Гола Правда

Його Світла Величність Государ, Володар усіх звірів на землі та риб у морі, длубали золотою зубочисткою поміж зубів гучно плямкаючи, намагаючись дістати підступне зернятко чорного кав`яру, що сховалося поміж щілин.

- Ага! От ти де, паскудина! - товсті пальці Государя усіяні перснями з самоцвітами переможно розчавили ікринку, не залишаючи їй жодного шансу на порятунок. Втершись недбало правим рукавом, розшитої своїми власними ініціалами сорочки, Володар моцно відригнув, набрав повітря і заверещав, як різаний, аж скло у рамах задзеленчало.

- Підлабузники! Ану сюди! Швидко, я сказав. - та й грюкнув по столу кулаком. - кицька, що спала під столом навіть вухом не повела, мабуть, звикла.

За важкими дверми червоного дерева, розкіш яких челядь могла б оцінити аби тільки що в музеї імені його Величності - виразно чулася метушня. Наче борсалися поміж собою люди, штовхаючись ліктями. Нарешті двері відчинились, видаючи протяжне скрипіння. На парадну килимову доріжку, якою як нескладно було помітити, залюбки ласувала міль, вивалився зігнувшись у три погибелі худенький чоловічок. На ходу знімаючи шапку він так низько вклонився, що майже копнув носом власні нечищені чоботи.

- Його Світла Величність Государю, Володар усіх звірів на землі - пролебезив він

- Та риб у морі!

- Та р-р-иб у морі, Государю!

- До речі про рибу, - ніздрі його Величності аж пирхали роздратовано, - ви що собі дозволяєте? По вашому моя Величність має час на пошуки застряглого поміж зубів кав'яру?

- Що ви, що ви - бурмотів підлабузник -, ні в якому разі, Г-г-государю, - затинався він.

- Робить що хочете, але щоб я такого більше не бачив - короткий палець попереджувально похитнувся в напрямку слуги.

- Так! Т-так! Авжеж, Государю, ніколи більше. - про всяк випадок підлабузник вклонився ще раз, що аж в спині хруснуло.

- Тепер до справ - Правитель відкинувся назад на парчові подушки, яким було Бог зна скільки років , втерся тепер вже лівим рукавом сорочки, бо правим розходилась жирна пляма вершкового масла. Зручно умостившись, Його Величність поплескали себе по пузу. Ґудзики тримались на одному доброму слові, а шви тріщали, напинаючись

- Значить так, - розпочав він. - Вашому Государю кортить оновити гардероб.

Підлабузник не виказував здивування, бо на службі у Государя дивуватись вже не доводилось. Але все ж перепитав.

- Г-гардероб, пане?

- Гардероб! Чи я тихо говорю? - Його Величність закипали миттєво.

- Ніяк ні, ваша Величносте! Все у Вашому г-голосі ідеально! І гучність і оксамитовий Ваш тембр є втіхою для вух народу і для м-м-моїх власних. - черговий уклін в ноги знову відгукнувся хрустом у спині.

Правитель задоволено хмикнув, лестощі цінувались їм понад усе.

- Диви мені! - він промокнув напомащеною хустинкою спітніле чоло і вів собі далі - На чому це я..? Ах, так, гардероб. Ото ж …

Ці старі лахи вже не вміщують Велич вашого любого Государя.

- Розумію- р- розумію - голова слуги підлесливо метлялася бовванчиком, - хорошої людини має бути б-багато, ваша Великосте, чим більше, тим краще.

- Так от і я ж про що - погоджувався Государ

- Які будуть побажання вашої Світлої В-величності?

- Записуй! … Значить так … Щоб завтра до сніданку доставили сюди кращих у столиці кравців, які таке вбрання для Государя пошиють, що всі аж вдавляться від заздрощів. Хутко! Виконуйте! - задоволені власним задумом їх Світла Величність махнули пухлою п'ятірнею, мов іди вже, виконуй. Бо гаяти часу на розмови із прислугою - собі дорожче. Мали щільний графік.

Нині зранку Государ позував для власного портрета, де зображений був верхи на скакуні. Чи легко, думаєте, прикидатися, що табурет то кінь, а огрядні тілеса - то сам Давід із плоті та крові?

Портрет, до речі, вдався на славу, бо якби не вдався - не злічити б художнику власної голови.

Тепер же репродукція витвору мистецтва з божественним ликом їх Світлої Величності прикрасить кожен навчальний клас, як у школах, так і в інститутах.

Бо поки вчаться незміцнілі уми грамоти, мають бачити в очі того, кому слід дякувати.

Не було б Государя не було б і Підручника. Його Світла Величність провели освітню реформу і тепер кожен зобовʼязаний був наслідувати його мудрість.

