Після епілога

Розпатлана жіночка в картатих шортах і майці з Міккі Маусом витріщалася в монітор і зло клацала мишкою. Здавалося, її дратує все: і чудова погода за вікном, і спів пташок, і навіть весела компанія, що зайняла половину досить маленької кімнати.

– Так далі тривати не може, – заявила вона, відсуваючись від комп'ютера. – Конкуренція жахлива. Доведеться вам узяти удар на себе. Готуйтесь – наступна книга буде 18+.

Відповіддю стало злагоджене зітхання.

– Ти не посмієш! – упевнено промовила коротко стрижена дівчина в шальварах і мереживній сорочці, що до цього розглядала старі книги на етажерці. – Ми – твої улюбленці. З нами так не можна.

– Не можна? Ні, люба моя Лін! Я вас породи… у сенсі, я вас вигадала – я вас і… Ну, як інші автори.

– Це підло! – обурився чорнявий хлопець, який теж приділяв літературі (чи її шанувальниці?) чимало уваги.

– Підло їсти вранці картоплю шматочками, вдень – картоплю кубиками, а ввечері – картоплю кружальцями, і називати це все різноманітною їжею. Вирішено: дорослі ігри будуть. Не відмовляйся, Карі, тобі ж гірше.

Невдоволене сопіння трохи зіпсувало авторський настрій, але підтримка підоспіла з несподіваного боку.

– Цікава пропозиція… З цього щось може вийти, – ліниво заувалив сіроокий чоловік у мундирі невідомих військ. – Давно хотів спробувати себе у новій ролі. Коли починаємо?

– Марку! Ну не переді мною ж… тобто не зараз!

– Чудова ідея! – підтакнула йому рудоволоса злюка. Вона припинила позбавляти колючок кактус на підвіконні й стрибнула на диван. – Любий, ми ж завжди хотіли спробувати… Ну, пам'ятаєш? – її пристрасний (і, як не дивно, гучний) шепіт пронісся кімнатою, змусивши інших опустити очі. – Потренуємося перед початком?

– Зел! Благаю тебе, припини! Ми вигадуємо 18+, а не порнографію. За таке мене забанять назавжди!

Стук клавіатури, поскрипування старої мишки, напружена тиша… Лін відірвалася від паперових книжок і дивилася на екран, проігнорувавши незадоволене авторське: «Не сопи мені у вухо». Карі теж раптом зацікавився технікою, хоча з-за спини подруги він навряд чи міг розгледіти хоч піксель. Марк із мрійливим виглядом розвалився у кріслі й заплющив очі. Ну а Зеліна хмурилася, не уявляючи, чим би зайнятися в новій книзі і не потрапити в бан.

– Вступ є, – оголосила авторка. – Тепер щодо парочок… Так, погуглимо… Ага, найпопулярніше – скромниця та брутальний чоловік. Ех, невдача… І де таких узяти?

– А як же я? – здивувалася Лін.

– Це був тест, і ти його провалила. Скромницям треба сидіти тихо, накидатися тільки на свого покровителя, мріяти про велике і світле кохання, страждати від… Ой, не має значення, від чого. І взагалі, ти ж відмовлялася брати участь!

– Таж заради загального добра можна й потерпіти.

– У тебе все – заради загального добра. А поваги та благоговіння немає! Тебе і на тисячу знаків не вистачить – або приб'єш когось, або переробиш текст під себе, або втечеш в інший світ і доведеться писати третю книгу.

– Ну і добре, – Лін повернулася назад до етажерки. – Брутального чоловіка все одно немає.

– Гей, крихітко, я ж і образитися можу! – Марк вирвався із задуму. – Як це – нема? Та в мене в коханках сама принцеса значиться!

Авторка тяжко зітхнула й обернулася до нього.

– Чого на світі не буває… Гаразд, спробуємо. Спершу… Хм… Вдар Зеліну.

– За що?!

– Вона з ранку тебе пиляє через брудне взуття. Годує огидно. На побачення з іншими бігає. І взагалі – напрошується.

– Ну, є таке... Зел, ти як? Не проти? Я маю на увазі, шию мені не звернеш?

