. Вони були не дуже перебірливими, просто з часом сформували певний смак і вподобання. Також вибір генделика завжди залежав від стану алкогольного сп’яніння та бюджету. Друзі зазвичай надавали перевагу закладам, які відкрив хтось зі знайомих, чим підтримували місцевий малий бізнес і могли розраховувати на бонуси від власника на кшталт принести свій алкоголь, або розрахуватися через декілька днів.

– Може, підемо у стриптиз, на дівок подивимося? «Цезаря» поїмо, – запропонував Петро.

– О, ні, після того стриптизу виходиш без копійки й прутень так димиться, що льодяну ванну можна закип’ятити. Та й дівчата там не завжди нормальні, тим паче тепер. Туди до півночі треба йти. Зараз привалить якась хуна з конячою мордою й почне тертися об тебе своїми недоцицьками.

– Фу, як по-сексистськи, – іронічно зауважив Петро. – Ну то гайда до Ореста в бар, там до третьої відчинено.

Місце, куди вони зайшли, відрізнялося від попереднього. У залі було доволі темно, по обидва боки стояли круглі столики на чотири особи. Музичний супровід віддавав приємною мелодійністю в кращих традиціях лаунж-барів. Фіолетові неонові лампи по периметру світили м’яко й приємно. На вході сидів охоронець, котрий скидався на моряка Папая, тобто з перекрученим обличчям і кремезними зап’ястками. Він велично споглядав на гостей. Петро й Антон привіталися з ним і пройшли до барної стійки.

– Замовимо настоянку якусь фруктову. Від того віскаря в мене вже печія, – сказав Петро й скривився.

Настоянка передвіщала шалене похмілля зранку, однак зараз це був не найгірший варіант.

– Ви ще одружуватися не плануєте? – запитав Антон після того, як вони зробили замовлення.

– Не знаю, то все така умовність. Живуть собі люди, мають спільні інтереси, кохаються й проводять гарно час, а потім вирішують, що їм не вистачає держави в стосунках і нумо все переносити на папір. Не знаю, над тим треба добряче помізкувати. Дарина інколи кидає зауваження стосовно нашого статусу, однак я не бачу сенсу бігти до РАЦСу. Ну що зміниться? Чи вплине це якось на наші взаємні почуття?

– Ну, шлюб надає тобі гарантію, що твоя половинка так просто не втече. У реанімацію не пускають, якщо ви не в шлюбі. І успадкування легше, – Антон по черзі загинав грубі пальці.

– Я ж і кажу, це переносить стосунки в іншу площину. Перетворює вас на якихось учасників договору. Суб’єкт А має право варити борщ, перевіряти гаманець чоловіка й зобов’язується робити мінет на день народження. Суб’єкт Б має право закрити рота й обов’язок терпіти та не пиздити Суб’єкт А. Шлюб убиває кохання, й саме з цього трупу виростає подружжя. Я не кажу, що сім’я – це погано, а просто не вірю в потребу формалізувати її.

– Ти дуже береш усе до голови. Маслом кашу не зіпсуєш. Я не те що великий фанат метромоніа... тьфу, не вимовлю відразу, короче, шлюбу. Якщо це важливо комусь із пари, то не бачу в тому проблеми. Моя мама дуже проти цивільного шлюбу, просто слухати не хоче. Напевно, то може поступитися місцеві в рейтингу табу, хіба содомії. От склепаєте дитину, то я на тебе гляну, – сказав Антон і перехилив склянку настоянки. Він майстерно залив у горлянку свою порцію, Петро ж так пити не вмів.

– Ну, ми вже... – сказав останній, дивлячись на свою склянку, й із меншим ентузіазмом, ніж на початку вечора, випив настоянку.

– Уже що? – пирхнув Антон, зробив легеньку паузу й затримав погляд на обличчі свого товариша. – Дарина вагітна?

Петро не відповів, лише ствердно хитнув головою, трохи по діагоналі.

– Вітаю, думав, ти не любиш дітей.

– Це не зовсім точне твердження. Я не люблю людей загалом, діти – просто маленькі версії людей.

– Я от вважаю, діти – то не моє. От просто не уявляю собі їх у моєму житті. Є люди, які цього прагнуть, або не проти малюків, або ж їм байдуже, чи будуть у них нащадки. Я ж просто пасую в цій роздачі. Це щось геть не з моєї категорії. Я б міг, наприклад, завести пса, але дитина... я вас вітаю!

– Знаєш, дякую, – Петро посміхнувся й повернувся до Антона. Того вже похитувало навіть у кріслі, в руці він тримав свою склянку з алкоголем, – сподіваюся, ми будемо нормальними батьками.

Петро помітив, що крім них біля бара сидить ще один гість. Від Антона його відділяв один стілець. У напівтемряві складно було визначити його вік – приблизно від 25 до 45. На лівому зап’ястку руки, якою він тримав склянку, майорів стильний шкіряний браслет. Незнайомець зустрівся з Петром поглядом і відсалютував склянкою. Той усміхнувся йому натомість.

