Фретка

Сергій (або просто С.) забіг додому. Щільно зачинивши двері кімнати, підбіг до стола й увімкнув лептоп. Зайшов в Інтернет і загуглив слова “харьок”, “тхір”. На екран повилазили фото маленької потвори.

“Ага. От хто вкусив мене за я...” – руками ухопився за матню білих штанів, занивши від болю. До цієї жахливої історії Сергій ніколи не бачив такого хвостача, навіть у зоопарку. Однією рукою тримався за матню, на якій були червоні плями, другою водив комп'ютерною мишкою, шукаючи інформацію про тхора.

“...В’юнке, непосидюче, вертляве, специфічно смердить... Ага. Так. Смердить, – нюхав себе вкушений. Cмердячий запах тхора був на його руках, сорочці, штанях, волоссі – всюди. Він почав читати про фретку у вікіпедії. – Ще й так воно, собака, називається”, – лайнувся, озираючись на двері в надії, що Маня не почула, як він прийшов.

Перед своїм нічним візитом Сергій дав дружині пігулки, зробив укол, виніс судно, виміряв тиск і приспав. Маня мала спати, як мертва. За вікном його кімнати щось шурхнуло. Чи то голуб прилетів, шаркнувши своїми кігтями підвіконня, чи то вітер шумить, цього чоловік не встиг угледіти. С. відірвався від комп’ютера, але це все зникло, він перемкнув свою увагу на ту саму інформацію вдруге, роздивляючись малюнки на сторінці вікіпедії:

“Фретка, фуро або домашній тхір (лат. Mustela putorius furo) – домашня тварина чорного, білого, коричневого або мішаного кольорів. Довжина тхора – 51 см, хвіст – 13 см, вага інколи сягає 0,7–2 кг. В англійській мові на позначення тхора вживають два слова:

polecat і ferret. Словом “polecat” позначають диких тхорів, які живуть у природі, а “ferret” “ це їх домашній варіант.

В українську мову слово “фретка” прийшло з польської. Це пояснюється тим, що тхорознавство в СРСР почалося з кліткових тхорів родом із Польщі. Тож “фретка” і “домашній тхір” – це синоніми. Слово “fretka” вживається в чеській, словацькій та латиській мовах.

Власники домашніх тхорів послуговуються саме словом “тхір”, а не “фретка”, оскільки слово “фретка” ще не стало загальновизнаним”.

Ні тхорознавство в СРСР, ні вага цієї тваринки, ні філологічні тонкощі абсолютно не цікавили С.. Він думав, чи немає в цієї тварюки якоїсь зарази на зубах, як позбутися її смороду, щоб Маня крізь двері нічого не внюхала, нічого не запідозрила й не розпитувала. Тихенько пробрався у вітальню. На тумбочці лежала улюблена пшикалка “Олд cпайс”. Він набризкав себе дезиком із ніг до голови, як у рекламі. Щоправда, за ним умить не став бігати табун жінок. За стіною лежала одна і хвора. Жертва укусу стала себе обнюхувати. Запах начебто вивітрився.

“Фух... ”, – полегшено видихнув.

Сергій обернувся й у великому дзеркалі, яке висіло на дверях, уже виразно побачив на своїх білих штанях велику пляму. Занепокоївся. Коли він розстібнув ширіньку й почав себе обмацувати, то зрозумів, що пластир відклеївся від рани, з неї сочилася кров. Застібнувши штани на ґудзик, побіг до стола, де в шухлядці лежали перекис водню з бинтом.

“Добре, що в мене залишився запас медикаментів”. С. дістав перекис водню і, змочивши рідиною бинт, приклав його до рани. Тепер чоловік заспокоївся, згадуючи свою незабутню нічну пригоду.

Декілька років Сергій не міг бути зі своєю дружиною. Тяжка хвороба прикувала її до ліжка. У цьому метушливому житті, де існувала лише робота та хвора дружина, була ще одна непереборна обставина, яка дуже гнітила: хтивість межи ніг. Як тільки в транспорті С. бачив красиву леді з довгими ногами й великими цицьками, йому миттєво зривало дах. Сверблячка між ногами посилювалася, температура підвищувалася, тиск скакав, мов божевільний. Хоч би скільки він залицявся, хай скільки б знайомився з жінками на вулицях, у метро, тролейбусах, його завжди спіткали невдачі. Мовби йому пороблено.

У хвилини споглядання за красивими панянками, всіма їхніми принадами, у цей момент (хай йому біс!) у голову лізла Маня. Кістлява, змарніла, виснажена онкохворобою. Маня, якій треба прислужувати вдень і вночі. Мозок Сергія тієї миті вибухав: він би заплакав від безсилля, але ж він чоловік, а чоловіки не плачуть, та ще й у громадських місцях. Він би стрибнув зі своєї дев’ятиповерхівки стрімголов, але самогубців до раю не пускають. Він би стрибнув із парашутом, та боїться висоти. Він би віддав жінку на утримання в пансіон, якби мав гроші, або її батькам, якби вони були живі. Він би кинув цю молоду й мертву троянду Маню, яка агонізує, чиє тіло роз’їдають метастази, але ж він пов’язаний із нею священними ланцюгами шлюбу, скріпленого церквою. Врешті, вона б дала згоду на евтаназію, якби та була дозволена в їхній країні. Проте одного дня С. не витримав і піддався спокусі, обманюючи себе, що це буде лише раз. Але хто його знає. Хоча ні, після того, що він пережив, про це вже годі й думати.

Анкету Тоні він знайшов швидко. Інтернет пістрявів оголошеннями й пропозиціями від різних жінок. На одному сайті були дівчата на різний смак: високі й низькі, худі й повні. Білявки, брюнетки, руді. Розмір їхніх грудей коливався від 0 до 6, а то й 7. Вага від 45–55 кг до 100–120 кг. Одні були в перуках, другі топлес, а треті зовсім голі. Ціна на них крутилася від 500 гривень до 20 тисяч гривень. Вони пропонували класичне злягання, оральний секс, позу 69, секс анальний, мінет. Сергій на хвилину завагався. Він не міг собі уявити, що в сексі стільки всього. Його опанували розгубленість, відчуття якоїсь відсталості від життя. Єдине, що вони з Манею практикували, – це місіонерська поза, дозволена церковною інстанцією та Біблією, звісно. Його голова йшла обертом від цих назв і фотографій. С. вимкнув комп'ютер і подивився на кімнату, де спала Маня. Збагнув, що Манина хвороба зруйнувала їхній шлюб. Усе котилося коту під хвіст. І сама Маня відчувала, що скоро все закінчиться, тому й натякала Сергієві, щоб той шукав собі подружку. Аби не бути самому й не нудитися. Але наш герой хотів не подружку, а богиню на одну ніч.