Руда красуня розтягла губи в зловісній посмішці:

– Любий, невже я звірюка якась? Шия – це не лікується! Ось руки – інша справа. Або ніс – гоїться швидко, дієздатність не зменшується. Але ти не бійся, я ж ніжно… І взагалі, пам'ятай: «б'є – то кохає». Авторесо, гей, а що гугл пише про шрами? Вони зараз у тренді?

Авторка поскрипувала зубами і мало не видавлювала коліщатко мишки.

– Ні, облишмо жорстокі практики, – нарешті погодилась вона. – Боюся, на той час, як ми закінчимо останній розділ, це вже буде поганим тоном. Пошукаймо щось інше. Юнак і досвідчена жінка – як вам таке?

– Хто буде досвідченою жінкою? – діловито уточнила Лін. – Заради миру у всьому світі…

– Стули писок! – гаркнули на неї інші.

– Звичайно, це про мене, – промуркотіла Зеліна. – Я з радістю готова…

– Ти дві тисячі років просиділа у своєму безлюдному світі! Мовчи! Спокусниця, хай тобі грець, – не витримала авторка. – Може додати нових персонажів? Молоденьких, перспективних...

– Стривай! За мірками метаморфів Карі – жовтороте пташеня! – нагадав Марк. – Ми впораємося!

– Думаєш, метаморфи це читатимуть? Сумніваюсь! А для людей він звичайний двадцятип'ятирічний здоровань. Секундочку! Карі, ти ж недовчився, правда? Як ти дивишся на те, щоб вирушити до школи?

– Втечу, – лаконічно відповів чорнявий.

– То це ж чудово! І потрапиш до прекрасних юних… чи до палких тисячолітніх? Потім вирішимо.

– По-справжньому втечу.

– Ідеально! Чудово! В інший світ? У потойбіччя? Чи в ліс до ельфів?

– Із книги!!!

– А-а-а… Тоді нічого не вдієш – доведеться тебе прив'язати… А це ідея! Мегаідея! Ми станемо популярними!

– І більше не їстимемо одну лишень картоплю? – з надією уточнила Лін.

– Тільки омарів! Гаразд, швидко збігайте до знайомих і знайдіть реквізит. А я поки пораджуся зі знавцями… Ой, забула назву… «Десять»? «Двадцять»? «П'ятдесят»?.. Гей, хто кабель висмикнув? Карі, тебе щось не влаштовує?

– Мене картоплею не налякаєш! Я метаморф! Можу камінням харчуватися!

– Зеліні взагалі їжа не потрібна, зате вона про інших думає!

– Допомогти? – аж підскочила Лін. – Іншим?

– Зникни!

Вона гордо пішла до книжок.

Авторка повернула кабель на місце і заспокійливо шикнула на метаморфа, мовляв, ніхто тебе не примушуватиме... Поки картопля не закінчиться.

Роутер знову заблимав усіма вогниками.

– Якщо хардкор вам не цікавий…

– Цікавий! – вигукнула руда, але її ніхто не підтримав.

– …як щодо романтичної романтики, також відомої як «рожеві шмарклі»?

– Фу!

– Ввічливіше не можна? – скривилася авторка. – Подумаєш, трохи постраждаєте… О! Знайшла! – курсор метнувся екраном. – Потрійні стосунки. Дуже сучасно, практично, є де розвернутися фантазії.

– Ми – пас! – хором відмахнулися Лін та Карі.

– Чому?

– Я потраплянка! За той проклятий місяць, що я провела в цьому вашому чарівному світі, у мене не побільшало знайомих.

– Я метаморф! За той чудовий місяць, що я провів…

– Досить, і так зрозуміло. Загалом один знайомий у вас є… Що означає – «Якщо його можна буде придушити по-справжньому, то я згоден»? Про нього окремий роман написано. Його калічити не можна.

– А як же Лан? – зробив свій внесок в обговорення Марк.

– З глузду з'їхав? То ж її батько! – перервала його Зеліна. – Ти чим займався в останній главі? За черговою спідницею бігав? Огидно!

– Не спойлери!

Авторка закрила файл із документом. Курсор заблимав над кнопкою «Не зберігати».

