За світлом по пʼятах

— Невже всі дивовижні речі — породження гріха? - жахнулася Клара.

Вона не вірила у це. Їжа не може бути грішною, багато їжі – тим більше. Веселі галасливі вистави не несли злого наміру. Розмальовані маски та дитячі брязкальця добре продавалися натовпу. По землі дзвеніли монети.

— Людьми рухає порок. Заради наживи створили всі ті скарби, пороком керовані всі вони. Ми ж можемо стримувати себе молитвами, не забувай про це, Кларисса. Не опустися, подібно до тих грішників, нижче, ніж уже є.

– Вже є? — дівчина відсахнулася і прикрила рота долонями, очі тремтіли.

— Після падіння Єви всі люди народжуються з тінню гріха.

- Ви теж? — Клара схопила священика за край рукава, стискаючи його, серце було схоже на стривоженого горобця. — Швидше, потрібна свята вода!

— Постривай, — гукнув старий Педро. - Вода не допоможе. Світло не може без тіні. Тільки наявність зла дає нам поштовх до вдосконалення, дає зрозуміти різницю між добрим і поганим. Якби не було в нашій душі відбитку діянь Єви, не знали б молитов і спасіння.

Дівчина заплющила очі і судорожно видихнула.

— Залишайся всередині, Клариссо, — старий священик посміхнувся і м'яко погладив маленьке плече учениці. — Поза цими стінами живуть ті, хто годує відбиток. Зла сповнені їхні серця. Погань не схожа на тінь: сонце пожирає тінь, але погань може придушити світло.

- Н-н-не вийду. Не вийду! — випалила Клара і шуганула коридором у напрямку кімнати.

- Не кричи і не бігай! Ти не вуличний волоцюга, а майбутня панночка! — Педро не кричав, не суперечив своїм словам, лише трохи підвищив голос, тиснучи авторитетом. Стіни недільної школи при монастирі відмінно розносять відлуння. - Дурна дівчинка.

Чомусь похолодало, як дівчині здавалося, вона тремтіла. Стиснувшись клубочком, Клара сиділа спиною до дверей і слухала голоси в собі. Все ще чула відлуння вуличної вистави. Яскраві фарби все ще рясніли перед очима, хоча попереду стояло несмачне ліжко з лляним покривалом. Кімната знаходилася не з сонячного боку, тому зсередини здавалося, що насувається сутінки, хоч трохи за полудень.

Раптом дівчина підскочила, згадавши про тітоньку, неправильно ступила на ногу і з гуркотом впала на двері.

— Ітц, уф-ф, а-а-ай, що ж таке-е-е.

Клара відповзла і потерла чоло. У двері постукали.

— Мила, це я, — прорізався глухий хрипкий голос.

- Тітонька, - дівчина схопилася і миттю відчинила двері.

- Ой, святі духи, - сплеснула жінка руками, - де ти так?

— А?

- Ну-ну, присядь, доню, - вона м'яко посадила ученицю на ліжко і ненадовго вийшла.

Колись Патриція була парафіянкою при монастирі, а пізніше, коли втратила будинки та роботи, її прийняли та запропонували житло біля недільної школи. Бліде обличчя змарніло під час хвороби, сильніше підкреслюючи зморшки.

Жінка принесла ліки та тканину, щоб промити подряпину на лобі учениці.

— Не треба було тебе просити… Стара тітка хворіє дедалі частіше…

- Тітонька! — обсмикнула Клара. — Не кажіть так. Я рада допомогти. Подряпину я… Тут отримала.

- Тут? — перепитала, а потім простежила за вказівним пальцем. — Двері?

- Угу, - засмучено підтвердила учениця. — Дякую, що доручили покупки.

І розповіла про яскраві, дивовижні речі. Як зайшла на ринок, а там виявилося "сто-о-лько людей", на прилавках "гори-шука фруктів, овочів, горіхів, м'яса, рай солодощів", ще будівлі навколо були обвішані дивними кольоровими папірцями, кілька чоловіків використовували предмети, які видавали звуки "хлоп-хлоп".