Зрештою С. зважився. Вийшов на сходовий майданчик, тихенько причинивши вхідні двері. Хоч рука його тремтіла, він вагався, але набрав номер: 098-345-456-34. Залунали довгі гудки. Йому здалося, що його вперто не хотіли чути. З бокових дверей вийшов сусід із цигаркою в зубах та сміттєвим відром у руках. Сергій заховав мобільний у бічну кишеню джинсів, глянувши в далечінь за вікном: на совкову архітектуру внизу, високі тополі та машини, які здавалися такими маленькими з 15 поверху. Сусід підійшов до централізованого сміттєпроводу, викинув сміття й голосно гупнув кришкою. Обернувся до Сергія, дістав запальничку, чиркнув пальцями по залізному колесу, і з маленького отвору запалав вогонь.

– Ох, ці баби, – сердито проказав сусід після кількох затяжок. – Їм аби тільки комусь полоскати мізки й сидіти лічити твої гроші.

Сусід іще дужче втягнув нікотин у свої груди. С. поглянув на сусіда, і йому на мить здалося, що той цим жестом хотів стати нікотином, щоб не кров текла в судинах, а проходив нікотин, не сіра речовина в мозку, а нікотин. Сусід на хвилю перетворився в нікотинову хмару, ейфорійний дим, і, якщо дужо дунути на нього, він розрідиться в повітрі. М'язи сусіда були напружені, в очах – злість і розпач, якийсь оскал помсти, ненависті та гніву. З його причиненої кімнати долинали слова популярної пісні .

– Місяцями Лєнка довбає мозги. А я й не винен у тому, що зарплату задержують. А вона кричить, що я все пропиваю в барі з роботягами, шляюся з якими-то шльондрами, діваю гроші деінде. Насилу випхав їх у цю спекотну пору на дачу, до мами, – розповідав про своє невеселе життя сусід, витираючи піт із чола.

Тієї миті з прочиненої квартири показалася висока напівгола білявка, з великими грудьми, з жирно помальованими в червоний колір губами.

“Котік. Я гатова”, – майже промурчала довгонога краля.

Сергій озирнувся й отетерів. Він став нервово м'яти в кишені мобільний. У цій цицькатій білявці він упізнав ту дівчину з анкети, саме їй він хотів зателефонувати учора, доки не знайшов зайчика Тоню. На фотографії в Тоні були заячі вушка з підписом: “Ісполню всє тваї пахатлівиє желанія. Твій маленький стовпчик у моєму ліжку стане потужним стовбуром. Он вирастьот од споглядання моєй попи, моєй киці. Я подніму тібя в нібєса. Ти станеш моїм корольом. Ми палєтім с табой в страну іскушенія й розбещеності. Я ласкава, ніжна, завжди в гуморі. Є тапочки, кондиціонер, гаряча вода. Регулярно проходжу медогляд. P. S.: зустріну в таких заячих вушках. Твоя Тоня”.

“Твій маленький стовпчик... ” – ці слова різонули С. по серцю. Маня знала про страхи й комплекси чоловіка щодо маленького прутня, але завжди делікатно поводилася в ліжку. Сергій теж нікому не розповідав про це, навіть найближчим друзям, до лікарів боявся йти. Це була їхня велика таємниця. У жодній анкеті С. не прочитав і не знайшов слів про маленький стовпчик, а от у Тониній – відшукав, повівся на рекламу. Сергій повірив, що Тоня зможе пробудити його чоловічу силу. Маня хоч і була делікатна з чоловіком, всіляко підбадьорювала, мовляв, це не біда, що член маленький, у декого його зовсім нема, наприклад, у євнухів чи кастратів. Завжди наводила приклад Орігена чи Абеляра.

“Якось же вони жили без цього”.

Маня запевняла, що в деяких чоловіків він великий, а ті не знають, як користуватися цим могутнім інструментом. Де вона таке вичитала чи побачила, сам Бог не знає. Сергій все це слухав і заспокоювався, він знаходив розраду в словах дружини. Маня йому завжди все вибачала, бо любила. Дружина заспокоювала чоловіка, голубила його, втішала, але всередині вона кипіла, дратувалася, злилася на С., що він нічого не робить, аби задовольнити її в ліжку. Однак не тільки сексуальна невдоволеність гнітила її, а й бездітність, мука від того, що вона помре й не народить, не залишить після себе малюка.

– Іду. Мая крошка, – сусід аж розцвів. Щоки порожевіли, його похмурість замінили веселість та бадьорість. Хвилинна роздратованість й обурення на Лєнку канули в Лету, коли він побачив першокласну повію. Він не пішов, він полетів до неї, мов зачарований, немов побачив Афродіту у своїй квартирці. Двері з гуркотом зачинилися. За ними почулися писк, вереск, заливчастий сміх. А потім віддалене: “А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А”.

С. ще більше засмикав телефон у штанях. Він зі злістю дістав мобільний і набрав останній номер ще раз. Нарешті небо його почуло.

“Алло”, – нервово проказав Сергій.

“Альо”, – відповів йому жіночий голос.

Запанувала тиша. С. судомно ковтнув слину. На іншому кінці почувся докір: “І шо? Ти так і будеш мовчать? ”

“Мені... м…ні понравилася твоя анкета”, – зронив нарешті фразу Сергій.

“Харашо. Приєжджай. Улиця Амарни Міллєр, 26. Жду тєбя через 50 мінут”.

“Добро”, – відповів Сергій і видихнув усю важкість зі свого нутра. Для нього простіше було відробити три зміни поспіль, аніж спілкуватися з повією. Тягар упав із його плечей. Він вимкнув мобілу й засунув її в бокову кишеню. Коли зайшов у квартиру, Маня щосили хропла, аж стіни дрижали. Сергію вже було байдуже, адже він вирушає в рай, у той рай, де його маленький стовпчик стане могутнім стовбуром, як сказано в рекламі. Де він пізнає всі радощі, веселощі сексу. С. тихо й непомітно пробрався у вітальню, взяв гроші, які збирав кілька місяців, усе заховав і вийшов з квартири, щільно причинивши двері.

2.

717 автобус привіз Сергія на зупинку “Амарна Міллер”. Двері розчинилися, прохолодний літній вітер війнув у його обличчя. Липкий піт обліпив тіло. У тролейбусі дуже душно, всі вікна були наглухо зачинені. С. вийшов, присів на обдерту лавочку зупинки. Роззирнувся й побачив безліч будинків, маленькі й великі дороги, які входили одна в одну. Тільки зараз він помітив, що зовсім близько, на відстані його руки, на зупинці стояла жінка, біля її ніг лежали торби, напхані їжею. У великому пакеті “Лідл” краєм ока чоловік побачив дрібно нарізану ковбасу й голландський сир; пиво “Кромбахер”, чипси “Лейс”, кока-колу та пепсі-колу, два йогурти. У пакеті на споді лежало ще щось, але Сергій того не помітив, почав облизуватися, картати себе, що не поїв перед нічною пригодою.

Він звернувся до жіночки: “Женщіна, а гдє улиця Амарни Міллер,26?”