Але розум розумом. Інша ж справа - підтримувати імідж непереможного спортсмена. Ви колись бачили, щоб якийсь зубожілий державний управитель хоч когось переміг у спортивних змаганнях ? Ото ж бо! А Його Світла Величність перемагали! Цілу футбольну команду! Самотужки! І нічого, що гравці самі собою розступалися, ховаючи очі, то їх просто божественне світло Правителя сліпило. Це правилам не суперечить.

Окрім цього Його Величність були дуже залучені у життя народу. Самотужки збирали з полів кукурудзу голими руками, проводили на виробництві майстер - класи та з рекордною швидкістю надоювали корів.

А на подяку за таку допомогу від простолюду отримували хліб та сіль, бо саме так вшановують справжніх лідерів.

- Моя влада - це воля народу - простодушно усміхався Володар, обмацуючи крадькома зад невільниці.

Так і жили своє скромне, осяяне благодаттю життя, улюблені усіма, без жодного самого мізерного виключення, Їх Світла Величність Государ. Аж доки, дещо не трапилось. Бо за кордонами Государьової бульбашки прогрес, дякувати богу, не стояв на місці.

Що ж то було?- запитаєте ви. А я вам залюбки розкажу. Для цього повернемося в той благодатний ранок, коли заїка-підлабузник втілив таки в життя волю свого дорогоцінного Государя, втім як і завжди, суто із питань власної безпеки.

Ще не співали перші півні, а в приймальні вже очікували на Володаря поважні гості.

Двоє кравців із далекого Нового Світу. Такого далекого, що навіть і не весь місцевий простолюд вірив в його існування. Кравці ці заморські славилися своїми передовими технологіями у світі моди. З чуток, вони використовували для своїх кутюрних колекцій такі матеріали, що вражали не тільки красою, але й високою технологічністю. Ото була дивовижа.

Жіночі сукні зшиті с надсучасної нано - тканини вираховували кбжу з'їденого і давали тактовний звуковий сигнал, який свідчив про те що вуглеводи прямо зараз треба урізати, а від десерту відмовитись. Якщо жінка цей сигнал ігнорувала - били розрядом струму. Тому плаття завжди сиділи на власницях ідеально. А датчики вшиті в спортивні костюми контролювали дихання, пульс та вміст кисню у крові. Що робило їх шалено популярними серед спортсменів.

Але не будемо вдаватись у нудні подробиці. Просто повірте на слово, то було дійсно унікальне вбрання.

Володар не поспішав, його зазвичай не турбувало нічого окрім власного комфорту. Світла Величність ліниво поснідали свіжими кремовими тістечками, які подобались їм набагато більше, ніж той клятий кав'яр, і натягнули на себе тісний велюровий костюм а до нього непомірно довгу червону краватку. Доречі, той костюм міль полюбляла не менш аніж парадний килим. Тепер ви маєте повну картину.

Ще трошки потинялись їх Світла Величність від одного вікна до іншого, милуючись видами власних здобутків. А вже потім, відкашлявшись, видали лише одно слово.

- Ведіть!

Через хвилину перед взором Государя постали однакові, як дві краплі води заморські кравці.

Зовнішньо спокійні, як вода в тихому вирі. Але ой які роздратовані. Бо чекати вони не любили та і себе поважали.

- Доброго ранку, добрий Правителе благословенної країни. Чим можемо бути корисні, - награно шанобливо мовив той, що справа

- Гм - покрутив вуса Володар, награності він не помічав. -У нас тут про вас раніше не чули. То що? Цікаві манатки ніби шиєте, нано -шмано, чи як його там?- недбало махнув рукою він.

Заморські кравці від такої неповаги до власного таланту ледь не почервоніли, але манери тримати вміли. Коротко кивнули синхронно.

- Саме так, Ваше Світла Величносте, ми славимось на весь цивілізований світ.

- Хех, ну скромності вам не займати. А чи ви того дійсно варті? - натяку Государ не помітив.

- Дозвольте, - той що зліва вказав на саквояж.

Їх Величність поважно кивнули, дозволяю, мов. Тоді кравці стали діставати із бездонної дорожньої сумки дивовижні тканини. Деякі мерехтіли, так що не вдавалось визначити їх колір. Інші ж були майже невидимі та тихенько дзижчали. Але Наша Світла Величність прикіпили поглядом до блискучого плаща, що ніби зітканого із самого золота. А золото Володар ой як любив.