– Часто тут буваєте, панове? – запитав незнайомець. У вимові відчувався ледь помітний акцент, можливо, польський або чеський. – Моє ім’я – Юзеф.

– Через день, практично, – відповів Стрілецький, і собі помітивши незнайомця.

– Що ви п’єте? Дозвольте, я вас пригощу, – Юзеф підняв указівний палець правої руки, аби привернути увагу бармена, й попрохав поновити джентльменам їхні напої та собі замовив того ж. – За гарний вечір і несподівані знайомства!

Двоє друзів підняли склянки й випили до дна.

– То, може, тепер ваша черга мене пригостити? – запитав Юзеф із милою посмішкою та перемістився на стілець поруч з Антоном.

– Ні, – відповів той і повернувся до нього спиною, при цьому хитаючи головою з боку в бік. Від незручності ситуації, яка склалася, Петро пустив смішок і зробив жест рука-лице.

Його завжди розважали й захоплювали брутальні манери Антона. Сам Петро був надто вихованим для подібного. Звичайно, значна кількість спиртного дозволяла притупити гарне виховання, проте до рівня майстра спілкування в барі він не дотягував.

Юзеф не сказав більше ні слова, витягнув якусь книжку й розкрив її десь на середині. Видавалося так, ніби він ніколи й не намагався завести знайомство з випадковими незнайомцями біля бару. Його обличчя не виказувало жодної емоції.

– Чудово, що ми так досі зависаємо. Однак це, напевно, вже ненадовго. Дарина тепер тебе буде твердо за яйця тримати, – продовжив розмову Антон.

– Та облиш, ну доки маля зовсім крихітне, то йому треба більше уваги, а так усе залежить від того, як собі все організуєш.

– Ну, зрештою, цицьки ти й так дати не годен, гроші приносиш регулярно, додому приходиш і тобі можна німб причепити! І всі скажуть, що дуже пасує, – Антон підняв руки й почав у повітрі зображати умовне позначення сяйва навколо голови Палія.

– Знаєш, я щось не вигрібаю. Напевно, викличу таксі, – Петро з відчутним зусиллям утримував голову рівно, вона була важкою, як слон на стероїдах.

– Я планував, що ми ще десь посидимо... старієш, напевно. Сьогодні тут якось нудно. Дівок жодних немає, ще якийсь голубок клинки підбиває, – Антон повернув голову, аби перевірити, чи той, про кого він говорив, на місці, але нікого поруч не виявилося. – Пішов далі шукати глиняну шахту на вечір. Однак симпатичний такий, із ним не соромно й у кіно піти.

– О так, що за вечір без гомофобії?

Друзі розрахувалися за випивку й залишили чайові. Коли вони вийшли на вулицю, приємна нічна прохолода трішки освіжила їхні голови після декількох годин алкомарафону. Двері виходили прямо на перехрестя двох пішохідних вулиць, вистелених у хвилеподібній манері бруківкою. Гульвіс майже не було ніде видно, лише невеличка група молодих людей зібралася обабіч нічного маркету. Здалеку вони були подібні на групу, яка виконує музику в стилі регі – на цю думку наштовхували дреди, яскраві кольори в одязі та стійкий аромат канабісу, який ширився від них і розлітався на пристойну відстань.

– Бачив там у кутку дівку з татухою на цицьках? – запитав Антон.

– Звісно, я теж завжди звертаю увагу на зображення сатани на цицьках, – язик у Петра все сильніше заплітався, але тримався він добре.

– Коли трахаєш бабу з наколкою Бафомета на грудях, нижче шиї вище пипочок, напевно, варто дещо замислитися над власною безпекою. Якби я жарив її згори, я б максимально притискав підборіддя до грудей, аби вона в мить, коли кінчатиму, не розпанахала мені горлянку якимось ритуальним пером із пластмасовою ручкою. Ну, знаєш, так ефектно, коли кровища бризкає й булькає сучці в мармизу. Ще ліпше її зв’язати чи хоч тримати за руки, як варіант. Я взагалі люблю потрахатися, добре мати тугу виголену пуцьку вдома.

– Дякую, я запам’ятаю. Подарую тобі одну на Миколая. Я бачу, це тебе справді турбує, – почав підколювати товариша Петро. – Дуже хочеться вірити, що ми завжди зможемо отак проводити час. Сподіваюся, справа не в бухлі... нині мені добре, легко, я не думаю про проблеми. Не те щоб я взагалі чимось переймався, але чомусь усі навколо намагаються мене переконати, що в мене таки є проблеми. Батьки доводять, що в мене проблема в реалізації себе як сім’янина, що для життя має бути в наявності стартер пак: шлюб, дитина, робота за освітою. На роботі регулярно накидають мені думки про проблеми, пов’язані з проєктами, дурня всіляка. Дарина – це взагалі генераторка проблем. Вона успішно порушує основний закон фізики, з нічого творить проблему, яку, звичайно ж, я маю розв’язувати. Вона суперкрутий квест-майстер. А я просто волію спокою.