Як хамелеон, С. одним оком дивився на жінку, а другим – на пакет із наїдками. Жіночка в простенькому одязі озирнулася, просканувала типа своїми очиськами. Зупинка непогано освітлювалася, тому молодиця роздивилася хлопця. 35–40 років, невисокий на зріст, худий-худющий, у бежевій сорочці й чорних джинсах, у картузі, лисуватий.

“Я сама ні мєсная, но, кажись, номєр двадцать шесть тут нєдалеко. Нужно прайті вдоль па уліце, звернуть влєво и на перекрьосткє направо, первий іль второй дом ваш”, – відповіла жінка зі смачненьким у пакеті.

Сергій подякував і, недовго думаючи, рушив указаним маршрутом. Його ноги тремтіли, руки не знаходили спокою, у голові снували різні думки, адже він уперше в житті наважився полетіти на прийом до нічного метелика. Нарешті нічний шукач пригод знайшов-таки вулицю Амарни Міллер, 26. Коли він дійшов, із неба ринула вода, літо вперіщило грозою, віщуючи щось лихе. Тонюсінька Сергієва сорочка почала всотувати божі краплі, холодний вітер залазив під комір, і штани намокали.

Він дістав зі своєї кишені мобільний, знайшов останній номер у вихідних дзвінках і набрав Тоню: “Привєт. Я уже найшов улицю й парадне. Куди дальше йти?”

С. захекався, важко дихав у трубку, і Тоня швидко відповіла: “Девятий етаж, квартіра дев’яносто вісім, на домофонє дев’яносто вісім-К”.

Чоловік усе запам'ятав. Швидкою перебіжкою, перестрибуючи калюжі, він опинився перед входом, набрав комбінацію цифр, домофон зателенькав. 10 секунд він дзенькав, 20 cекунд, 40 секунд, це вже набридало, Сергій почав діставати мобільний, щоб набрати Тоню, але хтось там натиснув кнопку, двері відчинилися. С. зайшов у старий та пошарпаний коридор ще совдепівського будинку і став біля ліфта. Сергій тремтів од страху. Страх був такий сильний, що чоловік почав згадувати молитви, яких його вчила мама. “Отче наш”, “Богородице Діво, радуйся”, молитви ранішні й вечірні, акафісти Господу Ісусу Христу, Богородиці, Янголу-охоронцю та Миколі Чудотворцю. С. хаотично бурмотав їх під ніс, стрибав з однією молитви на іншу, невидимою рукою хрестив своє тіло. Коли молитва починалася, він опускав голову додолу, коли закінчувалася – схрещував та піднімав руки догори. Так і стояв п'ять хвилин серед коридору. Вгорі світила тьмяна лампочка.

Після молитви Сергій перевів погляд на різні розписи чорнилами, рекламу та афішу на ліфті: “Вася, винесі мусар!”, “Боха нету. Фрідріх Ніцше. Ніше – нету. Бох. Ох! ох!”, “Свєт, ну прасті меня казла. Вот мой новий тіліфон – 066-890-78-90. Дзвані. Я оч.жду. Твой катяра”, “Тра-ла-ла-ла-ла-ла. Ми берьом с сабой ката, чіжика й сабачку”, “Я обосцал етот ліфт. Прастіте. Недержаніє мочі” (під підписом: “Ха-ха-ха”), “Увага!!! Акція на літо від “Київстар”. Поповніть рахунок на 1000 гривень та отримайте бонуси на міжміські розмови, безкоштовний роумінг на червень, липень, серпень” (під цим написом: “Пашлі нах, уроди”), “В аренду здаюца каньдіціонєри. Недорога. Званіть: 078-90-34-21. Семьон Васільєвіч”. “Mutter...Мutter. Група Рамштайн у вашому місті. 15.12.69. У міському Будинку культури. Квиток – 500 гривень. Не пропустіть виступу культової німецької групи”.

На останніх словах, які дочитував С., двері ліфта розчинилися, і з них вискочила велика вівчарка, яку на повідку тримав чорний її господар. Собака голосно загавкала на С., той злякався ще дужче й відсахнувся до стіни. Пес гавкав, гарчав, лякав грізними звуками. Хазяїн вівчарки тягнув її на вулицю, але та впиралася лапами. Сергій обійшов їх збоку, вскочив у ліфт і праворуч відшукав потрібну кнопку. Двері ліфта відчинилися на 9 поверсі, С. попрямував до квартири. Зорієнтувавшись на місці, він натиснув дзвінок. На тому боці почув клацання замка – і на порозі постала Тоня. Із заячими вушками, повненька, у чорній спідниці, злегка нафарбована, у рожевих капцях. Вона визирнула з дверей униз на сходи, подивилася на Сергія і сказала: “Захаді”.

Сергій зайшов у темнуватий коридор двокімнатної квартири.

“Привєт”, – набрався сили й мужності та вимовив ці слова, вражений тим, що відбувається в його житті, і посміхнувся.

“Привєт, – сказала суворим тоном Тоня й зачинила за ним двері. Його обличчя теж посерйознішало. – Дєньги впєрьод!”, – одразу відрізала натреновано.

“Харашо”, – відповів С. і почав розстібати свою сумку, шукаючи гроші.

У гаманці він швидко знайшов 500 гривень, як указано було в анкеті, і дав Тоні. Шльондра взяла гроші й заховала в бюстгальтер. Після того, як отримала гроші, її обличчя трохи пом’якшало, але вона й далі трималася, ніби господарка ситуації: владна й неприступна.

“Запріщонниє предмєти єсть? – як слідчий, зиркнула на клієнта секс-працівниця. – Холодноє аружиє, пістолєт, гранати, піки, автомат Калашнікова?!”, – вела далі Тоня, мов митник в аеропорту.

Сергій не знав, як діяти, думав, що з нього приколюються, тому став сміятися.

“Ти ето не смейся, ко мнє разная шушваль приходіт. Покажи, што в сумкє!”

С. знову розкрив сумку, жінка, немов досвідчений слідчий, усе оглянула; на дні лежали гаманець, мобільний і більш нічого. З недовірою подивилася на його штани та сорочку і скомандувала:

“Харашо. Всьо чіста. Заході в ету комнату. Тапочкі при входє. Полотєнце лєжит на діванє. Возьмі ето всьо і іді в душ, помойся. Єслі шо, заві, я буду на кухнє”, – командно-генеральським голосом сказала Тоня.

Сергій сів на невеличкий стілець біля входу, зняв свої черевики й оминув світлі шпалери ліворуч та велику шафу праворуч. Він зайшов в освітлену кімнату, де в центрі стояв завалений теками стіл. Біля нього на меншому столику був старенький телевізор “Панасонік”, із правого боку кімнати – сіре з візерунками ліжко. Ліворуч височіла велика совдепівська стінка, що закривала пів кімнати. На верху цього гігантського несмаку стояло кілька кліток зі звірами: жовтим папугою, який тараторив про себе: “Кеша-йовбак! Ти йовбак”, неподалік клітки з папугою, у колесі, накручувала кілометри морська свинка. Була ще третя клітка з більшою твариною, що саме відпочивала. Біла, вона якось дивно хропіла, навіть не хропіла, а гугукала. Ця тваринка найбільше здивувала С., такої ще не бачив ніде. З клітки цього хвостача сипався пісок на темно-коричневий килим. С. підійшов, аби розгледіти, що це, а за спиною відчув, як вхідні двері відчиняються.