Як і кожен правитель, що мав пошану, був він небайдужим до зведення іменних памʼятників , переважно золотих. Як не статую власної кицьки зводив Государ, так фігуру самого себе, що обертається за сонцем. Навіть конкурс проводив. Умови були такі: хто правильно назве кількість монументів, що вихваляють ясного правителя - той отримає вищу нагороду - золотий батон. Але так його ніхто і не отримав. Бо поки челядь вела підрахунки, Государ зводив новий памʼятник. Звів, до речі, й монумент своєму вченню.

На горі, що видно було її із вікна приймальної зали, виблискувала на сонці, написана Його Величністю книга.

Ах як стане до лиця його Світлій Величності ця блискуча мантія. Як підкреслить його Велич. Як пасуватиме його короні.

Кравці, помітивши зацікавлення, тишком переглянулись, ледь стримуючи насмішкуваті посмішки в кутиках тонких вуст.

- Бачимо, приглянулась вам золота мантія. Ви будете здивовані, Государю, бо вона наче для Вас і була створена.

- Продовжуйте - тримав марку Государ ,він не любив виявляти зацікавленості.

- Ця мантія вартує Вашої мудрості - загадково повідомив кравець - Чи чули ви, Величносте, про визначення когнітивних здібностей, інакше кажучи, iq тест?

Як ви вже певно зрозуміли, Государ інтелектом не вирізнявся, але сам про це і не здогадувався, бо сліпили йому очі власні марнотратство і влада. Не бачив він ані своєї огидності, ані гнилої душі, ані убогого розуму. А тому відповів

- І ви ще смієте питати?

Кравці прокашлялись і продовжили люб'язничати , крізь стиснуті зуби.

- Ця мантія виготовлена із «розумної» тканини, наша остання розробка. Вона, як би це виразитись ? - намагались спростити пояснення майстри, опускаючи деталі про імпульси в лімбічній системі - вона адаптується до рівня інтелекту власника і демонструє його розумові здібності. Коли вдягнете плащ - кожен присутній затвердиться в вашій мудрості.

Володар зачаровано мугикав, не відводячи жадібного погляду від золотої тканини, як та жаба від жирненького хробака. Його не цікавило як саме працює мантія. Він прагнув лише одного - вийти на балкон свого маєтку, осяяний сонцем, окутаний золотом. Підняти вгору руку і побачити як там внизу, сходить із розуму від обожнювання натовп. Як жінки заливаються слізьми від щастя, а чоловіки викрикують його ім'я, славлячи мудрість Государя.

Ця чарівна мантія прославить його на весь світ. Всім і кожному нагадає як їм пощастило дихати одним повітрям з такою унікальною, розумною, людиною, як його Світла Величність. А костюми та сорочки можна й іншим разом замінити. Ще якось застібаються. Тож спочатку - мантія.

Як раз і гарний привід мав Государ. Наступного понеділка, а по новому - дня пошани його Світлої Величності Государя, володаря усіх звірів на землі та риб у мор, так от, наступного цього самого дня - мав святкувати 25 років у влади.

- Ну непогано, непогано - поблажливо кивнув - А що воно коштує?

Від відповіді брови Володаря поповзли у напрямку лисої маківки.

“Як добре що нещодавно я знов підняв податки, як завбачливо”. - хвалили себе подумки їх Світла Величність.

- Ну хай по вашому. Випишу чек. Але дивіться мені - погрозив він пальцем - щоб до наступного тижня вже підігнали по розміру. В найважливіший день року я маю постати перед невільниками, тобто, гхм, народом у всій красі.

- Буде зроблено, Государю - кравці поклонились коротко та й вишли із зали, полегшено зітхаючи.

***

Весь тиждень не знаходив собі місця наш Світлий Володар.

Ані тістечка, ані любовні листи від шанувальниць не вгамовували тривоги. Чи то були прості людські сумніви у власних здібностях? Можемо тільки здогадуватись, бо роздуте “его” нашого Государя затьмарювало залишки здорового глузду.

Але про всяк випадок, по вечорах його Величність тепер читали «Як стати генієм за 7 днів» та переглядали свого ж авторства Підручник. А зранку розгадували кросворди та повторювали таблицю множення. Бо високий рівень інтелекту треба підтримувати в тонусі. Він свято вірив, що ці прості вправи “піднесуть його айвью, чи як його там, до небес”. Звичайно, доводилось підглядати у відповіді, бо Государ навіть в школі того як належить не вчив та щиро ненавидів свою стару вчительку.

Настав той самий день. Вулиці міста було рясно прикрашено паперовими гірляндами з обличчям правителя, на кожному кроці роздавали безплатно брелоки та чашки, капелюхи та подушки, блокноти та постери, прапори та повітряні кульки. Звичайно, з обличчям правителя. Проплачені заздалегідь, музиканти прославляли ім'я Його Світлої Величності в піснях і поемах. Одним словом - то було справжнє свято. На яке виділялась ну дуже непристойна сума. Само собою, із кишені народу. Бо, як ми вже знаємо, податки постійно зростали.