– Гей, ти чого? Натхнення немає? Вирішила нас видалити? – сполошилася руда. – Зараз я тобі сюжетів накидаю! Дивись, у Лін дві подоби, і Карі вміє перетворюватися на щось там... Погано вміє? Це ж добре! Стільки комбінацій… Яка зоофілія? Оригінальність! Слухай далі! Я сама – джерело гарячих сцен. Ти ще пам'ятаєш, що я мертва? Ой, не сміши! Це не некрофілія, а потойбічна романтика. Тебе щось бентежить? Марка все влаштовує, тому не тупи і користуйся моментом. Про що ще там пишуть?

– Ну… Це… Принцеси…

– У нас є принцеса! Тобто зробимо принцесу. Хоч наш двійник кострубатий і свавільний, та його можна гарно одягнути, манерам навчити, вуаллю прикрити... На одну книгу зійде.

– І принци…

– Я ж казала, що гартонці знадобляться! Швидко переписуй фінал! Не тих звела! Складала б зараз життєпис короля і королеви, а не сто першу страву з картоплі.

Курсор перемістився на кнопку «Скасувати».

– А може облишмо це? – несміливо запропонував метаморф. – Нумо як завжди, га? Хочу пригоди! Закинь нас у такі далі, де люди живуть на деревах і харчуються сараною. Я, можливо, спокушу якусь місцеву красуню...

– Що?! – обурилася Лін.

– Заради загального добра!

– Тоді добре. І я знайду місцевого красеня… Високого, напівголого, із пристойним статусом…

– Е?!

– Рейтинги, Карі. Не забувай про рейтинги.

– До біса рейтинги! Обійдемося без третіх осіб, сам усе зроблю. З мене три поцілунки та багатозначний погляд у променях західного сонця. Згодиться?

– Не забудь палкі обійми. Як мінімум двічі.

– Домовились!

– Тобто знову рятуємо світ? – невдоволено надула руда губи. – Ех, а я сподівалася… Білизни модної прикупила, літературку пізнавальну дістала… Нудно з вами. Піду я від вас. Дитячий садок якийсь!

Авторка натхненно підскочила.

– Точно! Діти! Як я раніше не подумала?

– Будемо заводити? – приречено уточнив Марк.

– Виховувати!

– Нудно-о-о… – захникала Зеліна. – Піду-у-у…

– Куди намилилася? Сьогодні твоя черга готувати вечерю, – повернула її до реальності Лін.

– У-у-у…

– Забирайтеся! – не витримала авторка. – Ви в мене потанцюєте! Помщуся усім! Будете не те що 18+ відпрацьовувати – я вам знайду і 30+, і 50+, і 70+! Усіх одружу! Кого побачу поблизу, той і піде під вінець. Що, злякались?

– Е-е-е…

– Що ще?!

– Вже переженила... Може, розведеш?

– Та щоб вас!..

– Зрозумів, не дурень. Тож розведеш?

– Геть!

Кімната спорожніла. Авторка клацнула на «Зберегти» та заплющила очі. У голові народжувався черговий сюжет…

«Все ж доведеться шукати когось нового… Принца? Ні, це несерйозно. Короля! Але чи бувають королі молодими? Гаразд, там розберемося. І чаклунку не забути. Молоду, вродливу… Ні, скажуть – Мері Сью. Нехай буде просто симпатична. Ученицю? Чи студентку? Ні, учениця – це стаття, а не 18+. Ще має бути ельфійка. Нехай хоч як декорація, зате тегів додасться. І ельф – тисячолітній, уїдливий… Та щоб його!.. У мене був ельф! Терміново згадати, що з ним сталося, і відродити будь-яким способом. Ага, не забути про трупи. Вічно всім замало крові! Влаштуємо масове побоїще. Головний лиходій теж треба. З ним краще не церемонитись. Чи перевиховати?» – розмірковувала вона, поки інші вчили руду чистити картоплю. Чомусь кубики у Зеліни ніяк не виходили, а раціон урізноманітнити дуже хотілося.

З цими героями можна зустрітися на сторінках книг "Гра в чуже життя" (https://arkush.net/book/2265) і "Гра в чужу брехню" (https://arkush.net/book/2841).

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Якщо маєте можливість, будь ласка, донатьте ЗСУ та волонтерам.