“У тібя тут який-то зоопарк”, – ледь посміхнувся С., розвернувшись до Тоні.

“Ти прийшов сюда розсматрівать моїх звірєй чи секасом заніматься? – суворо спитала Тоня і, взявши рушник, кинула його під ноги клієнту. Спантеличений, той схопив рушник, не знаючи, що з ним робити. – Марш у ванну комнату! У тєбя тільки час, ти забув, куди пришов?!” – Тоня тупнула ногою.

С. опам'ятався і швидко підняв рушник. Миттю попрямував у коридор, у кінці якого світилось у ванній. Він підійшов до дверей і взявся за ручку, декоровану під козлячу морду, але не став її роздивлятися. Зачинив за собою двері, скинув пітну сорочку, джинси, труси, смердючі шкарпетки. Поклав своє добро на підлогу й ступив у ванну спочатку однією ногою, потім другою. У ванні було дуже холодно, його взяли дрижаки. Голий чоловік трусився й смикнув кран із гарячою водою, а звідти полилася крижана вода, він аж підстрибнув і вдарився головою об стелю. С. спочатку скрикнув, а потім заматюкався. Почав крутити кран туди-сюди, аж поки полилася гаряча вода. Він намацав на потилиці ґулю й почув стук у ванну:

“Там у тіа всьо в порядкі? Забила прєдупрєдить, шо кран гарячой води – то холодна вода, а кран холодной – то гаряча. Сантєхнік – п'яний козьол, перепутав шлангі. І бистрєй давай, у мєня послі тібя іщьо клієнт”, – проспівала Тоня в зачинені двері.

“Та я вже поняв, поняв, хорошо, хорошо, зара я буду”, – сердито буркнув Сергій, миючись у душі; тер ґулю на потилиці. Врешті водні процедури скінчилися, С. обтер тіло рушником і зав'язав його на поясі. Усі речі він згорнув до купи, узяв під пахву, відчинив двері й пішов у кімнату-звіринець.

3.

У кімнаті на нього вже чекала Тоня. У чорних панчохах і таких само сексуальних трусиках та бюстгальтері. Сергій одразу забув про свою ґулю й пригоду з краном. Чоловік поклав одяг біля дивана, і мимоволі в нього почало тверднути між ногами. Він згадав, що колись був молодий, згадав, що вони з Манею щось там витворяли в ліжку. Все було суворо аскетично, по-християнськи, але ж щось було. С. згадав, що вона дуже довго ламалася, як студентка, її тяжко було затягнути в ліжко. Вона завше носила довгі спідниці, майже не доглядала за собою, тільки інколи мазалася двома чи трьома кремами за все життя. Нічого не робила з волоссям, воно теліпалося на її голові, коротше, нечепурна-нечупарська. І раз бачив, як голила ноги. Її обличчя не було таким привабливим, щось середнє між Вайноною Райдер, Сіґурні Вівер, Памелою Андерсон та Матір’ю Терезою. Така собі середньостатистична дівчина, не супермодель, але й не задрипана бомжиха. Вона була працьовитою, без усіляких там жіночих вибриків. А коли захворіла, то змарніла, поблідла, стала дуже худою й зовсім перестала цікавити Сергія.

Кров прилинула до скронь і пульсувала в його жилах, він воскрес із мертвих, наче Лазар із Вифанії. З-під рушника, мовбито так і треба, почав випиратися, вириватися на волю він. С. хотів узяти Тоню зараз, як мисливець, бажав крові, хотів привласнити її тіло, мов лотерейний квиток на мільйон євро. Зараз же хотів з'єднатися з ним, бути в цій товстенькій пампушечці. Увесь його мозок вирубився; немов голодний звір хотів накинутися на свою жертву.

“Перед сексом нужно прайті фейс-пеніскантроль”, – Сергій почув голос не повії, а бюрократа-статиста, якогось ЖКХ.

Це прозвучало так, немов контролер у тролейбусі кричить на весь салон: “Білєтікі! Білєтікі! Гдє ваши білєтікі?! Пакупайтє білєтікі!” С. нічого не второпав. Спробував повторити: “Фєйс... пеніс... шо? Говори по-українськи, я тебе не понімаю”.

“Фейс-пенісканторль – це американська сістєма провєрки клієнтов у борделях всєго міра. Така сістєма дєйствує уже дауно. Там єйо установілі, бо була висока смєртность от спіда, гонорєї, сіфіліса. А также одно врємя в нескольких штатах, і нє только там, начали масово убівать прастітуток, потому правітєльство Амерікі приняло такую сістєму на законодатєльном уровнє. Она так і називаєтся: “Фейс-пеніскантроль. Стратєгія і защіта проституток на 2000–2075 года”. Вона там дєйствує дуже успєшно і в другіх странах тоже прижилася. Сократілось чісло жєртв срєди нас. Недавно і у нас наш самий главний начальнік дядя Міша по прозвіщу Стєпашка ету сістєму утвєрділ. Могу тібє дать ето распоряженіє”, – Тоня відвернулася від Сергія, пішла до столу, взяла білий, давно заготовлений аркуш і вручила йому.

Він узяв його і знову почав сердитися, адже його долала нетерплячка, С. хотів залізти в її велику дупу глибоко й надовго. А чоловік із тим, на його думку, величезним, що випиралося з Тониного рушника на волю, стояв і слухав про американські законодавчі ініціативи у світовій бордельній політиці, читав папірець якогось Степашки, головного чина цього борделю. Він лютував, а час спливав. Зі злістю взяв аркуш і почав читати. С. здивувався, що на цьому аркуші були юридична адреса борделю й контактні телефони (шапка – німецькою з правого боку “Gesellschaft mit beschränkter Haftung "Great Pops and Cycles" [гезельшафт міт бешренктер хафтунг грейт попс енд циклес. ком]), нижче – український переклад: “Товариство з обмеженою відповідальністю "Великі попи і циці. ком"”. Під ними адреса: вулиця Амарни Міллер, 26.

Харкогамбурґоштадт. Телефони: 017-050-778-890-567, 025-679-890-654-780). Посередині указ: “Наказую впровадіть американську бордєльну сістєму в нашех філиях”. Підпис: дядя Міша (Стєпашка). Дата: 13.08.2071. Під підписом були слоган та інформація: “Великі попи й циці. ком – це швидка сексуальна допомога. Якщо ви страждаєте від спермотоксикозу, сексуальної невдоволеності, у вас довго не стоїть або ви самотні – звертайтеся до нас. У нас великий вибір сідниць і циць. У нас широкий асортимент дівчат: товстюлі й худюлі, білявки й чорнявки, високі й низькі. А головне – дупасті й цицькасті. Не проґавте наших красунь”. Іще нижче на папері було написано: “Увага!!! Літня акція! Якщо ви прийдете вдруге до "Великих поп і циць. ком" – знижка 30 відсотків, якщо прийдете з другом – знижка – 50 відсотків. Якщо замовите двох – пів ціни. Постійним клієнтам – постійні знижки”.

