Дзвін під осиною

Більше за все не імпонувало скарбнику маятися даремним, безоплатним.

“Яка користь від старання задля нічого, коли все в суспільстві тримається на грошах?”

Серця людей неможливо переконати навічно забитися в єдиному ритмі. З’явиться в скелі тріщина – колись вона зруйнується, паде. Зіпсовану стіну простіше здвинути, ніж здається. Потрібні лише правильно підібрані інструмент та цілеспрямовані зусилля – нагадує силу слів.

“Як і це місто”.

Яскраве небо контрастувало з мигдально-сірими гірськими хребтами, безбарвним містом та фортецею в ньому, вражені хрестом сухого літа. Неквапно все змінювалося. Ніщо не постійно. Небо втрачало колір та кидало тінь все густіше на Єрусалим.

За весь час поневірянь в своєму житті Юда бачив людей в гірших із можливих обставинах і станах й себе не вважав чистішим. Однак, все ж пелена наївності не застилала йому очі.

“Як цьому святоші”.

Він не стверджував, що проповіді були зовсім вже даремними. Вся справа у слухачах. Юда намагався достукатися до Вчителя, а той у свою чергу старався наставити учня на вірний, Його, шлях, який прагнув розтлумачити людям.

Утримували Юду біля Єшуа його, Вчителя, непохитна віра в людей, жага до примарних ідеалів та наївність. Вів скарбника інтерес до майбутнього результату. Бажав побачити розчарування на обличчі святоші. Учнівство повпливало на Іскаріота, але не так, як сподівався Єшуа.

– Що ви дасте мені, якщо я вам його видам?

Тридцять срібняків – дрібʼязок – в казні набагато більше їх. Ось стане він вічним супутником Ієшуа, при троні, і буде дзвінче брязкання монет.

Нехай прозріє – вирішив Іскаріот. В руках недобрих раптом прокинеться від ілюзій він, Вчитель, думами розкається, зверне до нього, іудея. Що від тієї дружини та жебраків він візьме, кромъ порожнечі?

Даси позбирушкам денарій зі своєї кишені – прокинуться знову без гроша, перед цим трохи набивши животи. Врятувати не можна нікого, марні потуги.

“Як по-скотськи витрачати сили, час і таланти на таку нісенітницю”.

Прийшов за ним, Іскаріотом, воїнів озброєний отряд, в маслинами насичений сад. Часто відпочивали – пригадує – там з рештою учнів. Слухали настанови, супроводжені співом пташок. Теперіча стояли там апостоли та Він.

– Радій, Учителю! - й поцілував Єшуа.

Той сказав йому:

– Брат, для чого ти прийшов?

Немає голуба, який принесе двум сьогодні гілку садових олив: білий близ саду подавився зерном.

Був прокурором Вчитель засуджений. Оголосив на люд той рішення й руки омив від гріха.

Почувши обʼяву, Юда розлютився.

– Бачш ти, холодний мрець, до чого люди тебе довели!?! Аби не був таким, яким є, не розчервонівся б дерев’яний хрест від життєвої твоєї водиці. Жалюгідних гнилих людей оберігав, сам не берігся.

Запустив пальці в чорні кучері й прийнявся їх драти. Тепло на губах пригадував.

– Відмовився… Стільки раз манив… Відмовився. Хибний хід! Ось помри за халамидників, гнилля, позбирушок!

Не охололо від гніву сердешного тіло й не охолоне. Не такого він очікував, зовсім не такого.

Скрипнула гілка дерева, осини. Забризчало під нею срібло.