Від мрій до витівок...

Петрик неохоче повертався з прогулянки додому. Тримаючи в руках патика, він гамселив кропиву, що виросла обабіч дороги, наче влаштовував змагання з уявними ворогами. Удар за ударом, і кусюче листя розліталося в різні сторони.

Луп! Рука затремтіла, зіткнувшись з чимось великим. Невідомий об’єкт вабив до себе наче магніт. Зацікавленість переборола страх малого дослідника. Він, як справжній мазохіст, поліз в обійми кропиви, щоб розгледіти знахідку.

Ноги малого опецька неприємно свербіли, та він не зупинявся.

І ось, яким було його здивування, коли він побачив перед собою звичайний стрий пеньок.

Розпач. Петрик відчув шалене бажання вколошкати трухляве дерево. Він замахнувся палицею і з усієї сили вдарив по пеньку. Той розсипався, піднявши в повітря дифузійну хмару. Добряче чхнувши, малий витер шмарклі з-під носа і, з думкою про те, що він переміг великого пенька, рушив додому.

Небо над селом все більше затягувало масивними хмарами. Петрик опустивши голову, не помічав буревій, що стрімко наближався.

• Агов, Петрику! - почулося за спиною.

Він зупинився та повернувся, ховаючи палицю.

• Марічка, привіт! - промовив малий, відразу почервонівши, наче помідор.

Чорнява дівчинка дзвінко засміялася, оцінивши вигляд Петрика, ноги якого покрилися пухирцями від кропиви.

• Ти схожий на жабу!- сказала вона, не стримуючи сміху.

Петрик ще більше почервонів, усвідомивши свій непрезентабельний вигляд. Марічка вже давно йому подобається і він щиро вірить, що вона його кохання.

• Петрик, хочеш лимонаду? - вона вирішила підбадьорити насупленого друга.

• Так.. - тихо пробурмотів малий, зніяковіло опустивши голову.

Малеча йшла вздовж вулиці, смакуючи по черзі холодний напій. Марічка весело щебетала, а Петрик, відчуваючи ураження від пухирців, сподівався, що цей день закінчиться без нових героїчних вчинків.