Сергій, ще напружений, швидко прочитав інформацію на папірці й кивнув, що все зрозумів із написаного. А відтак приготувався до найпотаємнішого, він уже відчував, як увіходить у відчинені двері раю, у самісіньке жіноче єство.

“Щас я начну пеніскантроль. Но я забила одну важную вещь, оч. важную, яка тебе касається”.

С. уже зрадів, його злість щезала кудись геть.

“Так, мілая”, – підійшов до неї й хотів поцілувати, та вона відсахнулась і вимовила це мерзенне для нього слово

“Чек! – він аж сів на диван, тримаючи рушник і свого жеребця на припоні. Його друг-стовбур почав злитися, як і його господар. С. очікував найгіршого. – Я ж забила видать тібє чек за тє 500 грн, шо ти мнє дал”, – заклопотана повія пішла до столу в пошуках чека.

Сергій тільки тепер помітив цей стіл, де акуратно були розкладені папери й теки, канцелярське приладдя. Всі теки були чітко пронумеровані із зазначенням назви підприємства, року, дати, різних підписів. Були теки з назвами “Адміністрація Товариства з обмеженою відповідальністю "Великі попи і циці. ком"”, “Щоквартальні звіти ТОВ "Великі попи і циці. ком"”, та ще купа тек, назв яких С. не запам'ятав. Усе це нагадувало адміністрацію якогось підприємства. Сергій скипів.

“Якой чек? Я шо в магазінє чи гдє?” – закричав він зі злості так, що й сусіди почули.

“Нє крічі! Сосєдєй всєх полякаїш. У нас усі клієнти проходять працедуру, і нєчєго тут зліться!” – глухо й монотонно відповіла Тоня. Вона знайшла чек і ручку, дала С., той не розумів, чи справді це відбувається, чи ні. Чи це сон, чи фантазія.

Він ніколи не був у борделях США, Німеччини, у борделях України, він далі свого міста нікуди не виїжджав. Чоловік не знав, як реагувати, тому підкорився обставинам. Сів і заспокоївся. Тоня дала ручку, він підписався у трьох місцях. Саме так, як він підписувався, коли оплачував комуналку в касі банку. Тоня забрала чек і поклала його на стіл. Потім стала копирсатися в паперах і знайшла анкетку для клієнта, яку в обов'язковому порядку заповнювали всі.

“Аааааа. Іще анкетка клієнта борделю жоп і цицьок. Це обізатєльно, без цього ми ніяк не можемо почать контакт”.

Сергієві стало зрозуміло, що він перебуває не в борделі, а в якомусь ЖКГ й оформлює якусь форму № 1775 чи 226 або якусь субсидію. Його обдурили, завели в якийсь будинок, де вирішили познущатися. Тоня сказала, що коли він заповнить анкету, вони почнуть. Вона тицьнула йому 5 аркушів. Він швидко пробігся цим документом. Уписав своє ім'я, прізвище, місце роботи, робочий телефон, емейл, вайбер, вотсап, скайп, пін-код кредитної картки. Усі дані про дружину, мобільний номер, домашній номер, останнє місце роботи, емейл, вайбер, вотсап, скайп. Коли прочитав запитання, чи буде ще відвідувати бордель великих сідниць і циць, поставив жирне “НІ”! Тоня це побачила й образилась.

“І почєму нє будєш? Нєужта тєбє так тут погано?”.

Це звична її хитра маніпуляція, аби звітність була чистою. С. змінив гнів на милість. Закреслив “Ні” й написав кволою рукою знехотя: “Так”. Тоня вдовольнилась. Для неї було важливо, чи витримано процедуру, чи клієнт усе заповнив, чи всі папірці підписані його рукою. Вона знову стала суворою та неприступною, як справжній ментор, звисока й пильно спостерігала за його рухами. Врешті С. закінчив і підписався, віддав Тоні папірець, який вона поклала на стіл. Він розв'язав рушник, усе його добро обвисло, чоловік засмутився.

“Лажись, щас тєбя провєрю”. Він байдуже ліг, як на огляді в лікаря. На дивані С. широко розставив ноги, а Тоня взяла з полиці ліхтарик і сіла поряд. Вона руками гладила його в'ялий інструмент, потім оголила голівку й почала оглядати так, як це робить уролог чи хірург. Присвітила на поверхню й нічого особливого не знайшла.

“Всьо харашо. Щас начньом. – Тоня вже майже загасила ліхтарик, як раптом на лівому боці голівки виявила невеликий, дуже маленький прищик. – А це шо такоє?” – повія взяла його опалий пуцьвірінок у руку й показала йому.

Сергій привстав і знову впав на подушку, від такого знущання йому уже хотілося плакати. Коли Тоня почала торкатися його стрижня, уява С. заграла всіма барвами, він почав фантазувати, у якій позі вони зараз злягатимуться, чи зробить вона його маленький стовпчик могутнім стовбуром знову. Реклама тут спрацювала й не обманула клієнта. Його свідомість уже заповнили еротичні фантазії, та коли він почув слово “прищ”, то уявив свою нещасну дружину, яка агонізувала від раку.

“Якой ще прищ? Я уже не був із жінкою понад десять років у постєлі. Она спала тільки зі мною і я тільки з нею”, – спробував пояснити ірраціональність цього прища на своєму прутні С.

“Нє знаю, ти ж сам відіш, – відповіла Тоня. – Моя інструкція запрєщає мені займатися сексом із мужчіною, у якого прищі на половом органє”.

Сергій знову чув цей бюрократичний тон, і його почало нудити. Він розлютився не на жарт, його обличчя почервоніло від гніву. Чоловік підвівся з наміром піти звідси, адже ситуація вже вийшла поза всякі межі. Він намацав штани та труси й почав їх дуже швидко натягати. Тоня підійшла до нього.

“Інструкция запріщає мнє займаться з тобою секасом, але ми можемо рішить це питання, – хитрим голосом стала говорити до нього не шльондра – бюрократка-хабарниця паспортного столу чи соцбезу. – Цена вапроса – пятсот грівєнь”, – сказала, як відрізала, повія.

С. зупинився. Майже одягнутий, він уже хотів іти, він кипів від люті. Але попустився. Прислухався до Тоні, почав шукати свій гаманець, згадавши, що в нього в бічній кишені є ця сума, хоч і призначена на ліки для дружини.

“Ладно. Може я все-таки потрахаюся сьодня, а Маня шо, сьодня-завтра помре, їй уже ніхто не поможе”, – подумав Сергій і витягнув 500 гривень, знехотя даючи цій забюрократизованій повії гроші.

