ЗАМКНЕНЕ КОЛО

Світ утілює те, що хоче бачити. Хоч як це дивно, він завжди обирає найтемніші й найгірші сторони нашої душі.

Що робить людина?

Вона вбиває або служить, любить або ненавидить. Іноді людина мріє про успіх, а іноді – про щастя... Але якщо подумати на секунду – які в нас є альтернативи?

Що може бути жахливішим, аніж любити людину або ненавидіти? Це найсильніший наркотик і найстрашніша страта.

Якщо тобі не імпонує те, що ти бачиш навколо – значить у тебе просто немає інших засобів сприйняття. Це як з алкоголем – тільки замість склянки ти тримаєш у руках свій мозок... Але людина ж не п'є з горла! Так і світ – він використовує всі почуття.

Спробуй подивитися на довкілля за допомогою свого зору. Світ перед тобою – але хіба ти вбачаєш у ньому щось окрім того, чого не можеш побачити очима? Чому? Оскільки ти бачиш світ тільки зі свого мозку, який не здатен сприймати навколишнє середовище не як зображення, передане органами чуття людини.

Тобі здається: "Щось тут інше!" Ти хочеш це змінити, але світ – не твій інструмент. І він робить свою справу – у міру можливості. У кращому разі ти можеш змінити кут свого зору, але здебільшого тобі доведеться змиритися з тим, що відбувається.

Люби в собі ненависть – це легше. Люби в собі зло – це приємніше. Ти можеш бути поганим, але це становить твою слабкість, проте не слабкість світу, адже всі люди на цій планеті однакові, і в кожного з нас є свій диявольський талант. Ти не повинен звинувачувати себе – це буде твоїм самообманом, але не силою. І людина буде слабкою, якщо звинуватить у всіх бідах інший індивід, або вигадає собі ворога, як це часто робить. Шукати винуватця в інших людях – значить бачити їхню слабкість, а не силу. Немає нічого солодшого за власну провину перед кимось іншим!

Йди у своєму божевіллі далі і пізнай свій шлях, якщо ти вмієш вчувати його кроки у своїй душі, оскільки інші чують тільки себе та не внутрішній голос. Свідомість – це твоя проєкція у світі, хай як ти себе не називав і якими іменами не позначав. Ти є, але ти невидимий, як небо над тобою. Це твоя частина, твій інструмент – людина ним користується і насолоджується. Якщо ти практикуєш щось хороше чи погане, оскільки в тебе відсутня одна-єдина можливість – лишень дозволь цьому бути.

Якщо ти любиш когось або ненавидиш, не намагайся позбутися цього почуття, адже те й інше перетворюється на отруту – отруту, що роз'їдає душу й тіло... Не намагайся любити себе, адже ти навіть не можеш бути щасливий і вільний, якщо не маєш любові до самого себе – як не може бути щастя, коли не маєш любові до ближнього. І це не залежить від твоєї волі, оскільки ти весь час під впливом своїх почуттів, і їх ніколи не можна відключити...

Не треба намагатися стати всім, чим ти не фігуруєш. Нехай краще турбує те, що можеш і чого не зможеш зробити в найближчі два-три дні. Це твої обмеження, а не твої можливості. Це твої милиці, які не дозволяють тобі просто піти по життю, а ти йдеш – і знаєш це. Тільки в такому разі в тебе з'явиться можливість піднятися на наступний щабель, на наступну висоту.

Немає межі досконалості. Але немає й межі дурощам, які не хочуть її пізнати, проте дуже жадають – виключно те саме. Адже те, що людина не може зробити понині – це та сама межа, яка її стримує. Життя – це нескінченна низка перешкод і падінь, але концепція, яку людина вважає перешкодою, – виключно її перешкода, а те, що вона називає висотою, – просто горизонт її думки. Люди ніколи не досягнуть неба, однак вони завжди зможуть стрибнути за межу того, що думають. Насправді немає нічого неможливого.

Спробуй уявити, неначе ти летиш крізь хмари, але у твоїй голові немає думок. І справді, ніщо не може утримати тебе в тому місці – навіть ти сам. Але поки людина тримаєшся за думку, немов присутні абиякі переконання – все так і відбувається. Авжеж, ти летиш. І ось тепер тобі потрібно подумати про те – а чи дійсно існує щось за межами твого польоту? Хіба це у твоїх силах – летіти вічно і безперервно? Але хіба можна ввірувати, що це не у твоїх силах? Нехай тобі здається, що це неможливо – ти літатимеш доти, доки тобі здаватиметься неможливим не літати. Це – твої крила і твоє небо. Це – якраз твоя свобода.

Не треба ні за що чіплятися, щоб зрозуміти себе. Аби усвідомити, ти маєш відпустити – і тоді все перепаде без супроводу... Вчися розуміти свій розум і світ, щоб у тебе був шанс вирватися за рамки обмежень. Хоча б у своїй голові, хоча б на короткий час. Усі наші нещастя, увесь наш біль походять від того тільки й усього, адже ми не розуміємо своєї природи... Ти можеш дізнатися про неї, тільки усвідомивши своє ставлення до людей, що тебе оточують... Тому важливо навчитися бути в змозі відпускати всі люб'язнсті та думки, які їх породжують. Покора – не причина, а результат.

І навіть коли ти досягнеш вершини – не забувай, що твій шлях усе ще триває. Не варто лякатися цього світу, і боятися того моменту, коли ти осягнеш його меж. На тебе чекає інша висота та інші горизонти, але ти підніматимешся не один. У будь-яку мить у твоєму житті можуть з'явитися ті, хто захочуть розділити з тобою власну висоту – і вони будуть тотожним повітрям свободи, яке ти вдихав до них. У інших теж є крила, і ти будеш бачити їхній світ у відображенні свого розуму. У кожній людині наявне це світло.

Є те, що не пов'язане жодними правилами і законами. У ньому – нерозділена краса повік-віків. Однак те, що в тобі бачить твій розум – не більше ніж твоє уявлення про нещирий світ. Тому і я вчу – стань завжди вільний у своєму польоті, аби у тебе була можливість зрозуміти, що в тобі і навколо. Тоді ти побачиш, як люди на Землі роблять усе те саме. Ми всі однакові.

Але світ у кожного з нас свій.

Можливо, хтось і не захоче дізнатися його.

Але ті, хто знає його достеменно і не хоче до нього наближатися, мають можливість зрозуміти.

Себе – ні, а той світ усередині себе.