Війна та любов.

Весна вступала поступово в свої права, сонце цього дня припікало по-літньому.

Наталя збирала речі, її малеча, а це дворічні двійнята Максимко та Марійка бавились на підлозі іграшками. Її чоловік загинув, він був військовим. Через рік після початку війни , сумну звістку їй принесла поштарка. Як вона все це перенесла, тільки богу це знати. Два роки потому, вона зустріла та покохала знову і від того кохання на світ з'явились ці двоє бешкетників. Подивившись на мить на своїх дітлахів продовжила збирання, почали доноситись звуки від градів. Схвативши попід руки дітей вибігла в коридор упала на пол і прикрила собою дітей. Діти плакали. У Наталі сліз не було.

Канонада із градів гатила непереставаючи.

Наталя зачула стукіт у вхідні двері. Промовила:- Хто там?

З-за дверей сусідка проговорила:- Наталю я завтра з волонтерами їду з міста, на тебе з діточками місце бронювати?

Наталя у відповідь:- Бронюй. А в якому часі буде від'їзд?

- З восьмої ранку починається. - промовила з-за дверей сусідка Галина.

Гради, літаки над містом бомбили всю ніч.

На ранок було затишшя. Скоренько діточок повмивала погодувала та і сама перехватила трішки їжі. Дозбиравши речі, вдяглась, дітей та сумки, зачинивши квартиру вийшла на площадку. Галина сусідка якраз теж вийшла з речами.

- Ну, що подружко, як настрій.

Наталя погляділа на подружку сусідку, нічого не промовила, Галина віднеслась з розумінням.

Все проносилось, як увісні, дивлячись з вікна автомобіля, який їхав на швидкій скорості, думки поглинули Наталю. Діти позасинали, тихенько сопіли.

Голос шофера авто повернув Наталю, із думок. Машина стояла, на блокпосту побачила солдат і в одному із солдат обличчя повернуло в ті дні ще до народження її малят. Серце Наталі, защемило.

Антон, не може бути, рій думок заполонили її голову.

До машини підійшов солдат, схожий на Антона, але точно все про цього солдата ми взнаємо пізніше.

Наталя промовила :- Антон .

Солдат подивився на Наталю як на божевільну. І у відповідь :- Дівчино вибачте ви помилилися.

Наталя не могла повірити, що той кого любила без пам'яті її не пам'ятав.

Але вирішила більше нічого не говорити.

Після блокпосту, де Наталя побачила солдата, схожого на Антона, до Лозової доїхали більш менш спокійно. Сусідка та Наталя з діточками пішли до вокзалу. Через шість годин вони були в потязі, який прямував до Львову.

Двійнята попоївши, зразу позасинали, Наталя була в думках про солдата з блокпосту.

Далі все проходило, як уві сні, чи як в кінофільмі, кадрами. Львів евакуаційний автобус; Варшава табір для біженців; Познань - з допомогою волонтерів знайшли житло з сусідкою, але на десятий день проживання Наталія з дітками, зібравши речі, пішла на вокзал купивши білет до Берліну.

Бувши вже в Німеччині,