Вона взяла їх і поклала собі в сумочку. Швидко зняла все із себе, її випуклі груди були ще більші, ніж на фото, а внизу все акуратно підстрижене. У С. аж слина потекла, мимовільно чоловік знову почав роздягатися. Тоня наказала лягти, він підкорився. Сама лягла поруч. Вона взяла в руки його орган, який ставав у її магічних долонях справжнім стовбуром, ріс щосекунди, здавався більшим і більшим, як в англійській казці “Джек і бобове дерево”. Її руки володіли магією, якою не володіла його дружина. Вона довела прутень до найвищого піку і взяла презерватив, професійно надягнула його. Потім стала облизувати, як чупа-чупса. Спочатку обробила язиком тверду центральну поверхню, далі повела слинявчиком ліворуч, праворуч, а потім поглинула великий стовбур. Згодом усе почалося з правого боку, вона перекидала свій язик на лівий бік і потім відполіровувала центр. Далі все починалося з центру, ліворуч, праворуч і – заковтування. Іще раз заковтування, правий бік, лівий бік і центральна поверхня. Тоня все робила суворо за інструкцією. В унісон вправам із прутнем, весь її зоопарк починав рухатися, ставав неспокійним. Морська свинка, як навіжена, бігала в колесі й гризла свою клітку. Величезний папуга ходив туди-сюди по своєму дерев'яному сідалу й кричав: “Кеша-йовбак! Кеша-йовбак! Кеша-йовбак!”

Величезний та сопучий хвостач теж прокинувся. Почав рити носом пісок, гугукав, сопів. Усе це робив водночас. Його клітка була найбільша. Господарка часто не зачиняла помешкання хвостатого, адже звір спав цілий день, а прокидався вночі, коли вона починала працювати. Він був невидимим спостерігачем та янголом-охоронцем господині. Тож їхня розмова, звуки й стогони двох великих істот неабияк зворушила тваринку, яка хоч і крутилася, та за всім пильно спостерігала.

Сергій тимчасом розслаблявся. Хоч Тоня все робила механічно й однобоко, як робот штампує деталі на заводі, він уже на це не зважав, а тільки ловив фізіологічний кайф від доторків язиком. Та от ці маніпуляції йому набридли, хотілося перейти до активніших дій. Клієнт згадав, що має право на вибір, хоч невеликий, але все ж. С. акуратно, вже розманіженим і спокійним голосом сказав Тоні, що час би вже інше щось спробувати. Повія тільки й чекала цього сигналу. Вона вийняла зі свого рота могутній стовбур Сергія (реклама не збрехала) і зізналася, що їй це також набридло. Скаржилася на болі в шиї, на латекс, який остогидло лизати, та на ще дещо, жіноче.

Чоловік уперше наважився сказати це вголос: “Давай попробуєм ззаді”. Сказавши це, аж захвилювався. Згадав, що Мані, пропащій і хворій дружині, такого ніколи на казав і не мав на думці. Місіонерська поза – це апогей усіх їхніх постільних любощів. Якимось боком подружжя обходили відверті кадри злягання чоловіка й жінки в телевізорі, Інтернетом чоловік користувався лиш на роботі та в невідкладних справах, пов’язаних із хворобою жінки. Проте коли прочитав, що писала Тоня в анкеті про саме такий різновид злягання, захотів спробувати, що з цього вийде. С. устав і роззирнувся навколо, а Тоня полізла до правого бильця ліжка й дивилася у вікно. Жінка коліньми стала на простирадло, а руки поставила на подушку й опустила голову, вона опустилася в позу песика, який нібито шукає свою кістку, щось нюхає на землі. Як владна мотрона, розставила ноги посередині ліжка. Сергій несміливо наблизився до неї зі своєю викруткою і пробував увійти. Як ключ входить у замок, щоб відімкнути двері, як гвинт намагається увійти в гайку, як поїзд потрапляє в тунель, так і С. пробував та пробував. Але в нього нічого не виходило. Він ніяк не міг попасти в яблучко. Як це роблять гравці в дартс. Його інструмент ковзав навколо її тунелю, спадав униз, пнувся вгору, потрапляв у м’якеньку дупцю, але не в ціль. Ніколи не практикуючи такого, Сергій розхвилювався й розгубився. Занервувала й Тоня:

“Ну шо там такоє? Уже десятий раз нікак не можеш попасть. Ти шо девствіннєк?” – докоряла вона С., їй набридло позувати раком.

Сергій аж образився, не очікуючи такого повороту. Тоня швидко зісканувала його стан і взяла ситуацію у свою ліву руку. Вона заштовхнула неслухняний дрючок у жіноче лоно, і хвиля екстазу захопила С. вже після кількох хвилин активних рухів. У цей момент чоловік відчув насолоду, небачену й невідчуту досі в житті. Це був екстаз, вир несамовитих емоцій, вихлюп усіх потаємних бажань з дитинства, юності, зрілого віку. Вмить йому відкрилося, що любов може мати інший вимір насолоди. Якою одноманітною тієї миті видалася Маня зі своєю тільки місіонерською позою!

Ще дужче Сергій почав входити в Тоню й виходити з неї. Здалося, що це триватиме вічно. Але раптом його 21-й палець вилетів із її щілини, і знову не міг самостійно повернутися в неї. Тоня взяла його міцними ручиськами і впхнула з неймовірною силою назад, процес продовжився. Через кілька хвилин стручок вискочив із її лона знову.

“Шо ж ета он випадаєт у тєбя? Давай я буду єво держать, што лі. Такой он у тєбя непаслушний”, – Тоня ніжно підхопила його гармату й не випускала її з рук.

Уже все доходило до кінця, Сергій хотів випустити з себе все те, що трималося в ньому так довго. Ще з більшою силою пірнув у неї, рухався, як дикий і невловний звір у джунглях, у самий пік його вправлянь щось хруснуло, і С. закричав. Закричав так голосно, що напарниця Тоні підбігла й почала стукати та питати, що сталося. Злякалася й сама Тоня, не очікувала такої бурхливої оргазмічної реакції.

“Б... П... Ааааааа… Мєня шота укусіло за яйца”, – С. вийшов з Тоні і впав на ліжко. Правицею став намацувати місце під низом свого друга, з якого цівкою витікала кров. Ліва рука інерційно вхопила волохатий кінчик чогось, що намагалося втекти з місця злочину. Сергій кричав, благав про поміч і, підвівшись, з усією силою вхопив щось пухке та волохате, підніс його догори. Це щось запищало й загугнявило, хотіло вирватися на волю.

“Шо це за звєрь? Ааааа…Як болить”, – жалібно й грізно, похитуючись від болю, кричав укушений за місце нижче свого стовпця. Тоня подивилася на те, що С. тримав у руках, її погляд швидко перейшов на клітку, дверцята якої були відчинені. Вона закричала.

“Ета мой харьок! Сволачь, атпусті єво. Єму же больна!” – повія несамовито галасувала, більше злякавшись за свого домашнього улюбленця, ніж за клієнта, пораненого гострими зубами тхора.

