Останній шов

До моїх вух долинув дзенькіт, а до носа запах каші.

— О, проснувся — сухо сказав Герхарт

— В нас сніданок? — позіхнувши та закриваючи рота рукою запитав я

— Ага, каша, можеш гордитися, мало кому готує рейхсгвардієць, сідай за стіл

— Невже вас такого вчуть?

— Так, нас навчають різного, бо невідомо, що може трапитися і, що вам знадобиться заради порятунку імператора — надуто сказав Герхарт — ну або подібною маячнею нам говорять чому нас муштрують.

В той час я позіхаючи та з відчуттям того, що шлунок виб'є всі кишки сів за стіл. На ньому проглядалася та пропалина яку я зробив, коли малий спустив тріску на стіл. Взяв дерев'яну ложку, накинув у миску каші. Підніс до рота спробував.

— Я так розумію на тих лекціях ти спав… — скривившись я сказав.

— А, що таке? — з нерозумінням запитав Герхарт

— Вона пересолена — з жахом сказав я — дай сюди он того сиру і масла.

— Я, що тобі слуга?

— Пане рейхсгвардійцю, якщо ми подамо таку кашу нас виженуть і проклянуть, тому подайте і я, можливо, врятую цю кашу.

Герхарт бурмотячи під ніс, підійшов до полки та взяв сир із глечиком в якому було масло. Вернувся до мене зі стукотом поставив на стіл. Дивлячися на мене з надутим лицем

— Тихіше, ще розбудиш Карла.

— Гендель дав йому якогось зілля, щоб він спав, ти хоч стрельни під його вухом нічого не почує.

— До речі, куди вони подалися?

— Ай та сказали, що пройдуться поговорять про своє життя, а мені сказали приготувати сніданок — ліниво відмахнувся Герхарт.

— З яким ти не дуже добре справився — усміхнувся я

— Ти щось дуже сміливим став — кисло замітив Герхарт

— Не кожен день перед тобою імперський гвардієць який готує тобі кашу

— Ой, та йди ти до біса

— Сідайте, каша врятована.

Я накинув кожному по порції в тарілки. Поставив на стіл. Герхарт все таки сів і спробував:

— Навіть в Академії краще годують — скривився він

— Каша як каша, завжди таку їм, тільки менш солону

— Нічого, будеш зброєносцем Карла, будеш їсти нормальну їжу

— Ти думаєш я погоджуся?

— А, що тобі лишається? В Імперії тільки два шляхи наверх – наука і армія. Я сам походжу з невеликої сім'ї. Грошей на навчання не було, а в армію беруть так.

— А як ти тоді взагалі потрапив в Академію?

— Служив, як зброєносець нашого графа. В бою випадково врятував герцога і мене зарекомендували в рейхсгвардію. Так і потрапив.

— Ого, і що ти таке зробив?

— Ми билися зі пікардійцями. Герцог Альберхт пігнав вперед. Його оточили. Я був далеко, але кінь налякався і побіг прямо на нього. За мною побігли інші воїни. Ми їх і вибили. А я став героєм.

— З твоїх вуст, щось взагалі не героїчно звучить

— Що мені приховувати, ми будем разом служити під командуванням Карла. А він просто кого-небудь не бере.

Ми продовжили далі говорити про життя, наминаючи кашу. Я розповів про своє дитинство, Генделя який замінив мені батька. Герхарт розповів про історію свого роду. Тренування, походи за дівками в таверну. Як вони випадково знищили картину якогось предка. Ми вже й не помітили як хтось відчинив двері.