Народ, щедро навантажений подарунками Государя потихеньку стікався різнобарвною юрбою до центральної площі. Над нею гордо возвишався балкон Його Світлої Величності. А по периметру були встановлені величезні екрани, як на концертах зіркових співаків. Щоб кожен мав змогу розгледіти лик Володаря зблизька.

Люди сподівались почути сьогодні від дорогого правителя щось втішне. Бо зводити кінці з кінцями ставало дедалі важче.

А протестувати ніхто не наважувався. “Якось буде!”

Терпіли та чекали на диво.

Раптом загрюкотіли із колонок барабани та фанфари, простір заповнили голосні оплески, записані завчасно на плівку. Люди на площі завмерли в очікуванні. На балкон, пихатою ходою, високо тримаючи лису голову,увінчану короною, вийшли його Світла Величність, з золотою мантією перекинутою через лікоть.

- Вітаю тебе, мій народе! Узри мудрість свого Правителя! - завченим рухом Государ накинув на себе мантію. Що мов в сповільненій зйомці лягла йому на плечі, зблиснувши золотом у променях сонця. Все як мріяв Государ. Ось вона! Та сама мить тріумфу!

Натовп затамував подих. Дехто навіть схилився на коліна.

Аж раптом… По мантії пробігли електронні брижі. Володаря ніби струмом шарахнуло, він захитався, неначе в голові паморочиться. Зупинився, розчепіривши руки у сторони, щоб утримати рівновагу і закляк на мить розгублено.

Трошки оговтавшись Їх Світла Величність натужно всміхнулись, заспокійливим рухом підняли руку.

Мов "Зі мною все гаразд. Не лякайтесь!"

Але в наступну секунду трапилось щось по справжньому жахливе.

Мантія ожила. Екрани встановленні по периметру площі заструменіли потоками слів. Голос Государя захлинувся в горлі, коли він побачив, що саме почало з’являтися перед очима всього народу.

“Я наймудріша людина на світі - це факт” - бігли екранами літери. До вух Государя доносились невпевнені поодинокі оплески знизу.

"Якщо щось погане стається – це не моя провина. Якщо щось хороше – це завдяки мені!"

“Краще б мій народ не вмів читати”

Люди здивовано перешіптувались, непевні як на таке реагувати.

А Володар тим часом вже остаточно переконався, що йому підкинули свиню конкуренти. "Певна річ - хтось прочув про мою велич і підіслав тих клятих кравців! Ну я їм задам! Наклеп! Замах! Терористичний акт! Як тільки посміли?"

Якщо б ви самі бачили ту картину своїми очима, Володар нагадував би вам жирного кнура, що намагається скинути з себе блискучу отруйну змію. Він борсався в мантії, аж хрюкаючи від натуги, розмахував руками, крутився, намагаючись здерти її з плечей. Але марно. Та ніби приросла намертво.

“Чорт, чорт, чорт” - панікував Володар. “Так… розумні думки. Думай розумні думки! Розумні!!”

“Земля пласка, а всі фото з космосу – фейк” - побігли екранами умозаключення Правителя.

“Вода має памʼять”

“Вакцинація - не працює”

“Бджоли вміють рахувати та розуміють математику”

- А Государ от не вміє! Наш Правитель - Ідіот - вигук старенької згорбленої жінки розітнув переполошений гул натовпу.

Володаря ніби по голові вдарили! Аж очі з орбіт викатились від такого непотребства. Хто це посмів? Його! Світлу Величність? Ідіотом!?

- Хапайте її! - заверещав істерично. До жінки стрімголов кинулася охорона.

Зі всієї ярості, на яку була спроможна, старенька суха вчителька жбурнула в напрямку балкона чашку та дешевий брелок. Та ще й плюнула.

Слідом з усіх боків полетіли светри та капелюхи, блокноти та постери, прапори та повітряні кульки. Звичайно з обличчям правителя. Їх тупцяли ногами, кидали в охоронців, що намагались стримати бунт. Лише повітряні кульки безтурботно злітали в небо, пропливаючи повз обличчя Володаря, який все ще стояв ошелешено на балконі. На якусь мить він навіть зустрівся очима з фольгованим самим собою, пролітаючим повз.

“Ну я вам ще покажу” – подумав Государ, схопився за серце та й перекинувся через поруччя вниз. Золота мантія красиво розвивалась в польоті, виблискуючи золотом в променях сонця.

Взяв та й впав наш Володар. На тому все і скінчилось.