У зубах звіряти застряг клаптик Сергієвої шкіри, з якої сочилася кров на ліжко. Тоня побачила це й збісилася. Бідна тварина, що висіла головою вниз, пережила сильний стрес, її залози почали виділяти особливий мускусний запах, зазвичай гидкий для людини. Цей запах заповнив усю квартиру, кожен її куточок. С. перший відчув сморід, адже тримав тварину біля себе. Він став задихатися й випустив звіря зі своєї руки, фретка впала поблизу його колін і почала тікати із закривавленої постелі під ліжко. Але Сергій побачив це і двома руками вхопився за неї, розвернув до себе й почав душити звіра. Біль відчувався дуже гостро, однак Сергій захотів тієї миті помститися чотирилапому кривднику, який пошкодив його чоловічий орган, можливо, назавжди; може, після цього укусу тхора чоловік уже ніколи не матиме дітей.

Тоня збісилася, закричала, підскочила до Сергія, вимагаючи негайно відпустити її домашнього звіра: “Отпусті харька, іначє я тєбя січас уб'ю”, – пригрозила вона Сергієві.

“Нєт, ета я січас придушу ету сволочь, котора погризла мої яйця”, – заволав С. на повію.

У двері стукала напарниця, пропонуючи допомогу, вона хвилювалася, чи, бува, не катують за дверима її співробітницю. На мить Тоня опанувала себе й підійшла до дверей, щоб заспокоїти свою колегу. Після запевнень та пішла на кухню у справах. Після цього Тоня хутко розвернулася й побачила, що Сергій уп’явся своїми мозолястими ручищами в тіло маленького звірятка. Звіринка вже пускала під лоба очі, Сергій, немов скажений, додушував свого дрібного кривдника. Тоня не мала іншого виходу, як підбігти до серванта і взяти великий кухонний ніж. Вона завше ховала зброю в себе на робочому місці. Її праця не легка; були випадки, коли приходили п’яні клієнти або під кайфом, їй доводилось оборонятися, застосовуючи, крім того, холодну зброю. Це був найекстремальніший засіб захисту, проте іншого вона не мала. Їхній шеф не хотів давати грошей на охорону; сутенери, як і всі ділки, були дуже жадібні та економні, намагалися заощадити на кожній дівчині, мати більше зиску й менше витрат. Так і тут. Тоня швидко дістала великий ніж і приставила його до горла клієнта.

“Есі щас не атпустіш харька, то я пєрєрєжу тібє горла”, – сміливо й безапеляційно сказала вона, грізно дивлячись у вічі Сергію.

Бідолашний чоловік злякався й розімкнув руки, фретка впала майже нежива. Тоня, однією рукою тримаючи ніж біля горла Сергія, другою підняла тваринку на руки. Почала цілувати, голубити, обіймати її, промовляти найніжніші слова у світі. Вся її пристрасть, енергія, душевна теплота були в той момент для фретки.

“Вася, любімий мой, нє умірай! Я люблю тєбя настолько, што ти сібє даже не прєдставляєш! Кагда я впєрвиє тєбя увидела на ринкє, я сразу поняла, што ти мой єдінствєний, ета любофь с первава раза. Твой хазяїн к тібє плоха атнасілся, я знала ета. Скока врємєні я на тебя патратіла і сіл, скока ти мєня кусау, а я тібє прощала, і упорно васпітувала тєбя. Скіль ми хаділі с тобой у ветерінарку, как многа раз ми дєлалі привівки, ти піщал, кричал, гугукал, а я тєбя утєшала в клінікє с дохтарам. Вспомні, як ми дєлалі узі с тобой і ти боялся. Как я воділа тібя на касрацию, как ті пєрєживау і страдал, мучался. Скоко я чістіла твої нєжниє вушка, скока ми гулялі, но перед етім я ваділа тібя к вєтєрінару, штоб он счепив тібя от кліщєй. Но я сделала ето для того, штоби ти любіл тока міня одну і був прєдан мінє на всю жизнь”, – повія проговорювала цей довгий монолог і плакала.

Вона не йняла віри, що тхір, із яким прожили так довго, тепер на волосину від смерті. Найкращий корм – Васі, найкращі ліки – Васі, всі приписи лікаря жінка виконувала дуже ретельно, чомусь найбільше вона полюбила саме Васю, а не морську свинку Літра й папугу Довбуша. Ні, їх вона теж любила, але білого тхора з пухнастим хвостиком, ніжною шкірою, рожевим носиком та вушками, свого Снігового Васю, як називала його Тоня, вона просто обожнювала.

Магія Тониної любові воскресила Васю, він розплющив очі, почав дихати, лизати своїм язичком господарку. Тоня аж підскочила від радості, якій не було меж. Начебто воскресла її любов до всього світу, до всього живого, навіть до чоловіків, яких ненавиділа. Вона усміхнулася й почала розціловувати фретку. Тимчасом Сергій, слухаючи ці любовні монологи до фретки, тримаючись за статеві органи, зрозумів, що потрапив до схибленої повії-бюрократки, поведеної на тхорах. Він злякався, повністю розгубився, підніс руку догори, думав, що на цьому кривава трагедія з прокушеними статевими органами не закінчиться. Чоловік очікував найгіршого, кров заляпала біле простирадло, її крапельки вже капали на підлогу.

Тоня пішла до клітки з тхором, усе ж Сергій тримав одну руку зведеною, йому пекло, боліло, але він не знав, чого далі очікувати від цієї божевільної бюрократки-тхоролюбки. Путана обцілувала фретку й обережно витягла шматик Сергієвої шкіри з її зубів.

“Вася, пообіщай мені, шо більше такого не буде. Нашо ти вкусив клієнта за яйця? Ти не знаєш, де вони були. А ми тіки недавно ходили до дантіста, який полічив тобі зубки. Вася, я ше ж пів зарплати вбехала на твої зуби. Нашо тобі опять якісь проблєми із зубами?” – Тоня спілкувалася з тхором, як із людиною, як зі своїм коханим чоловіком. Міцно поцілувавши тхора у вушка, носик, хвостик, погладивши усі його лапки, проказавши тхорячу молитву, вона уклала його в клітку й закрила.

Відтак перемкнулася на клієнта з прокушеними статевими органами. Але потім зупинилася, щось згадала. Неквапно підійшла до серванта знову, відкрила його й побачила, що поряд із великим ножем, яким вона хотіла перерізати горло С., лежали два маленькі жовто-білого кольору кульки. Вона взяла їх у руки, покрутила, згадала, що поклала туди, коли Вася провинився за погризений кабель від комп’ютера. Тоня подивилася на два м’ячики, а потім на Сергія, який лежав голий на ліжку і кровоточив, з піднятою догори рукою та заляпаним кров’ю простирадлом. Жінка пильно придивилася до укушеного місця та м’ячиків, потім підійшла ближче до зляканого Сергія й наказала опустити руку. Клієнт підкорився, вона близько піднесла м’ячика до Сергієвого добра й зрозуміла, що фретка просто переплутала Сергієві яйця та свої улюблені іграшки, два гумові м’ячики, з якими вона часто бавилася й любила кусати. Повії стало ніяково, і вона розповіла про свої здогади.

