Спека

Лежати під дією гідазепаму з антидепресантом, пекельної задухи та жароти, нерухомо дивитися у вікно, втупивши очі в засохле голубине гівно на балконній балюстраді за склом, відчувати огиду та нудоту, але не мати бажання зробити жодного зусилля, щоб змусити себе встати та змісти його віником. Без відчуття часу та реальності. Мала, лежачи поряд та дивлячись мультики на телефоні, раз у раз підскакує, регоче, б'є напружено ногами в закляклу спину незрушного тіла, чує роздратований та імпульсивно різкий викрик свого імені, залазить зверху, тиснучи руками на груди та впираючись ногами у живіт, націловує обличчя та, наче й не вона, повертається до набридлої “розваги”.

Нещодавно на тому балконі, на одному зі штирів під зовнішнім блоком кондиціонера, висіла мертва голубиця. Збираючи всякий мотлох та галузки, як виявилося, для облаштування гнізда під трухлявим балконним столиком та напівзотлілим абажуром від зламаного підлогового торшера, вона випадком зачепилася за штир трофейним вереттям із грубими нитками. Спостерігати, як вітер розгойдує маленьке тільце та кубло ниток, що майже перерізали горло, бачити закриті плівкою маленькі очі, відчувати жаль та безсилля щось змінити. Якби мала відкрила того ранку штори раніше, можливо, птаху вдалося б врятувати. Але відтягувати до останнього вранішнє відкривання штор якось стало рятівною звичкою. Поки цього не навчилася дитина. Штори були заважкі для легкого пластикового карниза, прикріпленого на трьох саморізах у м'яку стіну. Якщо там і були колись якісь дюбелі, то вони давно розсипалися на пил. Карниз часто падав, і малій було заборонено підходити до вікна, але останнім часом на це було вже байдуже. Як і на всі ці повітряні тривоги.

За кілька годин споглядання за крутіннями мертвого пір'я на мотузках, присилувати себе вийти зі стільцем та ножицями, переборовши страх висоти, стати на трухлявий стілець на балконі шостого поверху, глянути за балюстраду, побачити внизу маленький засмічений фонтан та червоний даблдекер, поставлений для антуражу перед гламурним житловим комплексом, відчути затьмарення, ватні ноги, уявити своє поламане тіло на іржавому даху даблдекера, глибоко вдихнути, обрізати нитки та зняти птаху, розглядаючи, чи дійсно це голубиця, а не голуб. Так, бо тоненька шийка.

Під погнилим столиком та закинутим порохнявим абажуром таки було гніздо, намощене з гілок і всякого наброду, із двома голубиними яйцями всередині. Потім прилітав голуб, сідав на балюстраду або зовнішній блок кондиціонера, воркотав, метушився, безмежно гидив, відлітав і знов повертався. Кричати йому у прочинене вікно: “Вали геть звідси, на смітнику шукай!”, чути за кілька днів від самого світанку його вовтузіння та воркотання з іншою голубицею, сердитися на малу, яка з ведмедиком під пахвою знов впустила світло в кімнату та тикала кухликом для вранішнього соку в обличчя. Переборовши бажання розбити той кухлик на друзки, механічно піднятися, наточити у нього наполовину води та долити до країв яблучним соком із картонної коробки. Маючи кілька хвилин приватності, поки мала п'є сік, не включаючи світло у ванній кімнаті, плюхнутися на унітаз, куди вже невдовзі зайде, посміхаючись, мала та всядеться зручно на мамчиних колінах.

Чистити зуби неквапливо, щоб дати малій сховатися, бо далі буде щоденний моціон із її курчавим, тонким, завжди заплутаним та скуйовдженим волоссям із вичісуванням ковтунів без ніжностей та делікатностей і невмілим заплетенням косиць різної товщини. Взаємно ненавидіти цю процедуру. Пригадувати, як колись ненавмисно спалила собі довге волосся свічкою на темному піддашші свого будинку й відтоді регулярно просила перукарку обрізати волосся екстремально коротко. Коли ж майстриня радила якісь маніпуляції із довжиною, щоб “зробити пишніше плаский загривок”, відчувати сморід паленого волосся, викликаючи з глибин минулого образ матері, яка завжди сварила за коротку стрижку, що “відкривала сутулі та скаліозно викривлені плечі”, та давала м'ятні цукерки, “щоб з рота не тхнуло”.

“У вас є м'ятні цукерки?”, — питати в адміністратора салону. “Так, на ресепшені у скляній вазі”, — отримувати догідливу відповідь. “Добре, дайте їх своїй перукарці. У з неї рота тхне, особливо, коли вона непрохані поради висерає”.

Не переносити бачити довге волосся на підлозі, знімати його з віника, викручувати спеціальним дротом смердючі, напіврозкладені та, напівроз'їдені хімією для прочистки труб кубла, які засмічували каналізацію та змушували зливну воду з пральної машини виливатися із всіх можливих отворів; з огидою витягувати довгі кручені волосини зі своєї білизни та піхви.

Після затягнутих “вихідних”, задихаючись, лягати одягненою поряд із дочкою та накриватися ковдрою з головою, коли вранці, перед тим як треба вже вирушати до садочка, застосунок на телефоні панікує про повітряну тривогу й особливу небезпеку та радить спуститися в найближче укриття, мала, волаючи “бах, бах”, стрибає в ліжко; обіймати її міцно, хоч якби та ні била ногами, ні махала руками та ні підскакувала всім тілом; часто мати вибиту щелепу або розбитий ніс та губи від різких, неконтрольованих ударів її голови.

Потому дорогою заходити до однієї кав'ярні, сідати на зовнішній, відгородженій від захаращеного пустиря веранді, замовляти сік із карамельним макаруном та каву, багато кави, та вивчати сміття за штахеттям. “У вас там здохлий щур під самою загородою”. “Ну що ж поробиш, не всі цю спеку виносять”, — чути жартівливу відмовку. Кричати малій: “Дивись!” і тицяти шалено пальцем на метелика, що сів на огорожу та грався крилами із сонцем.