Розповіла про уявлення та блазні. Про все. Навіть як її обрахували в магазині, але зрозуміла це вже вдома — аж надто хвилювалася, коли продавець завалив уточнювальними питаннями та запаморочливими пропозиціями. Тільки втратила епізод із Педро.

Патриція сміялася і, почувши про інцидент із грошима, трохи пожурила.

— Так, у місті багато чого цікавого трапляється. Ще там є дуже хороша бібліотека, більша за нашу.

- Правда?! — і каштанові очі загорілися. - Хочу! Тітонька, прикрийте за мене перед Педро. А якщо дізнається, заступіться. Я не говоритиму, ні з ким. Лише книги читати. Адже вони не можуть зіпсувати.

— Дивлячись які.

- Дайте рекомендації. Ви, напевно, знаєте там все, — умовляння ставали наполегливішими і Патриція здалася. - Ура! Тітонька найкраща! - Клара накинулася обіймати і цілувати в щоки доброї жінки.

Отак, з того часу, вона зачастила до міста, до бібліотеки. Минуло кілька місяців, список від тітоньки повністю покрився чорними кривими лініями. Все прочитала, а хотілося продовжувати.

Старий священик, коли дізнався, довго повторював одне й те саме, навіть змусив Клару вивчити кілька священних книг і після переказати з точністю до крапки. На все пішло рік. Але навіть із такою завантаженістю дівчина продовжувала відвідувати бібліотеку та вже читала літературу до душі.

І ось так, якось вона раптово переусвідомила священні писання, з іншого боку. Книги чимось заразили її, як відчувала Клара, і не змогла чинити опір. Взяла перо та багато писала. Один рукопис вона сховала під матрацом.

"...Задзвеніло під нею срібло." — дописала Клара, потім акуратно склала в конверт і замкнула в нещодавно купленій скрині. Нарешті у неї з'явився тайничок.

Педро був незадоволений: якщо раніше дівчинка, як він її досі називав, легко лякалася і була слухняною ученицею, тепер вона зухвало сумнівалася в священних писаннях, заперечувала майже кожен його коментар до текстів.

Нарешті він не витримав і покликав до себе в кабінет. Але ніхто не прийшов. Старий священик вийшов із себе і подався до її кімнати. Але вона виявилася закритою. Ніхто не відповів. Педро покликав міцного хлопця, щоб той виламав двері. Порожньо.

Піднялася метушня. Найбільше переживала, за серце хапалася, Патриція.

- Тітонька, тітонька!

Вбігла одна з учениць, волосся розтріпалося, а з очей текли сльози, розмазуючи бруд на обличчі.

- Джоанно, приведи себе в порядок! — суворо гукнув Педро. — Що за поспіх? Дивись довкола, де ти знаходишся?!

— Заткнися, старий, — огризнулася дівчина.

— Що… — священик здивувався. Багато траплялося з ним, але таке вперше, а на несподіванки він не вмів реагувати. Навіть строгість розгубив.

— Тітонька, Кларі, вона… Зстрибнула у воду!

- Що? — Патриція впала на стілець. - Як? Чому? Ви грали? Вона ж спливла, правда?

- Не знаю! Постоялець наш надіслав звістку. Декілька перехожих бачили, як вона зникла в річці і не спливла!

— Як же так… — лементувала жінка. - Перевірте кімнату! Все переверніть: зачіпка має бути.

Джоанна першою кинулася всередину і схопила невелику скриню. Приховавши його під спідницею, втекла надвір. Вона знала, що дівчата так просто не залишають на увазі таємне. У неї була майже така ж скриня.

- Джоанно! — з'явився позаду Педро. — Негайно поверни, що взяла. Дітям не можна лізти у справи дорослих.

- Забирай! — і грубо засунула йому до рук.

— Поважай старших!

— Бе-е-е!

Наче вона може подібне показати. У скрині залишилися засохлі квіти, шпилька та дрібні гроші. Найважливіше залишиться за неї.

— Дурні дорослі… Це ви лізете не у свої справи.

"Я знайду тебе, нехай навіть від тебе залишиться потворний труп".

Обличчя Джоанни горіло, поки вона в голові прокручувала те, що було написано на одному з паперів. На іншій, у записці, знайшла дещо важливе.

Вона йде з монастиря.