“А-а-а-а-а-ай... Баліт... А якая мнє разніца? Ти можеш мнє прінєсті спірт ілі пєрєкіс вадарода, штоб астанавіть краватічєніє? Б…, завела якого-то монстра, що кусає всьо підряд. А єсі воно заразне? Шо мні тогда робить? Я ні хачу умирать маладим”, – нив і страждав Сергій від болю.

Тоня хутко пішла по аптечку. Перерила свої речі, шукала потрібні медикаменти.

“Нікакий він не заразний. Я показую єго врачам регулярно. К статі, я прідсєдатєль клуба “Общіство защіті харьков” ат насільнікав, убійц животних і комєрчєского іспользованія іхнєво мєха. Ми всігда привіваєм своїх пітомцев, заботімся о ніх, кормим. Било врємя, кагда харьков масава стреблялі. Ми вихаділі на пікєти, пісалі презідєнту і в Кабінєт Міністров, дєжурілі, шоб ніхто їх не трогав. По нашой пєтіциї був создан Государственний департамент по защітє целості і сохранності, прав і свобод харьков, а также іхньой зашчіті от харькохантеров. Недавно било дєло серийнава кіллєра, маньяка-харькоубійци, його прозвалі в прєсє Харькотілло, він здирал шкури з харьков і продавав їх заграницю. Дружиннікі нашего общєства злавили його і передали цьому органу, дак його, слава Богу, розстриляли. А ти, я віжу, тоже насилуєш і мучиш животних; якшо ти шось зробиш харькам я тібя з-пад зємлі дастану. У мєня єсть всі тваї дані!” – так неспоівано для С. закінчився монолог Тоні.

Вона розмахувала анкетою над його головою. Тепер він не на жарт налякався, адже написав своє ім’я, прізвище та адресу, всі дані, навіть дані дружини. Тепер його думки були тільки про те, як знищити цю анкету й чек. І помститися за яйця. Чоловік придумав, як відволікти її увагу. Тоня знайшла ліки, підійшла до С. і почала обробляти рану, Сергієві боліло, але він мужньо тримався. Тоня врешті закінчила й наклеїла пластир. Все начебто було гаразд. Із Васею теж, вона ще раз поглянула на причинену клітку. На хвилину в неї прокинулася жалість, такого в її практиці ще ніколи не було, щоб Вася кусав клієнта.

“А може, Вася защіщав мене від нього? Подумав, шо я в опасності. Ти на самом дєлє плахой чілавєк!”, – метикувала Тоня. Та раптом на неї щось найшло. Вона зупинилася, таке відчуття, що їй на вухо щось прошепотіли, і вона відволіклася.

Сергій, кривлячи гримасу болю й незадоволення, також помітив, що з нею щось не так. Подумав, що, може, вона розгадала його плани. Дух бюрократії вкотре зійшов на Тоню. Вона виструнчилася, стала серйозною та непохитною. Щось нашептало їх на вухо, чи вона згадала, що за процедурою їхнього борделю клієнт має підписати акт прийому-здавання робіт. Пішла до столу, витягнула папку, а з неї готовий документ, куди вписала два слова: “Мінет і класичний секс”, суму послуг. Клієнт мав поставити внизу підпис. С. не довідувався, що вона знову задумала. Він уже був готовий до всього. Тоня піднесла йому папірець, сказала, що він має підписатися ще тут. Сергій нічого не заперечував, адже розумів, що і хто перед ним стоїть, однак документа підписувати не квапився. Повія наполягала, що це необхідно, адже вона має надати всю звітність керівництву.

“Сматрі, с Васєй шота нє то! Он па-моєму уміраєт”, – С. вдав, що стривожився й показав пальцем на клітку. Тоня озирнулася, швидко підійшла до клітки.

Відчинила її й почала гладити Васю, пестити його. Вся увага – Васі. Сергій щодуху, хоч це було тяжко після укусу, звівся, знайшов свої труси й натягнув їх, поряд лежали джинси, які він схопив. Спочатку пірнув ногою в ліву холошу, тоді в праву. Унизу він знайшов футболку, вже заляпану кров’ю. Все вдягнувши, він непомітно прокрався до столу й узяв документи: чек, анкету, акт прийому-здавання робіт. Коли вже прямував до виходу, дорогу йому заступила Тоня:

“Ти міня абманул, с Васєй всьо в парядкє! Я не випущу тібя, пака ти не падпішеш ету бумагу, каторая у тібя в руках!”

Сергій, недовго думаючи, зіжмакав усі папірці й запхнув їх собі до рота. Тоня ахнула, відпустила фретку, яка підбігла до С.. Вона озирнулася й почала шукати ніж. Сергій вловив момент, коли Тоня вовтузилася з ножем, наскоком відкрив дверний гачок і вибіг у коридор. У коридорі лежали його черевики, залишені ним у вітальні. У той момент біля вхідних дверей була напарниця Тоні, якій Сергій наказав відчинити. Налякана напарниця хутко відімкнула замок, С. пхнув двері й вискочив, прихопивши з собою черевики та сумку, що лежала поряд. Двері грякнули, Тоня підбігла до них із ножем, однак зрозуміла, що Сергія вже не наздожене, тож кинула ніж на підлогу, швидко набрала номер сутенера, аби пожалітися, що клієнт знищив усі документи.

“Васілій Іванавіч, ета Тоня. У міня бил клієнт. Он чуть не убіл маєво звірька і самає страшнає – унічтожил всьо: чєкі, анкєту, акти”, – плакалася в слухавку.

“Тоня, ета Ви? Успакойтєсь! Главнає, што ви живи. І клієнт заплатіл. Ета плоха, што нєт дакумєнтав, ми вас уволім, єслі єта, ви не дадите дакументав. Ви ж знаєтє, какіє у нас жосткіє правіла…”

Тоня відкинула трубку й знепритомніла. У слухавці чулося: “Пі-пі-пі-пі-пі-пі-пі...”

…Сергій вибіг із цього пекла, тримаючись спереду за штани, біль відчувався при кожному кроці. Як він устиг так хутко вибігти, як устиг видряпатися з рук цієї бюрократки-харьколюбки, невідомо й лишається загадкою для нього самого. На бігу він усе на себе одягнув. С. був стомлений, роздратований, знервований, озлоблений на секс-працівниць. Чоловік не очікував такої пригоди, яка залишиться з ним назавжди. Тепер він боявся двох речей: аби не заразитися якоюсь інфекцією від зубастої тварюки і щоб дружина не дізналася про цю пригоду. Він подумав, що тільки-но прибіжить додому, мусить усе дізнатися про фретку. Цей запах... Фу! Сергій навіть не міг уявити, що коли-небудь знову прийде в бордель “Великі попи й циці. ком”.

Журнал Золота пектораль №1 (49), 2020 рік